Стадник. "Щур", чи король дисків?

Взятись за тему тіньової сторони діяльності Волинської обласної філармонії спонукала дискусія в мережі Facebook з художнім керівником Державного академічного Волинського народного хору О. Стадником. Саме його відверта зверхність, хамство та провокуюча поведінка заставили пильніше придивитись до цієї особи та ситуації навколо керованого ним колись славного волинського колективу.

Сценарій для журналістського розслідування, як не парадоксально, запропонував сам О.Стадник. Намагаючись випередити претензії до себе, він по пунктам виклав «перелік гріхів», який ми й вирішили скрупульозно дослідити.

А цікавого там виявилось дуже багато. Ображена підсвідомість керівника хору таки зіграла з ним злий жарт. По Фрейду так по Фрейду. Тож починаємо наш детективно-кримінальний «психоаналіз» з першого пункту. Буде й продовження.

Король дисків, або «сімейна афера»…    

Ця історія, започаткована художнім керівником Державного академічного Волинського народного хору, почалась ще в далекі 90-ті. В її основу лягли дві прості касети з виступом колективу, які були записані в 1994 році. Переписані пізніше в формат дисків, з легкої руки О. Стадника вони лягли в основу двадцятирічної саги про невидимий «сімейний» бізнес для кількох відомих осіб. Тож все по-порядку.

Як повідали нам ветерани тоді знаменитого державного колективу, ідею заробляти на тиражуванні творів народив в 1997 році особисто пан Стадник. Зібравши оркестр, балет та хор, приніс він благу вість створення «акціонерного товариства» проголосивши час «почати заробляти». Для хористів та музикантів, що виживали тоді на 110 гривень, було запропоновано здати «вступний внесок» в 10 доларів з людини. Бути ощасливленим керівником та попрощатись з частиною зарплати зголосились далеко не всі. Сміливців виявилось лише 15 чоловік. Озброївшись традицією радянського сімейного підряду, в перші ряди вступила родина самого Стадника Далі йшли родини Дорощуків, Крищуків, Царенків. Долучились і артисти: С.Гунько, А.Поліщук, Н.Костенко, С.Олійник, М.Карука, Н.Лугова...

За основу було взято досвід популярного тоді «МММ». Далеко вирішили не ходити. Заробляти почали з своїх. Першу партію дисків продали колегам по хору, балету та оркестру. Розрахунок був хитрим. Диск вартував аж 10 гривень, що при курсі 1,89 фактично складало половину офіційної  дольової інвестиції «акціонерів». Тож інвесторами хитро виявились всі. Дехто навіть купив їх кілька. Старт компанії виявився вдалим. Торгівля пішла повним ходом. Продавали всюди. Навіть на концертах в палаці Україна. Дивіденди учасників, спочатку, виплачували згідно персонального вкладу. Все було під контролем, адже куратори Дорощук та Гунько були довірені особи з ближнього оточення Стадника.

Структура бізнесу змінилась лише після закордонних гастролей. В 1998 році хор гастролював в Італії, в 1999 в США та Канаді, в 2006 році знову були Канаді. Ось там за диски пішла така омріяна в ті часи валюта. Її солодкий смак і вніс серйозні корективи в кількість «акціонерів», яка тепер була зведена виключно до своїх. Тож «в долі» лишились лише О.Стадник з дружиною, його друг Гунько та куми Дорощуки. Тепер гастрольне Duty Free запустило цілу мануфактуру. Худрук так ввійшов роль, що не соромився рекламувати власний бізнес навіть в публічних інтерв’ю. Ось приклад з одного з них грудня 2011 року. 

Ось ще одне інтерв'ю з зізнанням з офіційного сайту хору.

Диски «клепали» кустарним способом прямо в Волинській обласній філармонії. Благо для цього її дирекцією було створено всі необхідні умови. Їх ціна, за період продаж, коливалась від 50 до 120 грн. Випускали гендлярі CD та DVD. Реклама з їх продажу досі є на офіційному сайті Волинського народного хору. 

На продукції сміливо штампували реквізити Волинської обласної філармонії, її робочі телефони та електронну адресу головного "провідника".

До процесу були залучені й інші філармонійні працівники: П. Завада та В. Поліщук. Вони люди професійні, а тому цінували свій час та зусилля та точно не працювали «за ідею».

Саме навколо цієї хрусткої «ідеї» виникали й скандали. Особливо коли її вчасно не видавали. Тож організаторам прийшлось скоро шукати заміну. Як стверджують ветерани колективу, всю організаційну роботу тягнули в робочий час товариші Стадника - його підлеглі працівники філармонії. Вони чітко розділили між собою бізнес-ролі. Кажуть що... Артист хору та його інспектор, а по сумісництву кум Стадника, пан В. Дорощук займався адмініструванням бізнесу, виготовленням палітурок та тиражуванням. А ось товариш Стадника, теж артист хору, С. Гунько виступав в ролі головного реалізатора. Ось так і працювали куми-друзі два десятки років. Щоб збільшити рентабельність диски писали навіть в кабінеті худрука на філармонійних комп’ютерах.

Як стверджують працівники філармонії, які люб’язно згодились з нами поспілкуватись, за один концерт «бізнес-хористам» вдавалось продавати одну-дві коробки дисків, кожна з яких складала 50 штук. Тож сума, якщо помножити її на кількість концертів за ці роки, випливає доволі солідна.

Найбільш яскравим прикладом для ілюстрації стала для нас ексклюзивна інформація про гастролі хору й оркестру в Бельгію та Францію в 2010 році. Цілий місяць вояжу по Європі йшла жвава торгівля пісенним полікарбонатним крамом. Коробки з дисками були завбачливо завантажені командою О.Стадника в багажне відділення філармонійного автобуса, прикриті артистичними костюмами від пильного ока митників та благословенні «вищими силами» філармонії. І виторг таки був вдалим. В районі 15 тисяч євро (!). Таку цифру назвали нам ветерани хору, які безпосередньо спілкувались тоді з їх реалізатором. Про те, що лише за перший тиждень вдалось виторгувати більш ніж 5 тис. євро розповіла нам одна з артисток хору, яка була безпосереднім свідком розмови з філармонійними «гендлярами». Погодьтесь, суми вражаючі. Особливо зважаючи на мізерні зарплати хорових роботяг артистів.

А далі були гастролі в Франції 2011 року. Там теж йшла торгівля. Нею, як кажуть, займався товариш О.Стадника артист хору С. Гунько.

Щоб збільшити її розмах вирішив "шеф" підключити й міжнародні організації. Тож через фірму знайомого посередника було організовано ярмаркування дисками та касетами на території діаспорної Канади та просторах Інтернету. 

А ось приклад з сайту «UMKA».

Канадська рекордингова компанія «Yevshan Corporation», з якою було укладено, через посередника, контракт на інтелектуальний продукт державного підприємства, навіть не здогадувалась про всі деталі цього приватного бізнесу та можливі правові наслідки. Тож сміливо налагодила тиражування та продаж. Ціна дисків була в середньому 15 доларів США. Такі ціни збереглися і досі.

Правами й вигодами державної Волинської обласної філармонії, як «власника» хору, та й авторськими правами, ніхто не переймався. Начальство було в курсі та й в «долі». Бо важко інакше пояснити багаторічну хронічну сліпоту управління культури Волинської ОДА, Волинської облради та і самого директора Волинської обласної філармонії, на очах якого відбувався «сімейний» бізнес. А С.Єфіменко, як незмінний з 1997 року директор, завжди є курсі всіх подій в філармонії. Особливо грошових. Саме він офіційно здійснює й адміністративний контроль на концертах, де відкрито  торгували дисками. Не бачив? Хоча… Тут всі ж свої. А стороннім і в голову не прийде цікавитись якимись дисками з гучним творчим державним брендом на титулці.

Але зайшла таки коса на камінь. Знайшлись таки люди, що поцікавились двадцятилітньою «сімейною» негоцією на державному підприємстві, що процвітала до кінця 2020 року під надійним «дахом» керівників-партнерів. Саме тоді пішли перші офіційні запити директору Волинської обласної філармонії С. Єфіменку про цей бізнес. І гендель на концертах миттєво звернули. Вказівка зверху.

Лишився він лише в інтернеті. Побачити «продукт» можна і зараз. На офіційному сайті Державного академічного Волинського народного хору.  Тут ви знайдете і особисті номери телефонів продавця.

В розділі дискографія красується реклама шести альбомів з випущених за ці роки.

Прогнавши сайт Волинської обласної філармонії через пошукові «примочки», ми так і не знайшли жодної згадки про ці диски. С.Єфіменко виявився хитрішим.

Проте, риску в цій двадцятирічній «дискотеці» ми підведемо тут саме його руками. Щоб в вас не лишилось жодного сумніву в можливій законності цього бізнесу, який цілком міг виявитись легальним та міг бути частиною ефективної економічної стратегії Волинської обласної філармонії, про яку сьогодні її керівництво питає Волинська обласна рада. Міг він бути й господарською ініціативою керівництва Волинського народного хору. Міг би. Але... Всі сумніви рубає лист за авторитетним підписом саме С.Єфіменка, який, за нашим обґрунтованими підозрами, був одним з елементів «даху» цього проекту. Тут він не бреше. Професійна «чуйка» на «палене». Все красномовно, чітко та на всі питання.

