Привокзальний район. Історія та сьогодення.

Знайомство з Луцьком для значної кількості його гостей починається поблизу міського вокзалу. Тому  Привокзальний район є своєрідною візитною карткою нашого міста.  З його історією і хочемо познайомити наших читачів. 

З  ДОВОЄННОЇ ІСТОРІЇ ПРИВОКЗАЛЬНОГО РАЙОНУ

Колись там, де зараз знаходяться вулиці Івана Франка, Набережна та Яровиця, знаходилося село. Воно так й називалося – Яровиця. У 1830-х роках з Парадного майдану (нині Театральний майдан) місце польових тренувань військ Луцького гарнізону перенесли на поля поблизу цього села.

Військовий полігон зайняв частину території на місці стадіону «Авангард» і початку сучасного проспекту Василя Мойсея. А на місці сучасного майдану Грушевського знаходився кінний ринок.

1890 року у Луцьку з'явився перший залізничний вокзал разом з залізницею до Ківерців. Він знаходився на сучасній Стрілецькій вулиці. Колись там був ресторан “Світлофор “.

А 1897 року як раз напроти вокзалу на пожертви військовослужбовців 2-ої бригади 11-ї піхотної дивізії (до бригади входили 43-й  Охотський та 44-й  Камчатский піхотні полки) та доброзичливців був заложений полковий храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Саме тому  храм ще називають Бригадною церквою. Тепер це церква святого великомученика Юрія Переможця.

Наприкінці ХІХ століття для розміщення військових побудували казарми. У Луцьку  у різні часи перебували 43-й  Охотський та 44-й  Камчатский піхотні полки, 33-й драгунський (пізніше – ІІ-й гусарський) Ізюмський полк. Крім того, тут знаходилися штаб піхотної дивізії 11-ої армії, Кексгольмський, Якутський піхотні полки, 4,5,6 батареї 11-ої артилерійської бригади. У Державному архіві Волинської області (ДАВО) знаходиться лист командира 43-го піхотного Охотського полку від 31 травня 1901 року до Луцької міської управи з проханням призначити члена  управи у комісію. Ця комісія призначалася для  визначення ремонтних робіт щодо розміщення військовослужбовців полку у міських будинках напроти села Яровиці у фортеці, та приватних будинках Клічера, Деберта та Бардаха. Командир полку вимагав, щоб казарми були здані на початку вересня 1901 року.

У листі волинського  губернатора луцькому міському голові від 16 грудня 1903 року є вимога про надання 33-му драгунському Ізюмському полку приміщень у Луцьку. У зв’язку з тим, що полк мав прибути до Луцька 26 серпня 1904 року, командир драгунів просив закінчити ремонтні роботи завчасно. Згадуються Велика та Мала Яровицькі казарми, а також казарми у фортеці і поблизу ріки Сапалаївки.

9 грудня 1908 року командир ІІ-го гусарського Ізюмського Його Королівської Високості принца Генріха Пруського полку звернувся у Луцьку міську управу з проханням надання казарми для полку. До речі, 1907 року були відновлено гусарські полки у російській армії (з 1882 року вони, крім двох, мали назви драгунських). ІІ гусарський Ізюмський – це той же самий 33-й драгунський полк.

Село Яровицю офіційно приєднали до Луцька у 1910 році, а через рік почав курсувати автобус за маршрутом: "Вокзал – Красне".

1914 року у Луцьку з’явився перший військовий аеродром. Його штаб знаходився там, де тепер дев’ятиповерховий будинок N3 по вулиці Арцеулова, і був відділений від казарми (сучасний Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою) садом. Сам аеродром знаходився, де тепер Волинська обласна лікарня та пологовий будинок.

З травня 1919 по вересень 1939 року (крім короткочасного періоду з серпня по вересень 1920 року, коли у Луцьку встановили Радянську владу під час радянсько – польської війни) Луцьк знаходився під владою Польщі.

У 1933 році було побудовано стадіон, який до 1939 року носив ім’я видатного політичного діяча Другої Речі Посполитої Юзефа Пілсудського. Тепер на цьому місці знаходиться стадіон «Авангард».

АРХІВНІ ДЖЕРЕЛА ПРО БУДІВНИЦТВО ПРИВОКЗАЛЬНОГО РАЙОНУ. ХРОНІКА ПОДІЙ.

60 років тому було прийнято доленосне рішення про будівництво дороги від вокзалу до вулиці Червоної Армії (нині вулиці Винниченка та Стрілецька), що фактично започаткувало створення нового мікрорайону міста.

