Вони бомбили Луцьк в червні 1941 року.

До сорому сучасників, після 80 років від початку Великої Вітчизняної війни, досі лишається сотні тисяч її жертв та героїв, що досі не мають імен. Не менше маємо і безіменних ворогів, хто спричинили загибель мирної країни та її громадян. Тож в цій статті намагатимуся трішки виправити цю історичну прикрість та відкрити ще одну з сторінок історії рідного міста.

«Двадцать второго июня,
 Ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война. ...»

Саме ранок 22 червня 1941 року приніс перші смерть в родини мирних громадян багато міст та сіл України. Тисячі будинків опинились в руїнах від нальотів німецької авіації. Тисячі життів обірвали перші виючі бомби війни. Саме цього дня від них почав горіти Луцьк.

В кожного злочину є авторство. Дізнатись імена з тих, хто був причетний до бомбардування Луцька  допомогли архівні матеріали. Тривалий пошук серед них відкрив сторінку про екіпаж збитого та захопленого в кінці червня 1941 року, під час бомбардування м. Овруч Житомирської області, літака «Юнкерс-88». Полоненні пілоти Люфтваффе, які дали свідчення співробітниками НКДБ, розкрили інформацію про базування частин та здійснені ними бомбардування українських міст. І Луцька зокрема.

Перші бомби війни, які припинили мирний сон великої країни, прилетіли з аеродрому поблизу міста Люблін (нині Польща). Саме тут, в 16-20 км східному напрямку від нього і в 2-3 км. від села Малькев, знаходилося те смертоносне летовище з якого в кінці червня 1941 року здійснювалися вильоти для бомбардування Луцька, Рівного, Рави-Руської, Ковеля, Житомира, Бердичева та Києва. На ньому, за показами полонених, базувалось 40-50 (60-70) літаків, завбачливо прикритих маскувальними сітками. Це були в основному бомбардувальники «Junkers Ju 88», "Heinkel He 111» та кілька розвідників (1-3) конструкції «Шторх». Пікіруючі двомоторні бомбардувальники «Ju 88» могли нести до 2000 кг смертоносного вантажу. Але, як свідчать покази полонених, їх зазвичай  завантажували трішки більше ніж на 1000 кг. Ці літаки мали й «4 зенітні кулемети з скорострільністю до 1000 вистрілів в хвилину». Їх швидкість «по горизонталі була 300 км/годину», а «при піке – 700 км/ год». «Кулемет стріляє бронебійними та пробиває броню в один сантиметр».

Базувалась тут 54-та бомбардувальна ескадрилья Люфтваффе «Тотенкопф» (нім. Kampfgeschwader 54 "Totenkopf" (KG 54)). Саме вона брала участь в усіх кампаніях та великих битвах на Європейському театрі війни з самого початку й до закінчення військових дій.  

KG 54 була сформована у травні 1939 року й традиційно мала на озброєнні два основні типи німецьких середніх бомбардувальників: Heinkel «He 111» і Junkers «Ju 88».

Емблемою частини був символ людського черепа і перехрещених кісток, причому кістки значно перетиналися за черепом. Ця емблема іноді відображалася на щитоподібному фоні, але частіше зображувалася на звичайному камуфльованому забарвленні.

Вона мала графічну подібність до знаку однойменної 3-ї танкової дивізії СС «Тотенкопф» (Дивізія СС «Мертва голова»). Ось ми бачимо її на танку під час боїв за Ковель в 1944 році.

Командиром 5 авіаційного корпусу до якого входило KG 54 був генерал Ріттер Фон Грайм ( Robert Ritter von Greim) (останній  головнокомандуючий Люфтваффе і останній, кому присвоєно звання генерал-фельдмаршала Рейху).

Командиром же авіаційних частин розташованих на аеродромі був ас Першої Світової війни полковник Отто Генне (Otto Paul Wilhelm Höhne) на прізвисько «дядя Отто».

В 1916 році він служив під командуванням знаменитого Освальд Бьольке (Oswald Boelcke), що тоді служив і на Волині. Я колись про це писав.

В архівних матеріалах по збитому в м. Овручі «Юнкерсу88» містяться допити його полоненого екіпажу. Проведені вони були зам начальника 2 управління НКГБ УССР молодшим лейтенантом держбезпеки Лєбедєвим,  оперуповноваженим 2 управління сержантом держбезпеки Євстифєєвим, начальником 3 відділу НКГБ УССР капітаном держбезпеки Завгородним, начальником 1 відділу 2 управління НКГБ УССР лейтенантом держбезпеки Дорфманом, старшим оперуповноваженим 2 управління НКГБ УССР молодшим лейтенантом держбезпеки Булигіним, зам начальника 2 управління НКГБ УССР молодшим лейтенантом Луковським. Саме вони й розкрили цікаву картину персоналій солдат тієї війни та подій червня 1941 року.

Хто ж ці льотчики, що принесли руїни та смерть українським містам та рідному Луцьку? Ось імена цього екіпажу «Ju-88» А-6 №882428, код В3+ВМ, 4 ескадрильї KG54, збитого 25.06. 1941 року. Унтер-офіцер Герман Ганс (Flugzeugführer Uffz Herrmann Hans). штурман Ганс Кратц (Beobachter Uffz Kratz Hans). радист Вільгельм Шмідт (Bordfunker Uffz Schmid Wilhelm). стрілок обер-ефрейтор Адольф Аппель (Bordschütze Obgfr Appel Adolf). Командиром їх відділення був майор Эрхарт Краффт фон Деллмензинген (Erhart Krafft von Dellmensingen 15.09.40 - 17.11.41).

Фото льотчиків ГДА СБУ - Ф.16. - Пор.1.

22 червня їх група та літак тричі робили наліт на Луцьк: вранці, в південь та ввечері, з ціллю бомбардування аеродрому. 23 червня вони один раз вилітали виявляти танкові з’єднання. 24 червня двічі робили наліт на Володимир Волинський з ціллю бомбардування аеродрому. Тоді ж літак загорівся і екіпаж змушений був зробити посадку. З початку війни до збиття літака 25 червня вони 7 раз вилітали на радянську територію. Із них - 6 разів вилітали групою з 20 літаків бомбити аеродроми, один раз - танкові частини. В бомбардуванні аеродрому 14-ї змішаної авіаційної дивізії в Луцьку брали участь 2 рази, в Ровно – 1 раз,  Рава-Руська – 1 раз, Бердичів – 1 раз, Київ – 1 раз. В Рава-Руській мали бомбардувати скупчення танків в лісі. В час всіх вильотів їх бойовий вантаж складав 4 бомби вагою в 250 кг. Це були бомби двох типів: фугасні - марки «SC» вагою 250 і звичайні - марки «ST» вагою 250 і 500 кг. Кожна викидалась на призначені об’єкти.

Так в своєму вильоті 25 червня 1941 р. на м. Київ вони мали завдання викинути весь вантаж бомб «SC» на аеродром Бровари, а потім зробити фотозйомку м. Києва. Це завдання було виконано. В цьому нальоті з ними брало участь 20 літаків «Юнкерс-88» з тієї ж авіачастини розташованої на аеродромі поблизу Любліна. 

Герман Ганс Юліус 1916 року – льотчик.

Народився м. Бреслав Середньої Сілезії, німець, льотчик, унтер-офіцер. До бомбардування 25 червня 1941 участував в 7 нальотах. Бомбив Луцьк, Раву-Руську, Ковель, Житомир чи Бердичів та Київ. Брав участь в бомбуванні колон розташованих в лісі біля Львова.

Кратц Ганс Георгійович 1917 року – льотчик-спостерігач.

Народився м. Франкфурта на Майні, з сім’ї торговця. Батько мав майстерню по виготовленню головних уборів і займався їх продажом. Німець не одружений, освіта вища, військова освіта вища, закінчив школу військових льотчиків спостерігачів. В німецьку армію пішов добровільно в 1936 році. Службу почав простим солдатом зенітної артилерії. В 1940 завершив школу військових льотчиків – спостерігачів. Весь час літав на бойових літаках. Військове звання сержант. В 1941 брав участь  в нальотах на Англію. Приймав безпосередню участь в бомбардуваннях Лондона, Портсмута, Плімута, а також вилітав на завдання потоплення пароплавів в Атлантичному океані. Частина тоді була розквартирована в Парижі. 18-19 червня 1941 прибув на аеродром в Люблін.

Аппель Адольф Адольфович – бортмеханік.

1918 року народився в м. Берн—Моравія, чех, підданий Німеччини, закінчив спеціальну торгову школу в 1937 році. З січня 1939 р находився на службі авіаційних частин німецької армії, де закінчив місячний курс бортмеханіка. В останній час був в чині старшого єфрейтора-бортмеханіка і фотографа. Не одружений, безпартійний. Батько Аппель Адольф, 56 років. Мати Кольб Юлія, 49 років, проживали в м. Берн-Моравія по вул. Рінгплац № 11. Утримували продуктовий магазин. Сестра Новачек Емма Адольфівна, 26 років, замужем за службовцем міністерства внутрішніх справ протекторату Чехословакії – Новачек Аллоїза, 36 років проживає в м. Берно-Моравія по вул. Роничарській.

Шмідт Вільгельм Людвігович – радист.

1917 року народження. Уродженець та житель м. Регензбурга-Ріденсбурга, робітник швець, не одружений, безпартійний. В армії з 1937 року. Вчився в школі радистів, а потім був зачислений в службу зв’язку, де знаходився до кінця 1940 року – вересня місяця. В вересні був переведений в авіаційну частину в м. Краків радистом. Працював на бойових літаках на апаратурі «Бода», а потім «Пота». Брав участь в 4х нальотах на Англію та семи на СРСР.

