Анатолій Сахно: Починати рятувати країну варто з сім’ї і громади

Анатолій Сахно – людина вчинку. Бо, на його щире переконання, не слова є визначальними, а справи. Уродженець села Алтинівка, що на Сумщині, попри кпини однолітків здобув три вищих освіти, навчаючись не тільки в Україні, а й за кордоном, розмовляє англійською, німецькою, французькою, знає польську; консультує бізнес-компанії. Свого часу він відмовився працювати у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі – «через корупцію, бюрократизм й імітацію тамтешніми чиновниками бурхливої діяльності». Зараз пан Анатолій - радник з питань торгівлі у Комерційній Службі Міністерства торгівлі США. А з Волинню його пов’язує партнерство у соціально-бізнесовому проекті і не тільки. 

Змалечку Анатолій допомагав священику у вівтарі й родина пророкувала йому духовне служіння. Щонеділі до храму його водила бабця Валентина. Їй онук завдячує не лише тим, що навчила вірити, ще вона не боялася найскладнішої роботи. Бабуся часто брала хлопця з собою на залізницю, де працювала, і він їй допомагав. А у винагороду щотижня отримував «Київський торт», який на бабусине замовлення привозили знайомі провідники.

Анатолій Сахно виріс у родині освітян. Його мама Антоніна – ще донедавна директорка школи, учителька української мови і літератури, депутатка районної ради – прищепила синові любов до рідної мови і заклала розуміння цінності освіти. Завдяки любові до навчання, як він сам вважає, перед ним у житті відкрилося багато дверей. Батько Володимир – агроном, вчитель допризивної підготовки і трудового навчання – передав синові вміння бути господарем.

З особливим щемом і вдячністю пан Анатолій згадує також свого дядька Олександра, який пройшов через війну в Єгипті, очолював цех Чернігівського радіоприладного заводу, тривалий час працював на оборонний та ракетно-космічний комплекс. Він був також учасником ліквідації Чорнобильської аварії і дуже рано пішов із життя. Але встиг дати цінні настанови. 

ТРИ УРОКИ ДЯДЬКА ОЛЕКСАНДРА 

Урок перший.

- Коли мені було років 4-5, дядько приїхав із Чернігова машиною. Я підбігаю і кажу: «Давайте пограємо у футбол». А він: «Та я зараз зайнятий, маю ремонтувати машину». Я образився. А оскільки дитяча образа гостра, то знайшов биті пляшки і під кожне колесо його нових «Жигулів» поставив, а зверху поклав картонку сіру, щоб видно не було. Згодом дядько підійшов і сказав: «Толя, вибач, що я не мав можливості з тобою раніше пограти, бо мусили все закінчити і я трохи поспішав, давай пограємо зараз». І я розплакався. Тому що це був перший випадок такої поваги до мене малого як до людини. Тому що немає значення, чи це дитина, чи це людина з іншої країни, іншого кольору шкіри, але має бути повага. Чи в бізнесі, чи в родині не може бути тільки моє «Я». І важливо вміти стати на рівень іншої людини.

Урок другий.

- Мені було приблизно 10 років. Початок 90-их, розвал всієї комуни. Вздовж залізниці з поїздів викидали сміття. Дехто «збирав» пачки з-під цигарок, а ми з друзями колекціонували алюмінієві баночки з-під пива і напоїв. Пам’ятаю як зараз, ми йшли кілометрів із 10 і збирали це сміття. Я притягую ці пакунки з цими банками. І кажу мамі: «Давай мені воду, я буду банки мити». А мама саме збиралася готувати обід і розклала мені всю політику партії, що я з банками маю робити. Я мало не розплакався. А дядько Саша каже: «Не кричи на нього. Сідай. Це дуже гарно, що в тебе є хобі. Але, каже, де баночку взяв? А ти знаєш, хто з неї пив? А ти знаєш, що так передаються інфекційні хвороби? І він тоді розповів приклад побутового сифілісу. Для мене це було настільки переконливо, що ви й не уявляєте! Я настільки проникся цією історією! Одразу всі пакунки були зібрані, викинуті і я пішов хлопцям розповідати про побутовий сифіліс. Я ніколи більше не збирав сміття і переконався, що добре слово і чіткі аргументи набагото переконливіші, ніж директивне спілкування.

Урок третій. Коли мені було 12,5 років, у мене висів плакат із Брюс Лі. Дядько запитав: «А чим він на тебе схожий?» Я відповів: «Це я хочу бути схожий.» А він сказав: «Неправильно. Ти мусиш мати свій шлях в житті.» І почав розпитувати, чим я хочу займатися. А потім розповів про англійську мову. Що це є сильне вікно, яке дає багато можливостей. Коли він від’їжджав, то взяв обіцянку з мене, що я вивчу англійську мову. Минуло 2 місяці і його не стало... І тоді я почав вивчати англійську. Це вже було принципово. 

«Я НЕ ЗАХОТІВ БУТИ ДОН КІХОТОМ, ЯКИЙ БОРЕТЬСЯ З МЛИНАМИ» 

Свою першу освіту – викладача англійської, німецької мов та світової літератури – Анатолій Сахно здобув у Сумському державному педагогічному університеті ім. А. Макаренка. Після третього курсу він пройшов три етапи відбору і став одним із 104 фіналістів із 7000 аплікантів програми обміну на рік навчання в США. 

- У Штатах я зрозумів, що мова – це інструмент, але не професія. Америка дає свободу і справедливість, за яку треба боротися, право на мрію, яку в тебе не крадуть, і вона тебе стимулює. Тому я вступив до Національної Академії держуправління при Президентові України. Під час цього навчання за програмою обміну потрапив на 3 місяці у Францію для вивчення стратегічного планування, спочатку жив у Ліллі, а потім - у Парижі.

Оскільки до цього я стажувався у Міністерстві економіки в Києві, то після повернення мене запросили працювати в один із департаментів. Коли я приніс лист-звернення з пропозиціями співпраці від президента французького агентства, керівник департаменту подивилася і сказала: «А що це таке? Я французьку не знаю і нічого з цього мати не буду. Іди і працюй.» Бюрократизм, корупція, імітація бурхливої діяльності замість реальної роботи – ось що я побачив тоді. І для мене це було пробудженням. Адже це був шанс щось змінити. Я не захотів бути Дон Кіхотом, який бореться з млинами.

Тому очолив проект із розвитку молоді у Корпусі Миру США в Україні. Мені тоді було 24 роки. Працювати доводилося по 24 години на добу, але це було цікаво. У мене повірили і я міг вносити зміни. Дуже приємно, що навіть зараз, коли пішов і там з 2010 року не працюю, програма є національною. Цей молодіжний проект – це робота з дітьми та молоддю з малих міст та сіл за всіма напрямками: і здоровий спосіб життя, і підприємництво, й інші. З’явилася можливість дати шанс іншим дітям із таких же сіл, як я сам вийшов. Але пропрацювавши 6 років, зрозумів, що віддав цій роботі все, що міг.

І зацікавився управлінням бізнесом. Адже для того, щоби відбулися зміни в країні, треба піднімати реальність економіки. Бо за відсутності мрії, шансів, нормального доходу життя, елементарної поваги до себе і критичного мислення нас хто завгодно може окупувати. Необхідно відродити нормальне підприємництво. Третю освіту MBA я здобував у Варшавському політехнічному університеті спільно з Лондонською, Паризькою бізнес-школами і Норвезькою школою економіки. 

ПРОТОКОЛ РОСІЙСЬКОЇ ФСБ

Два роки тому російська ФСБ сфабрикувала проти Анатолія Сахна справу. Це була підстава на кордоні – як у «добрі» радянські часи. Тоді пан Анатолій працював в управлінському консалтингу американської компанії «Hay Group». 

- Це робота з бізнесом, аналіз і виведення на більш ефективний рівень великих підприємств. Це були різні компанії, металургійні комбінати і виробництва в Україні, Казахстані, Німеччині, Польщі і, на жаль, Росії. Ми поверталися з великого металургійного комбінату у Курській області. Коли доїжджали до кордону, нам сказали, що пішоходна зона закрита і треба йти автомобільною. Я зрозумів, що відбувається щось не те. До нас вилетіли з автоматами: порушення російського кордону і т.д., розвели по окремих кімнатах, почали допит, а паралельно зламували наші комп’ютери. Замовлення було, передусім, на мене. Бо я працював у Корпусі Миру, був в Америці.

Після того, коли я повернувся і звернувся до служби безпеки компанії в Росії, з’ясувалося, що на мене відкрита ФСБ справа. Тому моя поїздка туди можлива тільки в один кінець. Попри те, що я нічого не порушував. Таких фабрикованих справ там незліченно. Це чекістська машина, яка працює. І потім я сказав своєму керівництву: шукайте мені роботу в Європі, я в Росію не поїду. Але несподівано у Комерційній Службі Міністерства торгівлі США з’явилася вакансія радника з питань торгівлі. І я зараз там працюю. 

БІЗНЕС МАЄ НАДИХАТИ 

На Волинь Анатолія Сахна запросив його друг і колишній колега Генрих Шимонович. Наразі разом з іще одним партнером Іваном Пасічником вони розвивають не зовсім звичний, але цікавий і важливий на теренах нашої області напрямок – соціально-бізнесовий. 

- Кожен другий-третій поляк думає, як відкрити свою справу. Моє село зараз налічує 1200 людей, а до приходу «совєтів» було 5500. Це було найбільше село у волості. У нас був млин, який мав нафтовий двигун, мій прадід на ньому працював. Потім його оголосили куркулем. Під Різдво прийшли комсомольці, розкидали стріху, дітей вигнали на вулицю. А коли згодом прийшли німці, сусід звинуватив його у співпраці з комуністами і прадіда розстріляли. Тому для мене важливо вивести «Хлібний Майстер» на позитивний приклад для наслідування.

У нас 70% - це ще радянські заводи, з великими затратами, які не можуть швидко реагувати на запити споживачів. І багато є неефективного. Ми рухаємося в тренді. Ми хочемо нашою моделлю стати лідируючою мережею українського авторського хліба і франчайзером роздрібної торгівлі. Говоримо про створення ефективної моделі, яка надалі буде в інших регіонах. А франчайзингова торгівля - тому що розвиток мережі своєї власної. Це більше європейська модель, де може бути і смачно, і гарно, і доступно. Воно має надихати. Надихати інших пробувати. Я думаю, що не всім треба хліб пекти. Мета – показати, що ми можемо. Так, у нас купа проблем, законодавчих, з фінансами, проте ми вибудовуємо наш бізнес на цінностях. Це і сімейні традиції, і якість, і відповідальність, інновації, постійне вдосконалення і масштабування. 

ПОЧИНАТИ РЯТУВАТИ КРАЇНУ СЛІД ІЗ СІМ’Ї І ГРОМАДИ 

Анатолій Сахно разом із дружиною Катериною виховує двох синів. Сашкові 4 роки, а Маркові – 1 рік. Він переконаний, що має бути взірцем, передусім, для них. І хоч зараз проживає у місті, сподівається, що колись таки повернеться туди, звідки прийшов, ближче до природи. Охоче досліджує історію своєї Алтинівки і працює над тим, щоби село після всього пережитого у радянську добу почало відновлюватися.

Неабияким натхненням для нього є особистий приклад Мішеля Терещенка, нинішнього мера Глухова, який відмовився від французького громадянства і в час Майдану приїхав в Україну, на батьківщину свого прадіда. Ця родина знана в Україні і за її межами. Підприємці і меценати Терещенки були великими цукрозаводниками, фундаторами музеїв, церков, лікарень і освітніх закладів. Пан Мішель тепер ще й вирощує льон. 

- Льон Терещенка використовується в закордонному автопромі. Я був вражений, що тоді як дехто панічно втікає з України, він повернувся. Мене цікавить створення робочих місць в Алтинівці, а Терещенко сказав, що хоче відроджувати Глухів. «Хлібний Майстер» купуватиме у нього сировину, бо найкраще хліб зберігати і у лляних тканинах, з льону є борошно, олія і ми будемо спільно проводити певні соціальні заходи. Я вірю, що відродження починається з коренів. Це як насіння: коли його посієш, буде бур’ян, буде негода, але воно буде рости, якщо за ним доглядатимеш. 

Україні треба відроджувати то все. Якщо робиш правильну справу, не треба боятися. З Богом не страшно. Бо за нами правда. Треба вчитися робити висновки. Я проти того, щоб «порєшать, договориться». Це совєтщина. Треба вміти себе відстояти.

У кожній справі важлива команда. У «Хлібного Майстра» вона є. Нам не треба пояснювати один одному, навіщо якість, навіщо відповідальність, навіщо не треба брехати, навіщо треба давати приклад. Тому що для нас це так само приклад нашим дітям. І не обов’язково, щоб вони займалися хлібом. Я зараз щасливий. Щасливий мати таку родину, щасливий жити в такій державі в ці часи, приносити зміни. Ми, можливо, не змінимо одразу всю країну, але є певний алгоритм. Якщо правильно діяти, то можна й стати Терещенками в хлібі. І це буде «Хлібний Майстер». Але майстер, а не підмайстерок. 

Ми всі дуже втомилися від популізму, від цих обіцянок. Є багато патріотів, але мало наших. Я сам по життю вірю лише у вчинки. Не треба намагатися врятувати всю країну. Почни зі своєї родини і зі своєї громади. Починається все з маленького. Якщо в маленькому справишся, то Господь дасть тобі більше. 

Фото і документи надані Анатолієм Сахном, а також взяті з його сторінки у мережі Facebook.