Нацiоналiзм помер! Хай живе нацiоналiзм!

Колись Дмитро Корчинський тонко підмітив еволюцію українського націоналізму: «Коновалець, Бандера, Івченко на « Мерседесі»». Прикро спостерігати, як нинішній націоналізм перетворився з практичного механізму націотворення в форму віртуального  самозадоволення та прапороносної телевізійної картинки. 

Сучасні українські націоналісти сьогодні не є дієвою чи впливовою силою. Вони не виробляють нові ідеї та смисли, і, як показали останні два десятиліття, виявилися абсолютно нездатними інсталювати інтелектуальні надбання своїх попередників у новій реальності. Невпинні заклинання до Міхновського, Донцова, Бандери, Стецька, Сціборського так і не вселили дух сучасного бачення націоналізму в більш-менш вартісні ідеологічні роботи. Немає жодної свіжої думки, жодного оригінального судження, жодної науково обґрунтованої стратегічної моделі розвитку суспільства. 

Об’єднавчі мотивації навколо спільного ворога «москалів», «жидів» та комуністів виглядають так само анекдотично, як і потішні спроби сучасних комуністів втиснути пильні цитати Леніна і Маркса в модерні реалії. Мабуть варто переглянути сучасним націоналістам безпідставні претензії на монополію поняття «патріотизм». Нині в Україні здрастує майже 1,5-2% громадян, які вважають себе носіями етнічного націоналізму на кшталт - «Ми - українці, бо наші предки боролися з ляхами і скородили списами московські ребра; ми - українці, бо вшановуємо Тараса та Андрія Шевченків і ходимо до церкви». Але є й інші - і їх більшість. Які просто усвідомлюють, що вони та їх нащадки будуть жити, працювати, народжувати дітей, створювати шедеври і просто думати про повсякденне життя в цій країні, в цій законодавчій системі і з цими ж сусідами по під’їзду. І їхній націоналізм заснований на гордості за український спорт, за українську економіку (коли буде чим пишатися), за українську науку. Їхній націоналізм - це патріотизм, зведений в ранг політичної доктрини. І таких - понад 80%. Немає значення, хто вони за походженням - росіяни, євреї, поляки, татари або болгари: вони ж - теж українці. 

Гасло «Україна або смерть» якось не в’яжеться із сучасними цивілізаційними пріоритетами, які вимагають грамотних практичних підходів до відстоювання національних інтересів. Час красивої героїчної смерті за ідеали минув. Сучасний світ вимагає жити і творити їх практично. Парадоксально, але українська незалежність стала початком кінця націоналістичного руху, що виявився абсолютно не готовим до життя в умовах суверенної держави. Відсутність власних конструкторських ідей поступово перетворила його з реальної ідеологічної сили в клуб історичної реконструкції епохи 30-40 років на кшталт толкіністів. Не маючи чітких сучасних орієнтирів в умовах розбудови української держави, наші націоналісти виявилися абсолютно безпомічними перед сучасними викликами. Вони знищили себе самі - своєю безпорадністю і наївністю, своїм небажанням позбутися давно неактуальних протиріч, нерозумінням регіонального менталітету громадян, впертим ідеалізмом, браком економічних знань - особливо в сфері економіки перехідних суспільств та нездатністю до трансформації. 

Абсолютна неготовність до повноцінного і рівноправного діалогу з російськомовним населенням, а іноді і відверте провокування конфліктів з Росією, бажання переписати історію, акцентування уваги на відмінності між національними проектами - все це лягло в основу політики останнього часу. А чи не продуктивніше було б замість брошур, що пропагують відмінності між «західниками» та «східняками», перекласти «Історію ОУН» або ж книгу про УПА на російську мову і кинути їх на Схід, а замість витрачання коштів на різного роду пам’ятники та меморіали вкласти їх в розбудову україномовних театрів, закладів культури, мистецтва на Сході і півдні України? 

Ще Бісмарк казав: "Німецьку націю створив простий пруський учитель". Але де вона, ця турбота про українських учителів, медиків? Де грамотні обґрунтовані соціальні програми для незаможних, культурні програми для молоді, виховні, патріотичні…? За 18 років незалежності навіть не створено загальнонаціональних фахових програм розвитку української культури та мови. Пусткою стоять сільські клуби та бібліотеки - і це при тому, що ми маємо величезний ефективний досвід «Просвіт» 20-30-х років. Ось де неорана нива для сучасних націоналістів.

Справжній націоналізм бере початок не з директивного об'єднання всіх церков в єдину помісну церкву і не зі вшанування пам'яті жертв найбільших соціальних катастроф - він починається з усвідомлення єдності своєї країни та гордості за неї, з відчуття реального поступу до поставлених цілей та грамотних методів їх забезпечення. Навіть зібравши всі трипільські черепки і всі артефакти сільської культури, не можна створити націю. Сильна нація повинна формуватися не на спільній історичній ганьбі, а на спільних  перемогах над спільними проблемами. І нинішня криза націотворення дає нам шанс об'єднатися. Об’єднатися по горизонталі між регіонами, між простими людьми, без «менторського» тону, без образ, без звинувачень. 

Рожеві окуляри на гарячих головах з вічною мантрою: мовляв, прийдемо, організуємо - і всі як один стануть під наші прапори, розбились об сучасні українські реалії. Карликове представництво у владі так і не дало можливості націоналістам впливати на процеси в країні. Кучма намагався не дратувати «націоналістичну Клару Цеткін» - Славу Стецько, Ющенко, ставши носієм ідеології етнічного націоналізму - теорії, що вже в 50-і роки минулого століття вважалася безнадійно застарілою, просто використав націоналістів як запасний аеродром для власного майбутнього політичного проекту. 

При класичному європейському підході націоналістичний світогляд міг би стати хорошою надбудовою над економічним базисом, адже сучасний національний проект вимагає створення потужної економічної основи, соціальної інфраструктури, комплексу патерналістських заходів для зміцнення престижу вітчизняних виробників у світі. І тільки після цього можливе втілення повноцінних гуманітарних проектів, які б могли увінчати всю систему державного українського націоналізму. 

Нам назавжди слід запам’ятати - все, що розколює націю і нищить її єдність, є антиукраїнським і суперечить суті справжнього націоналізму, а тому варто зробити все, щоб не збулися слова класика: “Націоналізм - останній притулок негідника”. Адже його ідея варта того, щоб за неї поборотись.

Націоналізм надії помер! Хай живе націоналізм дії!