Територія між стадіоном і товарною залізничною станцією Луцьк (тепер залізничний вокзал) до кінця 1950-х років пустувала. У 1950 році тут урочисто відкрили обласну виставку досягнень народного господарства. По аналогії з Москвою, Києвом та іншими великими містами. Вхід знаходився напроти школи N5, сучасний проспект Перемоги. Тут залишилася єдина збережена будівля “луцької ВДНГ”, автором якої є відомий архітектор Ростислав Метельницький. На території між сучасними проспектами Грушевського та Перемоги знаходилося 2-3 десятки павільйонів з кількома центральними алеями. Перед головним павільйон стояв пам’ятник Леніну. Виставки проводилися приблизно до 1957 року.

В вересні 1953 року Виконавчий комітет Луцької міської Ради депутатів трудящих звернувся до Міністерства Шляхових Сполучень з проханням затвердити проект будівництва в місті Луцьку вокзалу на території станції Луцьк – Східний.

16 січня 1954 року виконком Луцької міської ради трудящих перейменував колишні польські вулиці Луцька. Вулицю Льотничу назвали на честь Артема (псевдонім радянського партійного діяча Федора Сергеєва), Кавалерії – на честь російського письменника Олександра Грибоедова. Військова стала вулицею 8 Березня, а вулиця Артилерії – вулицею Паризької Комуни. На цих вулицях до 1939 року мешкали вояки польської армії, а після війни – офіцери Радянської армії.

На вулиці Артема (тепер – проспект Перемоги) вже у середині 1950-х активно велося будівництво. 9 лютого 1954 року було прийнято рішення міськвиконкому про закріплення ділянки під будівництво заводу алюмінієвого посуду за артіллю “Металопром “. 24 вересня 1958 року виділили земельну ділянку під будівництво одноповерхового гуртожитку за адресою Артема, 26.

20 березня 1959 року затвердили зведений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво вулиці Артема до вокзалу.

У списках до виборів у Верховну Раду СРСР 1954 та 1958 років ще не було назв вулиць, які тепер ми знаємо як проспект Грушевського, вулиці Привокзальна, Коновальця та Гулака-Артемовського, бо цих вулиць ще не існувало. Присутня лише назва станції "Луцьк - Східний".

Вперше вулиця Вокзальна згадується у рішенні Луцького міськвиконкому від 20 серпня 1958 року. Тоді запланували побудувати дорогу від залізничного вокзалу до вулиці Червоної армії (тепер це вулиці Винниченка та Стрілецька). У жовтні 1958 року рішенням луцької міської ради депутатів трудящих визначено виготовити проект цього будівництва до жовтня 1959 року. Одночасно збиралися реконструювати стадіон “Авангард “ та провести тролейбусну кільцеву лінію "Вокзал – Красне". У документах міської влади за 1958 рік вже присутні назви вулиць Вокзальної та Привокзальної. Ймовірно, це різні назви однієї вулиці. Тепер це проспект Грушевського.

Стару будівлю луцького залізничного вокзалу, як стверджують деякі джерела, побудували 1959 року.

Рішенням міськвиконкому від 17 жовтня 1958 року було виділено земельну ділянку в 1500 кв. м під будівництво 24-х квартирного 3-х поверхового будинку на вулиці Привокзальній для Луцької електростанції. Пізніше, у березні 1959 року, ця ділянка передана Луцькміськкомунгоспу. Можливо саме цей будинок №12, що розміщений на розі сучасного проспекту Грушевського та вулиці генерала Шухевича, і був першим будинком сучасного проспекту Грушевського. 

З доповіді VII  сесії Луцької міської ради “Про заходи щодо благоустрою та санітарному стану міста у 1958 році “ відомо про часткове проведення замощення вулиці Артема та будівництво літньої естради на стадіоні “Авангард “. На стадіоні планували зробити й танцмайданчик.

1959 рік характерний тим, що міськвиконком почав масово надавати ділянки для будівництва у Привокзальному районі.

У березні 1959 року виділили ділянки під будівництво 24-квартирних 3-поверхових будинків Міськомунгоспу.

У червні 1959 року міськвиконком надав дозвіл на будівництво міської лікарні (тепер це Волинська обласна лікарня).  Вона була відкрита в 1964 році вже як Волинська обласна лікарня (архітектор – Василь Бабій). Зазначу, дозвіл був саме на будівництво міської, а не обласної лікарні, якщо вірити архівному джерелу. 

Протягом червня-липня цього ж року було виділено ділянки на будівництво шести 4-х поверхових будинків та 4-поверхового 36-квартирного будинку на вул. Артема.

У 1959-1961 роках була побудована дорога від вокзалу до вулиці Червоної Армії (тепер це вулиці Винниченка та Стрілецька). Вулицю сформували як бульвар з пішохідною частиною посередині, обабіч якої росли тополі, та проїжджою частиною по обох боках. Широка проїздна частина з’явилася вже на початку 1980-х років. Тоді вулиця мала назву Привокзальна.