Композиція з старих клонованих нарцисів

Останніми мазками до головного портрету цієї кримінальної композиції виявився аналіз списку альбомів та їх авторства. Тут просто кладезь для роботи знавців людської психіки. Читаючи, складалось вперта нагальна потреба зміни архаїчної назви Державного академічного Волинського народного хору та надання їй логічної окраси іменем О. Стадника.

А що? Нічого. Хоч якось «стадно», але ж звучить? Це, звісно, жарт. Але, читаючи списки композицій альбомів, в вухах просто починає дико верещати від нав’язливого речитативу одного прізвища, від якого фонить відвертим непереборним нарцисизмом та самодурством авторської монополії. Таке враження, що чиєсь вкрай роздуте Его вперто шкребеться, долаючи переборки внутрішніх комплексів, сублімуючи приватні фантазії скрізь ім’я відомого волинського колективу часів Анатолія Пашкевича. «Геній» любить тільки дзеркало. Мабуть саме тому тут катастрофічно бракує різноманїття інших імен. Навіть існуючі пишуться з однією буквою ініціалів на відміну від двох "великого".

Немає тут навіть авторів обробки музики, яка є важливою складовою хорових композицій. Творча ревність просто стерла їх з кольорових обкладинок. Лишився лише одноокий фетиш власного імені для впертого оргазмування. СТАДНИК.ВЕЛИКИМИ. І все...

Автор і право

Те, що композиції створювались й іншими авторами, що мали імена та авторські права, нікого в філармонії не хвилювало. А вони таки мали. Ми свідомо зацікавились цим питанням. Тож по своїх каналах звернулись за інформацією якою володіє «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (ГО УААСП). І таки не помилились в передчуттях. З нею дійсно було укладено угоду на колективне управління майновими правами автора, творами якого багато років користується Волинська обласна філармонія та Волинський народний хор.  Ось цей договір, але з прикритими персональними даними.

Згідно нього, автор повинен був би й отримувати роялті за свої твори. Але… Жодної копійки ні від продажу дисків, книг та від використання авторських творів та обробок, ні автор ні його представники не отримували. А кошти тут, як і навколо дисків, теж крутяться немаленькі.

Приклад? Та будь ласка! Тим же О. Стадником було випущено дві персональні авторські книги під назвою «Співає Волинський народний хор». В яких він, без жодних офіційних дозволів та узгоджень, опублікував багаторічний творчий доробок державного колективу.

В 2008 році в видавництві «Волинська обласна друкарня» вийшов 1 том цієї книги на 480 сторінках.

В 2018 році світ побачив і 2 том. Надрукований він був в видавництві «Терен» на 256 сторінках тиражом в 500 примірників.

При собівартості в 50 грн., про що нам по-секрету повідомили друкарі, випуск збірки повинен був би обійтись автору в 25 000 грн.. А це, погодьтесь, не мала сума для працівника державної організації, який постійно публічно бідкається браком коштів. Сама ж ціна продажу книги була визначена в межах 250 – 400 грн. Ось на офіційному сайті хору вона анонсована в 250 грн.

А ось за 400 грн. її купували в книгарні на Театральному майдані.

Сума прибутків від продажу математично складається в межах від 100 000 до 200 000 гривень. Впевнені, що навряд чи хоч частина цієї цифри була відображена в деклараціях худрука хору. Але, це вже питання до податкової. Нас цікавить інше.

Частина творів цього видання чітко підпадає під порядок використання авторських прав, що визначені вище наведеною угодою з «УААСП». За наявною ж в нас інформацією, жодна копійка за них О. Стадником не сплачена. Вся гра знову в одну кишеню. І точно не в державну та авторів.

Що ж, після цієї публікації ми готові з нетерпінням вислухати несамовиті одкровення її фігурантів про «тяжкі роки», «голодне життя артистів» та «героїчну боротьбу» за виживання колективу… Ми навіть готові аплодувати всім титанічним надпотугам «обвинувачених» підлаштувати шкурний гендель-невидимку під високі матерії впертих виправдань… Але… Є одне але. Факти, документи, записані свідчення очевидців, які ми зібрали, річ занадто вперта, щоб відволікатись на дурниці. Та й це лише перший пункт з запропонованого паном Стадником списку. Тож «Dura lex sed lex» ( «Закон суворий, але це закон»). Тому нам відповідати можна що завгодно. А ось відповідати перед законом прийдеться таки більш серйозно. Про що ми, та зацікавлені компетентні  особи, тепер обов’язково подбаємо. Тож… Далі буде.

P/S. В кримінальному світі є термін, яким таврують крадіжки в своїх. Він не має українського відповідника та звучить як «крысятничество». Для когось це нижча форма соціального падіння, а для когось, мабуть, життєвий стиль.