Луцька синагога. Ганьба і справедливість.

Навряд для когось є секретом те, що приміщення луцької синагоги вже давно не використовується за своїм прямим призначенням. Нині там знаходиться спортивний клуб «Динамо» – і змін на користь реальних історичних власників будівлі немає. Більш того, зі сторони окремих владців висуваються доволі сумнівні ініціативи та пропозиції. Представниця громади Ханна Матусовська трішки розповіла про історію синагоги та позицію традиційної іудейської громади щодо неї.

- Пані Ханно, розкажіть, будь ласка, кому першочергово належала синагога та як сталося так, що нині на її території знаходиться спортивний комплекс?

- Синагога зводилася саме як культова будівля ортодоксальної іудейської громади. І до трагічних подій Другої світової війни вона використовувалася за своїм прямим призначенням. Проте, у війну, коли євреї переживали особливі репресії, більшість численної іудейської громади була фізично знищена, а будівля синагоги підірвана. Відбудували її вже у радянський період. Але використовуватися вона стала вже не за призначенням. Це було пов’язано з особливостями історичного періоду. У часи атеїзму представникам усіх релігій жилося несолодко.

- А чи правда, що нині зі сторони місцевої влади є намагання повернути синагозі її призначення? 

- Насправді не усе так просто, як може здатися на перший погляд. Нещодавно на запит представників ортодоксальної іудейської громади надійшов лист-відповідь від губернатора. Та зазначається, що є плани зробити у башті синагоги музей разом із представниками громади прогресивного іудаїзму. 

- Пані Ханно, наскільки відомо, ваша громада та громада представників прогресивної течії має суттєві розбіжності у вченні. Тому таку ідею місцевої влади ви сприйняли як провокативну. 

- Так. Якщо говорити про ортодоксальний іудаїзм, то він має декілька течій, котрі, попри розбіжності, характеризуються кількома суттєвими спільними рисами. Традиційних іудеїв поєднує спільне визнання 13 догматів та «Шулхан Арух» (Звід законів). Представники ортодоксальних іудейських громад дотримаються субот, харчуються згідно кашруту (основ дієтичного харчування) та зберігають чистоту сімейного життя, згідно з усіма передбаченими нормами своєї релігії. Якщо ж говорити про прогресивних іудеїв, їх вчення є спрощеним. Недотримання того, що характерно для ортодоксального напрямку іудаїзму, вони ввели в норму. Саме тому об’єднання громад неможливе. Крім того, представників прогресивної течії не визнає уся іудейська світова спільнота. А релігійні обряди, котрі вони проводять, вважаються недійсними. Наприклад, Ізраїль, який є релігійною державою, не визнає шлюби прогресивних іудеїв. А це багато про що свідчить.

- Чи можна в такому випадку говорити про те, що відносини ортодоксальної та прогресивної іудейських громад є напруженими?

-  Навряд можна говорити про якусь напруженість. Ортодоксальна іудейська громада не має нічого проти того, аби луцькі представники прогресивного іудаїзму вели своє релігійне життя так, як вони вважають за потрібне. Більш того, їм виділено приміщення за адресою: вул. Богдана Хмельницького 6. Але ця громада не є правонаступницею синагоги. Культова споруда історично належала саме ортодоксальним луцьким євреям.

- Пані Ханно, відтак, мова йде не про релігійний конфлікт, а про межі громад та самоідентифікацію?

- Саме так. У нашій країні дуже простий порядок реєстрації релігійних громад. Тож, представники прогресивних течій будь-яких релігій, конфесій, деномінацій можуть зареєструвати громаду. Так що ми, врешті, матимемо, якщо не захищати представників ортодоксальних конфесій? Будь-які традиційні громади, котрі є правонаступницями своїх будівель, фактично увесь час муситимуть переживати за те, чи не з’явиться завтра ще якась громада чи організація, котра пред’явить право на їх законне майно. Це аж ніяк не сприятиме релігійному миру та збереженню особистих меж, до якого прагнуть не лише ортодоксальні іудеї, а й свідомі представники будь-яких релігій.

- Скажіть, будь ласка, а які плани щодо синагоги має ваша громада, якщо культову споруду, усе ж, вдасться повернути?

- У планах є створення Музею Волинського єврейства. Синагогу можна було б використовувати не лише за прямим призначенням, котре, безперечно, важливе для ортодоксальних євреїв, а й як музей, виставковий центр. Для іудеїв це дозволило б повернути майно, котре належить історично, а для інших волинян – дізнатися більше про єврейську громаду, котра колись проживала та нині проживає у місті.

- Пані Ханно, а чому саме музей, а не просто культова споруда?

- Важливість релігійного призначення синагоги для ортодоксальних іудеїв Луцька очевидна сама собою. Тому навряд варто пояснюватися ставлення до того, що у споруді, котра зводилася та використовувалася як молитовня, люди займаються спортом. Проте, трагізм історії волинського єврейства доводить те, що будівля не може просто «жити своїм життям» без пам’яті про тисячі невинно вбитих у війну євреїв. Повернення цієї пам’яті та її відродження – завдання, котре ортодоксальні іудеї Луцька ставлять перед собою. А перебування синагоги у її законних правонаступників забезпечить належне ставлення не лише як до культової споруди, а й як до культурного та архітектурного об’єкту.