Купа Стадника, брехня та "Волинський хор"

Цього тижня стрічка новин волинських ЗМІ замайоріла сенсаційними заголовками про «виявлення шахраїв, що представлялись Волинським народним хором». На фоні наших публікацій про стан справ у Волинській державній філармонії, ця новина зацікавила й нас. А ситуація дійсно виявилась вкрай неоднозначною та красномовною.

Ця історія відбулась 14 січня 2022 року. Якраз на свято святого Василя. Аматорський гурт "Свято", на запрошення друзів з Волинської обласної профспілкової організації працівників ПФУ у Волинській області, вирішив завітати до них на вечорниці та привітати народною піснею та колядками. Зібрались вони в ресторан "Старий полковник". Щире виконання професійних артистів створило справжню дружню новорічну атмосферу та було гаряче сприйняте вдячними друзями та глядачами.

Проте, «Старий-Новий рік» приніс і неприємні сюрпризи. І полились вони з волинських ЗМІ вже наступного дня. З преси музиканти й дізнались про те, що вони «шахраї», «використовують бренд Волинського хору» та «ще й повністю виконують» його репертуар. Сказати, що це був для них шок, це нічого не сказати… Як виявилось, всі ці твердження журналістів базувались лише на одному дописі в мережі Facebook художнього керівника Державного академічного Волинського народного хору О. Стадника. Того самого «щура», про незаконний "сімейний бізнес" якого на дисках з творами хору, ми нещодавно писали. 

Музиканти, що всі знайомі між собою, дійсно бачились з ним в тому ресторані та навіть чемно спілкувались.  І жодних запитань чи претензій до них в нього тоді не було. Тож цей факт тільки посилив їх «культурний шок». Адже важко культурній людині уявити, щоб славні українські хормейстери, як то Кирило Григорович Стеценко, чи Григорій Гурійович Верьовка, могли б опустились до оббріхування колег та хмільної біганини по кабаках та рестораціях в хворобливому пошуку «конкурентів», чи своїх «загублених» хорів. Ну не вкладалось це в голови професійних музикантів з багаторічним стажем, які самі є викладачами та керівниками творчих колективів. Не очікували вони від свого колеги, художнього керівника цілого державного академічного народного хору, такої відвертої брехні та трактирного хамства, яке поперло від нього зі всіх щілин соціальних мереж. Але суть провінційного мужлана взяла верх. Не зупиняло її ні ім’я колись знаменитого волинського колективу, за яким боязливо прикрився самозакоханий хам, ні навіть світла пам’ять одного з його фундаторів - колишнього керівника оркестру Волинського народного хору “Заслуженого артиста України” Ростислава Максимовича П’ятачука. Зверхність та зухвалість Стадника по відношенню до його вдови та погрози розправи в адресу її сина глибоко вразили жінку та спричинили їй значні душевні страждання. Для поважної літньої пані, яка сама є викладачем музики та художнім керівником, це було вкрай боляче.

Хоче Бог попередити, прізвищем помітить…

Культура, це не ремесло формування стадності, а мистецтво творення особистості. Не терпить вона тварного смороду брехні та безпардонного мордоплюйства. І щоб вказати на нього, Господь вміє навіть з прізвищем тонко пожартувати. Наперед мітить..

«Лабараторні» спостереження за певними пендючливими персонажами наводять на невтішні висновки про причини хронічного стану нашої культури. Що не кажи, а лише повний невіглас, працювавши керівником хору стільки років, не може відрізнити хор від ансамблю. Так і хочеться принагідно ткнути носом в прописні ази його ж професії. А вони прості. За кількісним складом виконавців мінімальна кількість, навіть т.зв. малого хору повинна складати аж 12 чоловік. А різниця між професійним академічний Волинського народний хор хором з 75 чоловік та аматорським ансамблем «Свято» - з семи (п’ять музикантів та дві солістки) настільки очевидна, що її помітить навіть сопливий початківець музичної школи. Але Стадник навіть його переплюнув. Чи троїлось йому в ресторані, чи «десятирилось»?… Ці питання не до нас. А до святкової чарки, чи до дурної голови. Тверезий розум на це лише крутить біля скроні.

Невігластво в музичній термінології, це ще пів біди. А ось безпардонна брехня таки виглядає гидко. Гордовито наваливши купу в Facebook з відео чудового виступу колективу "Свято" та смердючого коментаря, забув Стадник докласти головне - хоч одне підтвердження своїх слів. Ну хоч би щось. Навалив та й навалив. А ви тепер стогніть та колупайтесь. Мухи-журналісти й таке рознесуть, якщо накликати. І таки рознесли. По всьому світу.

Доказами ніхто й не морочився. Як і базовими принципами журналістики, які вимагають паритету думок в таких спірних питаннях. На них всі тихо наплювали. Головне ж заголовки. І жодне видання не поцікавилось думкою музикантів оббріханого «Свята» та гостей імпрези. І нікого не насторожило, що Стадник, який був присутній в залі, де нібито цей колектив «представлявся» Волинським хором, не надав жодного підтвердження своїх слів. Впевнені, якби таке було, він би точно зафільмував цей фрагмент «злочину». Проте… Це нікого не хвилювало. Як не хвилювало й те, що в привітанні друзів чітко звучала назва колективу «Свято», яку оголошувала ведуча концерту. Та і організатори вечорниць таки точно знали кого запросили. Але Стаднику потрібна була "купа". І "мухи". Тому на вчорашніх зборах свого колективу він слізно вмовляв хористів «лайкати» та підтримувати ці його безглузді дописи в соцмережах.

Але ми не мухи. А тому офіційно поцікавились в організаторів імпрези кого ж вони таки запрошували. І отримали цілком чіткі відповіді. Ось від представників Волинської обласної профспілкової організації працівників ПФУ у Волинській області.

А ось і від представників закладу в якому відбувались вечорниці.

Ще кілька слів про репертуар, який, зі слів Стадника, ніби то «незаконно» використовує аматорський колектив "Свято". Тут він теж забрехався. З отриманої нами з джерел близьких до «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (ГО УААСП) інформації, жодних офіційно оформлених авторських прав в Волинської державної філармонії та підпорядкованого їй Державного академічного Волинського народного хору немає. 

А ось такі авторські права на частину творів, які виконує Волинський академічний народний хор, є в спадкоємців Ростислава П’ятачука. Один з них - Олександр П'ятачук, якому в розмові з матір'ю погрожував Стадник, є учасником гурту «Свято». Крім цього, він є ще й керівником оркестру Волинського академічного народного хору та автором значної кількості оркестрових музичних аранжувань творів колективу. Ось так. Тож хто в кого що краде? Відповідь очевидна. 

Можливих причин брехливої істерики Стадника могло бути кілька. І найперша з них - переляк. Так. Саме переляк. Адже, як виявилось, музиканти колективу «Свято», які приїхали в загородній ресторан до друзів на вечорниці, випадково «застукали» його там разом з його кумом В. Дорощуком - незмінним «санчопансою» в спільних грошових аферах. Саме тут, присівши в банкетці, два куми… рахували гроші, чаркуючи за столиком. Це все бачили музиканти та відвідувачі ресторану з якими вдалось поспілкуватись. Навіть обіцяли пошукати фото. Який бариш ділили куми? Можемо лише здогадуватись. Особливо пікантно це виглядає на фоні другої можливої причини безпідставного фонтанування брудом. А вона може бути в банальних ревнощах. Ну не терпить Стадник порушення меж його власної стадної паші. А особливо посягань професійних виконавців на монополію його «народних пісенних халтур» виплекану роками. А ось їх він плодив саме під іменем Державного Волинського народного хору, безцеремонно використовуючи матеріальну базу Волинської державної філармонії. І приносили вони йому стабільних «лівий» дохід. І байдуже було йому, що цим він методично опускав виплекане ще Анатолієм Максимовичем Пашкевичем славне ім’я УКРАЇНСЬКОГО Волинського народного хору до банального "Стадник-шоу", як обслуги п’янок-гулянок. Постійна паша на бюджетних грошах та ресурсах, що забезпечували щурячі перегони за "ліваками", контролювались лише наближеними до тіла. Мабуть табличка ділення працювала в філармонії та ОДА лише на відмінно. Але це вже тема для інших наших матеріалів. В них ми й розповімо все детально. З відео, цифрами та документами.

«Щедрий вечір» в народі називають Маланчиним. Його прихід добряче збурює всяку чортівню. А тому не дивно, що деяких черкаських «маланців» так крутило в цей день в прагненні споганити справжнє волинське «Свято»… Така вже в них натура.