ЦІНА ВТРАЧЕНОГО ЗДОРОВ'Я «ЖЕРТВИ БІЛЬШОВИЦЬКИХ РЕПРЕСІЙ» М. С. ЛЕБЕДЮКА...
...З протоколу засідання від 10 березня 1918 року Луцького Повітового Продовольчого Комітету (органу, який займався постачанням продовольства для населення Луцького повіту).
Засідання проходило у будівлі Луцької Повітової Земської Управи.
Розглядалося два питання: про діяльність Продовольчої Управи та розтрату бухгалтером І. М. Базилевичем 7000 карбованців.
Доповідав Голова Управи М. С. Лебедюк (на жаль, мені поки що невідомі ім'я та по-батькові цієї особи). Він «відзначив, що рух більшовиків, що почався з осені минулого року, порушив нормальну течію життя мирних жителів у нашому краї, та одночасно й зруйнував й плани Управи у справі вишукування способів обсіменіння вільної площі повіту у майбутню весну та постачання населення предметами продовольства». Головною причиною, яка заважає здійсненню задач, Лебедюк назвав відсутність залізничного руху. «Залізничний рух скорочений взагалі, зокрема за «истощением»( так у тексті) інвентарю, а частково внаслідок здійсненого більшовиками псування залізничного полотна та мостів, але тепер те та інше поспіхом приводиться у порядок».
Не зрозуміло, навіщо більшовикам було тоді псувати залізничне полотно? Адже вони фактично керували містом та контролювали міліцію та частини Луцького гарнізону.
Другим питанням було питання про розтрату бухгалтером І. М. Базилевичем 7000 карбованців.
Як доповів Лебедюк, в останні дні січня цього року, у той час, коли склад Продовольчої Управи було усунено більшовиками, а він, Голова, був ув'язнений, з Колківської Волосної Продовольчої Управи було надіслано для здачі у касу 7000 карбованців, що надані за відпущені продукти. Гроші прийняв бухгалтер І. М. Базилевич, але до каси Управи їх не здали, не дивлячись на те, що при виявленні прийняття Базилевичем означенної суми йомубуло запропоновано покласти її до каси.
По цьому Управа постановила про цей випадок доповісти Луцького Повітового Комісара та Судового Слідчого 1-ої дільниці Луцького повіту, а бухгалтера Базилевича вважати звільненим з 22 лютого, про що й склало акт, зміст якого доведено засіданню Комітета.»
Про притягнення бухгалтера до кримінальної відповідальності інформації немає. Хоча сума розтрати дуже велика. Це більш як 18 (!) зарплат луцького міського голови, його платня за півтора року!
Взагалі, традиція валити все на попередників стара як світ. Так й тоді. Після вступу німецьких військ до Луцька 19 лютого 1918 року можновладці, звичайно, «вішали усіх собак» на більшовиків. Більшовики тоді теж у боргу не залишалися, звинувачуючи в усіх лихах білогвардійців та усі інші політичні партії, що виступали проти їх політики.
Набір популістських гасел тієї пори був загальним для усіх соціалістичних партій: «Мир - народам, земля - селянам, заводи - робітникам!». Звичайно, були протиріччя, виходячи з майнового складу електорату, на який спиралася та чи інша політична сила. Більшовики звинувачували есерів та меншовиків у зраді інтересів трудящих та змові з буржуазією. Есери та меншовики, у свою чергу, ставили прихильникам Леніна у вину насильницьке захоплення влади у Росії.
Свою робітничо-селянську електоральну базу соціалісти розподілили приблизно так. Соціалісти – революціонери (есери) вважал себе захисниками селян ( переважно, куркулів та середняків). Меншовики виражали інтереси кваліфікованих робітників, що отримували пристойну платню та могли диктувати свої умови власникам – капіталістам. А більшовикам залишився залишок електорату : малооплачувані робітники з низькою кваліфікацією та сільська біднота, які й складали більшість населення тодішньої Росії. Й кому дуже подобався вислів «Хто був нічим, той стане усім!»
Впевнений, що керівники луцького місцевого самоврядування, обрані від Соціалістичного блоку, Спектарев, Сиромятников та Пінес не були запеклими, непримиренними опонентами більшовицької влади. Вони без проблем знайшли компроміс з прихильниками Леніна.
Відомо, що ліві есери були з більшовиками у владному тандемі до липня 1918 року. Активні учасники громадянської війни більшовики Микола Щорс та Сергій Лазо у минулому теж належали до партії лівих есерів.
А однопартійці луцького міського голови Спектарева – меншовики після Жовтневого переворота були у більшовицького керівництва на кшталт «кишенькової» опозиції. Їм дозволялося до пори до часу трохи критикувати більшовиків, але, боронь Боже, не закликати до повалення більшовицької влади.
Фактичний організатор Жовтневого перевороту у Петрограді Лев Троцький до серпня 1917 року теж був меншовиком.