26 грудня 1959 року прийнято в експлуатацію 2 двоквартирні будинки по вулиці Кузнецова (тепер генерала Шухевича), що з’єднує проспект Грушевського з проспектом Перемоги (тоді – вулиця Артема), та 8 квартирний будинок по вулиці 5 Лютого (нині Івана Огієнка) Будівництвом займалася Луцька КЕЧ району (квартирно-експлуатаційна частина - військова установа, що відповідала за забезпечення житлом військовослужбовців та обслуговування будинків, що належали міністерству оборони).

Відповідно до плану капітальних робіт по житловому будівництву на 1960 рік було заплановано будівництво п'яти будинків по вулиці Привокзальній (132-х кімнатного, трьох 48-квартирних та 24-х квартирного)

27 червня 1960 року були прийняті в експлуатацію 16 двоквартирних житлових будинків на  вулиці Кузнецова, а 12 грудня цього ж року - 48-квартирні будинки N4 та N6 на Привокзальній. Також виділено ділянку для будівництва дитячого садка на 100 місць.

У 1959 році на вулиці Артема  побудували школу N 5 з російською мовою навчання. Раніше вона знаходилася на вулицях Леніна та Суворова. 21 грудня 1962 року відкрилася й новозбудована середня школа 15 з українською мовою навчання. Тепер це вулиця Привокзальна (колишня Ленінградська).  

У середині 1950-х років військовий аеродром було переведено на Вишків. Вивільнилася значна територія. У архівних документах кінця 1950-початку 1960-х років район нинішньої вулиці Гулака-Артемовського та Привокзальної (до 1991 року – Ленінградська) позначений як 164 та 164а квартали Привокзального району. Перші ж будинки тут будували для офіцерів Радянської армії, які проходили службу у авіаційних та ракетних частинах.

У плані міськвиконкому від 2 лютого 1961 року по проведенню капітальних робіт з житлового будівництва на 1961 рік було передбачено будівництво 8 будинків по вулиці Привокзальній (квартал 164а) та квартальна котельна кварталу 164а. Ці будинки знаходяться на сучасному проспекті Грушевського поблизу пологового будинку. Котельна - біля обласної лікарні. На нинішній вулиці Гулака-Артемовського. Це найстаріша її будівля.

На 1962 рік було заплановано почати будівництво ще 6 крупнопанельних 48-квартирних житлових будинків у 164 кварталі (сучасний проспект Грушевського).

3 листопада 1961 року, відповідним рішенням міськвиконкому, 164 та 164а квартали Привокзального району перейменували на вулицю Гулака – Артемовського, а квартали 132 та 132-а на вулицю Карпенка–Карого. Відповідні таблички з назвами зобов’язали вивісити до 1 грудня 1961 року.

25 листопада 1961 року міськвиконкомом була виділена земельна ділянки Луцькій КЕЧ району під будівництво двох 48-квартирних і одного 36-ти квартирного житлових будинків на вулиці Привокзальній (біля пологового будинку). Цим же рішенням надали землю й Луцькому пологовому будинку для розміщення нового корпусу по вулиці Гулака-Артемовського. Наступного року цю земельну ділянку збільшили.

До 1 липня 1962 року було заплановано втілити проект освітлення вулиці Привокзальної.

23 квітня 1962 року в зв’язку з 50-ою річницею виходу більшовицької газети “Правда“ вулицю було перейменовано на проспект “Правди “.

На той час в Привокзальному районі проживало більше 5 тисяч громадян. Тож міською владою багато робилося для покращення їх культурно-побутових потреб. Рішенням №273 від 23 квітня було забезпечено відкриття в 132-кімнатному будинку N 2 кварталу 164а (тепер це будинок на вулиці Привокзальній, 13а) бібліотеки, книжкового магазину, поштового відділення, перукарні, філіалу дитячої поліклініки та молочної кухні. Крім того, тут вирішили обладнати домову кухню на 40 посадочних місць.     

У рішенні міськвиконкому від 27 травня 1963 року зазначалось що у Привокзальному районі зовсім відсутні будь-які підприємства побутового обслуговування населення. Тож щоб виправити цю ситуацію було вирішено відкрити у приміщенні готелю майстерню з індивідуального пошиву та ремонту одягу по вулиці Ленінградській (тепер Привокзальна).

У районі будували житло й для різних силових відомств. Відповідно до рішення міськвиконкому від 26 лютого 1962 року на вулиці Кузнецова (тепер генерала Шухевича) виділили земельну ділянку для будівництва 64-х квартирного будинку для Волинського обласного управління КДБ.

28 грудня 1962 року затвердили списки на одержання квартир у будинку  N20 по проспекту “Правди “. Це чотирьохповерховий будинок поруч з супермаркетом “Салют” у бік залізничного вокзалу. Приблизно у цей час подібні списки було затверджено й для інших новобудов Привокзального району.

У 1963 році станцію залізничного вокзалу "Луцьк-Місто" та розташовану поруч вантажну станцію "Луцьк-Східний" об’єднали під однією назвою "Луцьк".

У грудні 1966 року прийнятий в експлуатацію пологовий будинок на 100 ліжок разом з жіночою консультацію на вулиці Гулака-Артемовського. Наступного року потужність закладу зросла до 150 ліжок.

У 1966-1967 роках велося будівництво закритого плавального басейну за рахунок фондів машинобудівного, приладобудівного, електроапаратного заводів, м’ясної фірми “Волинь” та інших підприємств. Басейн було здано в експлуатацію у липні 1967 року.

1970 року на початку проспекту “Правди “ з’явився найбільший на той час у Луцьку широкоформатний кінотеатр “Промінь “. Над проектом працювали кілька авторів, серед них – Василь Маловиця (головний архітектор проекту) та Ростислав Метельницький.

В 1960-1970-х роках у Привокзальному районі йшло активне житлове будівництво, у тому числі й для військових. Будувались не тільки багатоповерхові будинки. Так на початку 1970-х років тут з’являються одноповерхові фінські будинки (ДОСи), які мали статус гуртожитків для військовослужбовців. Разом з розміщеними у старих казармах кінця ХІХ століття трьохповерховими ДОСами 14 та 15 вони знаходилися за адресою: вулиця Радянська (12а, 14а та 14б, 15 з літерами а, б, в, г, д, є, ж). У 1980-х роках їх зруйнували та побудували  п’ятиповерхівки за номерами 1,5,7 та дев’ятиповерховий будинок  N 3 по вулиці Гулака-Артемовського.

Відповідно до рішення міськвиконкому від 10 червня 1974 року Луцькій КЕЧ району було надано дозвіл на будівництво п'яти 70-квартирних житлових будинків на належній їй земельній ділянці в 27 кварталі по вулиці Гулака-Артемовського. Вірогідно, це сучасні п’ятиповерхові будинки MN 1,8,10,12 по вулиці Коновальця та N13 по вулиці Гулака-Артемовського. Це житло виділялось переважно для військових-ракетників.

12 липня 1974 року на частині вулиці Радянської, що межувала з проспектом “Правди” та вулицею Гулака-Артемовського, створили нову вулицю. Її назвали на честь російського винахідника Олександра Лодигіна (1847 – 1923), що винайшов електричну лампу розжарення.

До цієї вулиці тоді увійшли ДОСи 14,15,16 та будинки 90а та 90б. Цікаво, що всюди назву писали не Лодигіна, а чомусь Ладигіна. Згодом на цій вулиці з’явилися п'яти та дев’ятиповерхові будинки. Після проголошення незалежності України вулиця отримала ім’я видатного українського політичного діяча Євгена Коновальця (1891 – 1938). Її перейменували 15 липня 1992 року одночасно з проспектом Карла Маркса. Хоча, чесно кажучи, винахідник Лодигін ніякого відношення до Радянської влади не мав. Більш того, революцію не сприйняв, емігрував до США 1917 року. Більшовицьке керівництво пропонувало йому прийняти участь у розробці плану ГОЕЛРО, але він відмовився. Помер він у 1923 році у Брукліні (США).

Нове будівництво на  проспекті “Правди“, Ленінградській, Гулака-Артемовського продовжувалось і на початку 1980-х років. Довга дев'ятиповерхівка навпроти "Променя", яку в народі називають "Крейсером", або "Китайською стіною", має номер 1 по проспекті Грушевського. Вона є найвідомішою житловою спорудою цього періоду.

Другий дев’ятиповерховий будинок на проспекті Грушевського знаходиться біля сучасного вокзалу.

У 1989 році частина вулиці Гулака-Артемовського, що поблизу до ракетної та авіаційної частин, отримала ім’я видатного військового льотчика Костянтина Арцеулова.

Після проголошення незалежності України проспект “Правди“ став проспектом Президента Грушевського, вулиця Артема – проспектом Перемоги, вулиця Ленінградська – Привокзальною. Вулиця Кузнецова отримала ім’я командувача УПА генерала Романа Шухевича. У 2014 році частина проспекту Перемоги від вулиці Винниченка  отримала ім’я героя Небесної Сотні Василя Мойсея.

З відомих архітектурних об'єктів часів незалежності у Привокзальному районі можна відзначити нову будівлю залізничного вокзалу (2012 рік) та реконструкцію 2017 року розважального комплексу “Промінь“. З’явився новий мікрорайон на вулиці Арцеулова та ряд будинків на проспектах Грушевського та Перемоги, вулицях Коновальця та Огієнка.

Сьогодні Привокзальний район, вважаю, є одним з кращих спальних районів нашого міста. 

Світлини люб'язно надані редакцією Volyn Times