В процесі великого пошуку матеріалів, серед тисяч світлин вдалось знайти і фото цього екіпажу за час їх перебування в Франції. Ось так вони виглядали до полону в Парижі.

А ось так виглядала їх робота з висоти.

Ця зйомка з архіву Люфтваффе була зроблена операторами німецької армії, вважається, що на ній зображені перші бомбардування Києва 22 червня 1941 року.

Тільки 22 червня «Юнкерси» і «Хейнкелі» 5-го авіакорпусу виконали 149 вильотів на підтримку своїх військ. Результати їх вильотів прекрасно пам’ятає Луцьк.

Центр м.Луцька після бомбардувань.

Але не все так легко давалось німецьким пілотам в ті трагічні для нас дні. Небо Луцька прикривала 87-а окремий зенітно-артилерійський дивізіон, 374-й зенітно-артилерійський дивізіон протиповітряної оборони і 22-й окремий батальйон протиповітряного спостереження, повідомлення і зв‘язку. Саме їх зенітники за перші десять днів війни збили 21 німецький літак. При цьому в перший же день війни 3-я батарея 87-го дивізіону збила 3 німецькі літаки. 

Лише бомбардувальники вищезазначеного повітряного корпусу втратили вісім «Ju 88» та «He 111s» з дев'ятьма пошкодженими. Це були найвищі втрати по лінії фронту. Так виглядали втрати Люфтваффе на Східному фронті 22 червня 1941 року.

А ось так згадували в своїх мемуарах ці бої німецькі офіцери. «Совєти люто стріляли з зенітних гармат, а десять їх винищувачів атакували «юнкерси». В результаті машина B3+LL із 3/KG54 здійснила  вимушену посадку в районі Луцька с розбитим правим двигуном. Екіпаж обер-фельдфебеля Йоханнсена (Johannsen ) (Ju88A-5 код B3+MM) із 4/KG54 зумів з малої висоти добитися прямого попадання в поїзд з боєприпасами, но потужна вибухова хвиля пошкодила їх бомбардувальник и призвела до серйозних поранень штурмана і радиста» (Radtke S. Kampfgeschwader 54. Von der Ju52 zur Me262. Munchen, 1990. S. 83.)

22 червня 1941 р. над Луцьком був збитий і «Ju 88» екіпажу обер-лейтенанта Рудольфа Наумана з 3/KG54. 26 червня цей літак та загиблі чотири льтчики  були знайдені та поховані німцями 27 червня під стінами луцького «Будинку офіцерів».

Згідно німецьких архівів, 22 червня 1941 р. в районі аеродрому був збитий зенітним вогнем і здійснив вимушену посадку ще один «Ju 88A-6 w/n 2363 B3+FM» з 4./KG 54 в складі: пілота та командира загону – «obltn. Seubert Gunter», спостерігача «bfw. Roth Rene», бортрадиста «obfw. Klaes Willi», бортстрілка «fw. Fiedler Kurt». Всі отримали поранення та повернулись в свою частину. Крім бортстрілка, який попав в полон де помер від ран.

При червневому бомбардуванні Луцька отримали помірні ушкодження ще чотири бомбардувальники «Ju 88». Але вони все ж долетіли до аеродрому базування.

Один «He 111», який біля 16:00 22 червня скинув бомби на Луцьк, був збитий західніше міста радянськими винищувачами. Але його екіпаж з 5 чоловік вижив та пізніше приєднався до німецької армії.

Червень 1941 року приніс в наше місто смерть з небес.

На вулицях, а ще більше під завалами будинків можна було побачити тіла людей. Були вони й в радянській техніці, що стояла на центральних вулицях міста. В ній лишились ті, хто не встиг вискочити під час авіанальоту та локальних боїв.

Населення, що рятувалось в жару від можливих епідемій, закопувало трупи в неглибоких ямах на подвір‘ях, площах і понад шляхами. Бомбардування з висоти 250 – 300 м та пожежі знищили майже 60% древнього міста. Особливих руйнувань зазнала його центральна частина. З ладу були виведені системи зв‘язку, водо та електропостачання.

Авіадари, які були направлені на аеродроми 14-ї змішаної авіаційної дивізії стали фатальними для радянських летовищ.

Цей фон смертоносного хаосу, що виринає з цих світлин та документів, особливо дисонує з молодими обличчями сполошених хлопців екіпажу літака, що вийшли з простих робітничих німецьких сімей. Екіпажу, що приніс нам це все. Таким же дисонансом є фото молодих наших сучасників лучан, що працюють сьогодні в виконавчих структурах міста (муніципальній варті), які вдягають ті ж символи, що принесли в їх місто та його родини смерть і знищення.

Можливо оприлюднення імен тих, хто тоді ніс смерть на своїх крилах та тих, хто гордиться сьогодні вбивцями свого народу, трішки пробудить в людях розум та совість. Пробудить розуміння суті страшного слова «війна». Може... Contra spem spero…