Напрочуд карколомну політичну кар'єру у сталінські часи зробив меншовик до 1920 року, один з організаторів репресій 1930-х років Андрій Януарійович Вишинський, прокурор СРСР у 1935-1939 роках, міністр закордонних справ Радянського Союзу у 1949-1953 роках. Як і луцький міський голова Спектарев, він був за освітою юристом. При певних розкладах й меншовик Самуїл Спектарев міг би зробити політичну кар'єру у радянські часи.
Не шукайте інформацію про членів буржуазних , несоціалістичних партій Росії, наприклад конституційних демократів (кадетів), що зробили політичну кар'єру у СРСР. Їх не існувало…
Слід додати, що більшовики відразу після захоплення влади намагалися усім довести, які вони «білі та пухнасті», що тільки їх політична сила захищає права трудящих. Зрозуміло, жодних заяв про створення колгоспів і колективізацію вони не робили, шоб не втратити потенційний електорат. Відразу після Жовтневого перевороту більшовицький Раднарком відмінив смертну кару. Її відновлять лише у середині 1918 року.
За неповні три місяці їх панування у Луцьку жоден з луцьких гласних не був ув'язнений. Не чіпали вони ані міського голову, ані голову думи.
Але голову луцької продовольчої управи Лебедюка вони все ж ув'язнили. Цитую документ.
Клопотання Голови Управи М. Лебедюка на ім'я Голови Луцького Повітового Продовольчого комітету про видачу йому допомоги на лікування.
«Засіданню Комітету повідомлено клопотання Голови Продовольчої Управи М. С. Лебедюка про виплату йому грошової допомоги у розмірі МІСЯЧНОГО ОКЛАДУ (виділене мною – С. Є.) на лікування. Голова Лебедюк у своєму клопотанні доповів, що будучи ув'язнений більшовиками, 28 січня, утримувався у в'язниці двоє діб. Після звільнення він захворів та, не маючи власних капіталів, не має коштів на лікування».
Ось така справа. Просив додатковий місячний оклад за дві доби, проведені у луцькій вязниці. Хоча, можливо й були підстави для арешту Лебедюка. Якщо згадати про бухгалтера-розтратчика Базилевича, то й начальник його, мабуть, не янгол? Хтозна…
Не думаю, що луцька міліція, навіть під контролем більшовицького ревкому, займалася лише реквізиціями та чинила свавілля. Безсумнівно, займалася й своїми обов'язками.
По-перше, Лебедюка могли затримати, наприклад, за перевищення повноважень, зловживання службовим становищем чи за інше порушення законодавства суто кримінального характеру. По – друге, не факт, що хвороба невтомного «бійця продовольчого фронту» стала наслідком його дводенного перебування у в'язниці Луцька.
У кінцевому рахунку, Луцький Повітовий Продовольчий Комітет прийняв виважене. компромісне рішення : клопотання М. С. Лебедюка задовільнити, надавши йому грошову допомогу у сумі дійсних витрат на лікування після надання ним рецептів з аптеки. Порахували, мабуть, що місячний оклад для «жертви більшовицьких репресій» - це занадто.
Прізвище Лебедюк (не виключаю, що це був саме той Лебедюк) згадується ще у одному документі.
СПРАВОЗДАННЯ ВОЛИНСЬКОГО ГУБЕРНІЯЛЬНОГО СТАРОСТИ ВІД 30 ЖОВТНЯ 1918 РОКУ. ЖИТОМИР.
Справоздання – це застаріле значення слова «звіт».
Волинський губерніальний староста – посада, що запроваджена наказом гетьманського уряду Української Держави від 14 травня 1918 року для заміни посад голів місцевих адміністрацій – губернських комісарів і повітових комісарів, що існували з часів Української Центральної Ради. Губернським старостам надавалися права колишніх російських генерал-губернаторів.
Мова оригіналу документу – російська.
21 жовтня (1918 ) у пос[елке] ( так у тексті) Ківерці Луцького повіту біля 11 час[ов]( так у тексті) ввечері у готелі Коренмана скоєно збройне пограбування голови Луцької повітової управи Лебедюка на 40 000 руб[лей] та голови Піддубецької волосної управи Миронюка на 50 000 руб[лей]. Вбито дві жінки, що підняли галас, та двох жінок поранено. На вокзалі у Киверцях заарештовано вісім осіб, яких підозрювали у пограбуванні. Усі вони впізнані потерпілими та виявилися козаками прикордонної стражи Рожищанського загону ( виділено мною – С. Є.).
У волинській глибинці відбувалися пристрасті у дусі Дикого Заходу. Мало того, що волинські посадовці у позаслужбовий час мали на руках кошти, що більш як у 200 разів перевищували платню луцького міського голови (чому кошти не здали під охорону?). «Слуг народу» пограбували ще й свої ж, українські прикордонники, вбивши та поранивши при цьому безневинних людей. Шекспір відпочиває…
Ось так жили й працювали деякі наші луцькі можновладці понад сто років тому...
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь