Помилка чи злочин?

Ірина Кунинець

Людина :: Психологія

Для одних людей їхні помилки стають путівником, котрий допомагає пізнавати світ і себе, а для інших – це безперервне ставання на граблі. Про те, як реагувати на свої та чужі помилки і чи варто картати себе за них, ми запитали у лікаря-психіатра Євгена Шимоновича.

- Людина живе у світі своїх помилок. Фактично вони присутні в нашому житті як рух повітря, як вітер, дощ, - міркує Євген Михайлович. -  Є медичні помилки. Я захищатиму честь свого цеху. Бо лікарі не винуваті, що є хвороби, які не просто діагностувати, а засоби діагностики обмежені. І чим більше розвивається наука, тим більше шансів у людей уникати тих помилок. Скажімо, в Америці, Великобританії в рік здійснюється приблизно до 10 тисяч медичних помилок. Не думаю, що в нас менше. Але то не тому, що лікарі — злочинці. А тому, що така наша дисципліна. Донедавна і метеорологи робили більше помилок, а тепер у них інша апаратура, вони можуть давати точніші прогнози.

- Важливо, які наслідки матиме медична помилка...

- Помилка буває тоді, коли несвідомо допускаються якоїсь невідповідності. Коли ж лікар свідомо йде на щось, знаючи, що не має на це права, — то вже злочин.

- Ми не любимо помилятися, нам це неприємно, часом і не любимо визнавати свої помилки...

- Моя мама завжди казала, що всі люди помиляються, але мудрий щоразу робить інакшу помилку, а дурний — завжди одну і ту ж. А ще вона казала, що мудра людина завжди намагається вчитися на чужих помилках, а дурний мусить на своїх. Помилки не є однозначно відходами цивілізації — завдяки їм часом роблять і знахідки. В медицині відомий метод проб і помилок. Так можна знайти істину. Тільки важливо, щоби помилки не шкодили твоєму пацієнту. Гай Пліній Цецілій Секунд казав: „Я вважаю найкращою ту людину, котра прощає іншим так, ніби і сама щоденно помиляється, і стримується від помилок так, ніби нікому їх не прощає.” То є своєрідний рецепт, як маємо ставитися до помилок: завдяки їм ми навчені, здобули досвід. І одночасно, роблячи їх, маємо бути великодушними до інших людей.

- Завдяки помилкам ми маємо можливість коректувати своє життя. Але ж не всі це роблять. Чому так важко визнавати помилки?

- Не завжди можна виправити помилку. Той, хто занадто легко визнає помилки, рідко здатен їх виправляти. Коли людина не визнає помилок — то зле, але коли вона охоче згоджується з ними — то інфантилізм. Діти кажуть „я більше не буду”, але за кілька хвилин повторюють те саме. І це може лишатися в дорослих людях.

- І їх не можна змінити?

- Думаю, що ні. Має бути добра воля людини, щоби змінюватися. А коли я вважаю себе досконалим, то куди ж далі? Хіба можу стати ще досокналішим?

- А як бути з людьми, які стають на одні й ті ж граблі?

 - О, то проблема і медична в тому числі. Я то називаю танцями на граблях. Візьмімо азарат. Адже весь попередній досвід навчив людину, що завдяки азарту втратиш все. Я завжди кажу: хочеш виграти в казино — купуй казино. Воно не розраховане на твій виграш. Чого ти туди йдеш, вкотре програючи? Раз виграєш — 25 разів програєш. Карти — те саме. І найголовніше — горілка. Який ще більший азарт є в нашій країні, в нашого народу, який веде до більших бід, горя, нещасть, розбитих сімей, знищених доль? Людина спивається, бачить те дно, на якому вона опинилася, їй допомагають, але щойно відмившись, прийшовши до тями, вона починає те саме.

- Коли ми приймаємо якесь рішення, то віримо, що робимо правильно, але може статися по-різному і ми зрозуміємо, що помилилися. Але ж це не означає, що слід відмовитися від прийняття рішень?

- Вміння визнавати свої помилки — важливий критерій людини, наскільки вона – „homo sapiens”, наскільки вона - людина розумна. Колись батько мого товариша, котрий за Польщі був у КПЗУ і за те постраждав — німці вивезли його на примусові роботи, він вижив, повернувся, місцеві комуністи почали його кликати до себе - він сказав: „Якщо я раз заліз в болото, то вже маю там сидіти і не можу помитися?” І не пішов. Він був людиною мудрою.

- Йдучи на вибори, люди завжди заявляють про своє волевиявлення. Ми приймаємо рішення, але ніхто не дає гарантії, що воно не помилкове...

- Так, звичайно. Хіба коли йшли голосувати за Ющенка, ми допускали, що помилимося?  В наш час, коли гречка вже з Китаю приїхала, маю підозру, що вона буде чекати нових виборів. Аби знову дістатися бабусям, котрі за гречку підуть і зроблять не зовсім помилку. Бо хіба ж то помилка, коли я свій голос продаю за торбу гречки? То вже злочин.

- Євгене Михайловичу, але часто постає питання: держава не дала. За державою стоять люди, котрих ми вибирали. Ми звинувачуємо когось, не усвідомлюючи, що відповідальність лежить і на нас самих...

- Те, що така наша доля, що кого не виберемо — завжди не ті, то не через те, що ми завжди тільки помиляємося. Адже для багатьох свідомих людей вибори в часі „помаранчевої” революції були свідомими, вони не були помилковими, але ті люди, котрих ми вибрали, підставили нас і вони не гідні нашої довіри. То питання не помилки, а незрілості як суспільства, так і тих претендентів — вони приходять до влади, але не дбають про державу.

- Якщо людина буде постійно себе картати за помилки, чим це може завершитися?

- Якщо людина буде себе їсти, закінчиться все неврастенією. Але то є тип людей, які і не можуть інакше чинити. То є люди, які ділять волосину на четверо. То є люди, які намагаються весь час себе проаналізувати і живуть за принципом „а що було б, якби?”... Немає „що було б”, історія вже сталася і її не можна змінити. Не оглядайтеся назад. Треба дивитися вперед, що можна робити, щоби так не було. Людина має старатися бути трохи ліпшою, ніж вона була. Але легко говорити про те... Є певний вид людей,  яких не можна тому навчити. Тому що вони схильні до настирливості. То є хворобливий стан.

Існує також поняття “помилка справедливого світу” - переконання про чесність і справедливість світу. Люди, які дотримуються цього упередження, мають нахил звинувачувати потерпілих, мотивуючи це ймовірною заслуженістю. То є жорстока ідеологія: мовляв, світ - добрий, а це тобі — кара.

Розуміймо, що помилки належать до одних із найсильніших факторів, котрі формують з нас людей.  Може й не випадково вони дані згори. А загалом все залежить від того, наскільки помилки великі чи малі.

- Вони допомагають нам пізнавати світ і себе...

- Але не маємо це робити тільки за допомогою помилок. Чим більше людина знає, тим менше вона робить помилок. 


  1. Андрій 8 липня 2011 13:39
    У військовій сфері ситуацію травмування чи смерті іншої людини через чиюсь помилку чи халатність, розглядає трибунал. А це вже говорить про потенційний вміст злочинну.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь