Ляп топоніміки радянського періоду

Винесли Сталіна з Мавзолею. Міста й вулиці на його честь почали отримувати нові назви. А тим часом у Луцьку… За 10 днів до перейменування луцької вулиці Сталіна. Дослівно.

Рішення луцького міськвиконкому від 3 листопада 1961 року за N637.

Приведу його повністю.

Рішення виконавчого комітету Луцької міської Ради депутатів трудящих

Про найменування нових вулиць міста Луцька.

В зв’язку з виникненням нових вулиць у місті Луцьку в районі Теремоно (так у тексті), Гнідави, Привокзальному і кварталі N222, - виконком Луцької міської Ради депутатів трудящих

Рішає:

1.Присвоїти новим вулицям такі назви :

а) в районі Теремно (квартали 329,330,331,332,333,334): Сапалаївська, Космонавтів, Богомольця, Гліера, Леонтовича;

б) в районі Гнідави (квартали 273,274,284,285,286,287,288,289,281,282): О. Кацько, С. Перовської, Фадеєва, Маковського, Трутовського, ВИШИНСЬКОГО (виділено мною – С. Є. ), Макаревича;

в) в Привокзальному районі (квартали 132,132-а,164,164 – а) : Гулака-Артемовського, Карпенка – Карого;

г) в кварталі N222 ( за Дубенським переїздом) :

Садовського, Грекова і Паторжинського.

2. Зобов’язати відділ комунального господарства (товариша Корунського) на нових вулицях вивісти (так у тексті) таблички з назвами вулиць до 1 грудня 1961 року.

Голова виконкому Луцької міської Ради депутатів трудящих М. Бездушний.

Секретар виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих  П. Каун.

Спробуємо розібратися, на честь кого надали назви нових вулиць. У вищезазначеному переліку вказано, що Леонтович – композитор, О. Кацько – учасниця революційного руху в Західній Україні, замучена фашистами в 1942 році, С.Перовська – революціонерка ХІХ століття, Садовський і Паторжинський – видатні актори, а згадуваний вище Макаревич – керівник Колківської демонстрації 1935 року.

Додам, що про О. Кацько жодної інформації у пошуковику. Данило Якович Макаревич – керівник демонстрації, можна знайти в інтернеті.

Про решту згадуваних видатних осіб можна легко знайти інформацію :

Олександр Олександрович Богомолець ( 1881 —  1946) — український учений-патофізіолог. Рейнгольд Моріцевич Глієр (1875 – 1956) – український та російський композитор.

Олександр Олександрович Фадеев (1901 – 1956) – російський та радянський письменник.

Маковських двоє, обидва російські живописці : брати Костянтин Єгорович (1839 – 1915) та Володимир Єгорович (1846 – 1920).

 Костянтин Олександрович Труто́вський (1826 — 1893) — український художник-живописець і графік.

Митрофан Борисович Греков (1882— 1934)— художник, майстер батального та жанрового живопису.

У переліку осіб для перейменування луцьких вулиць вказано за номером 2 : І. Вишинський - український письменник ХVII століття, вчився у Луцьку. Цікаво. Набираю у Google : І. Вишинський. Перше, що висвічується : Андрій Януарійович Вишинський (народився 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — помер 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч українсько-польського походження, юрист і дипломат. Інших  ВишИнських, на ім’я яких могли 1961 року назвати вулицю у СРСР, не знаходжу. Зрозуміло, чиновники луцького міськвиконкому мали на увазі Івана Ви́шЕнського (близько 1550—1621). Це український релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник-полеміст. Певний час мешкав у Луцьку.

Але чиновники – невігласи помилилися з правильним написом прізвища. Хотіли як краще, а виявилося…

Прокурор СРСР у 1935-1939 роках Андрій Вишинський – один з небагатьох радянських керівників сталінських часів, хто мав вищу юридичну освіту (закінчив юридичний факультет Київського університету 1913 року) . У 1903 році вступив до партії меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року став комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт “німецького шпигуна” В. І. Ульянова-Леніна.  До 1920 року був членом партії меншовиків. Тобто тих соціалістів, хто на відміну від більшовиків, виступав за побудову соціалізму не шляхом революції, а поступово, еволюційним шляхом. Після Жовтневого перевороту меншовики були для керівництва більшовицької Радянської Росії на кшталт кишенькової опозиції. Їм дозволялося до пори до часу трохи критикувати більшовиків, але, боронь Боже, не закликати до повалення більшовицької влади. Білогвардійці не вважали їх своїми союзниками у боротьбі з більшовиками. Більшовики терпіли їх до пори до часу. Отже, були меншовики, як певна субстанція у ополонці. Лідер меншовиків Юлій Мартов (справжнє прізвище Цедербаум) до розколу з більшовиками був близьким другом Леніна. До свого виїзду у еміграцію 1920 року керував російськими меншовиками легально, мешкаючи у столиці Радянської Росії. Критикував більшовиків, не вступаючи з ними у відкриту ворожнечу. Ніхто його не чіпав, більш того, він був членом Вищого Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) – вищого законодавчого, розпорядчого та контролюючого органа державної влади Радянської Росії, а також депутатом Московської ради. Хто ж буде чіпати радянського депутата? Щоправда, вулиць на честь Мартова ніколи не називали.

А ось іменем іншого впливового меншовика - Георгія Валентиновича Плеханова (1856-1918) вулиці називали. Це російський теоретик і пропагандист марксизму, філософ, видатний діяч російського і міжнародного соціалістичного рухів. Один із засновників РСДРП і газети «Іскра». У рік смерті Маркса (1883) заснував у Женеві першу російську марксистську організацію — групу «Звільнення праці».  Цей видатний марксист був лідером російських меншовиків (попередником Мартова) , хоча його дуже поважав вождь більшовиків Володимир Ленін як теоретика. Але Жовтневий переворот Плеханов сприйняв вороже і невдовзі помер. Своєчасно, бо боротьбою з Радянською владою заплямований не був. Тому й заслужив у радянський час, щоб його іменем вулиці називали. Та Московський інститут народного господарства носив ще ім’я цього ідейного противника Ілліча. Повезло наставнику Леніна з марксистської теорії померти “своєчасно” (ще раз пробачте за цинізм).

Ім’я Плеханова до 1992 року носила вулиця Градний Узвіз у самому центрі Луцька.  Раніше цю вулицю звали Бернардинською.

Повернемося до нашого "героя" –  Андрія Вишинського. Він вступив до лав більшовицької партії тоді, коли радянській владі вже нічого не загрожувало, – 1920 року. Час малограмотних комісарів з маузерами пройшов. “Кадри вирішують усе, “ – як казав товариш Сталін. Тут й згадали про дипломованого юриста Вишинського. Це єдиний у історії Радянського Союзу колишній меншовик, який зробив таку карколомну кар’єру. Про більшість інших згадав у  1930 – х НКВС з відповідними висновками…

З липня 1923 року Вишинський - суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. У 1925–У кінці 1920-х працював в освітніх відділах радянського апарату. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі 1928 року. У 1935 – 1939 роках він - Генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Прокурор Вишинський вимагав смертної кари для більшовиків з дореволюційним стажем Григорія Зинов’єва, Лева Каменєва, Юрія П’ятакова, Миколи Бухаріна, Олексія Рикова та інших, чий погляд на шляхи побудови соціалізму у Радянському Союзі відрізнявся від погляду “вождя усіх часів та народів” Йосипа Сталіна.

Між іншим,  місто Кропивницький (Кіровоград) у 1924-1934 роках носило ім’я Зинов’єва. Саме він, голова Комінтерну у 1919-1926 роках, під час хвороби Леніна та у перші місяці після його смерті фактично керував у 1922 – 1924 роках спочатку Радянською Росією, а згодом й СРСР. Сталін зійшов на політичний Олімп вже після Зинов’єва. До речі, 1988 року усіх зазначених вище так званих “ворогів народу” було повністю реабілітовано.

Вишинський був організатором масових репресій 1930 – х років, які виправдовував у своїх творчих працях.

До речі, у радянські часи у Луцьку була єдина вулиця, що носила ім’я жертви сталінських репресій. Тепер це вулиця Андрія Марценюка, вона знаходиться на Вишкові, до 2013 року носила ім’я Маршала Радянського Союзу Михайла Миколайовича Тухачевського (1893 – 1937), що був звинувачений у змові проти Сталіна та за вироком суду страчений. Вишинський теж мав відношення до цієї справи. У «справі Тухачевського» 1937 року разом з наркомом внутрішніх справ Єжовим Вишинський був автором обвинувачувального висновку проти Тухачевського. Хоча, у істориків немає єдиної думки, чи був Тухачевський безневинною жертвою чи дійсно готував заколот проти Сталіна.

Вишинський - член ЦК ВКП(б) (з 1939 року ), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (1952—1953). Член ЦВК СРСР 7 скликання, депутат Верховної Ради СРСР 1-2, 4 скликань. Доктор юридичних наук (1936), професор, академік АН СРСР (1939)… Це той самий колишній меншовик, що підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна у 1917 році.

Протягом 1939 – 1949 року займав посади заступника голови Раднаркому, першого заступника наркома, а згодом заступника міністра закордонних справ Радянського Союзу. З 1949 по 1953 рік був міністром закордонних справ СРСР. Остання посада – представник СРСР при ООН.  Вишинський теж “ своєчасно помер”, як Жданов і Плеханов. Ще до XX з’їзду КПРС, у 1954 році. До речі, похований у Некрополі біля Кремлівської стіни.

У рішенні міськвиконкому, де згадується вулиця Вишинського, останнім був пункт про те, щоб вивісити таблички на будинках з назвами нових вулиць. Безсумнівно, комунальники зробили все, як треба. Таблички з назвою “Вулиця Вишинського” вивісили до 1 грудня 1961 року. І висіли вони, поки не розібралися. Не здивуюся, якщо на деяких будинках вони й досі висять. У документі ж вказано: ВишИнський. Хоча хотіли назвати на честь українського письменника XVII століття Івана ВишЕнського. Хотіли як краще… Мапи Луцька початку 2000-х років з назвою “вулиця Вишинського” я бачив…