Зупинимо знищення П’ятницької гірки

Нещодавно Луцька міська рада проголосувала за перейменування вулиці Горького на П’ятницька гірка. Сьогодні над її історією вже чатує ківш екскаватора чергового «блатного» забудовника.

П’ятницька гірка - історія...

Древній Луцьк мав кілька історичних місць, що в різні часи відігравали роль його духовних, культурних або торгових центрів. Всі добре знають Старе місто, але є ще одна місцина поруч із ним, що також відіграла свою роль в його історії. Це - П’ятницька гірка. Із залишками однойменного майдану розташувалася вона на узвишші паралельно до нинішньої вулиці Лесі Українки, яка в минулому мала назви Дубнівська, Шосова, Імператора Миколи ІІ. Беручи свій початок від вул. Сенаторки Левчанівської, колишньої Тринітарської, простягнулася вона аж до вулиці Кривий Вал.

Першу згадку про неї ми знаходимо в документах 1580-х років, що засвідчують існування на ній церкви Святої Параскеви П’ятниці – спорудженої на честь святої великомучениці. Саме цю святу, яка замінила образ язичницької Мокоші, в ті часи вважали опікункою ремесел і торгівлі. Освоєння П’ятницької гірки – спорудження на ній церкви, облаштування ярмаркового майдану навколо неї та парафіяльного цвинтаря поряд – стали важливою віхою в завершенні формування в XVI столітті північних укріплень міста вздовж Хрещатого Яру (нинішня вулиця Кривий Вал). Поряд із церквою стояли будинки чотирьох міщан, які утримували її за рахунок податків. Хоча П’ятницька церква ніколи не відрізнялась особливим багатством, порівняно з іншими луцькими храмами, проте відігравала важливу роль у формуванні інфраструктури нового луцького пригороду.

Згідно з документальними свідченнями середини XVIII ст., церкви вже не було. Дослідники Луцька стверджують, що її перенесли в район Черчиці (нинішня вул. Чернишевського).  Тут, на вже порожньому і великому майдані, у ХІХ столітті почали проводити різноманітні ярмарки і торги. Однак, освячене місце не довго лишалося пусткою. У 1883 році луцьким Хрестовоздвиженським братством - у зв’язку з переведенням ярмарків в інший квартал - на честь давнього храму на його історичному місці було споруджено П’ятницьку капличку розміром 5х6 метрів. П’ятницька гірка знову отримала духовне наповнення.

На початку ХХ століття, в часи УНР, площу навколо каплички було впорядковано і влаштовано огорожу.

В передвоєнний період 30-х років на площі почали будувати сучасний кінотеатр. Запроектований у 1937 році інженером-архітектором Т. Красінським він мав стати серйозною подією в культурному житті міста. Проте воєнні роки перешкодили його завершенню. І відкриття його вже припало на післявоєнний період. Кінотеатр отримав назву «Батьківщина». У зв’язку з непоєднуваним з точки зору тогочасної ідеології сусідством у 1947 році капличку розібрали. На її місці, на невеликій площі біля кінотеатру, постав фонтан й облаштований сквер. Трохи далі було споруджено громадський туалет. Площа знову наповнилася життям.

Оскільки круті схили гірки виходять на вулицю Кривий Вал (Низька та Олександрівська) та на вулицю Лесі Українки, то більшість будинків на цих вулицях зводилася на т. зв. сутеренах, тобто з напівпідвальними приміщеннями з боку кручі.

Первісна назва П’ятницької гірки загубилася, проте її похідне ім’я від однойменної церкви тісно сплелося з її непростою історією. Крізь неї, мов потічки, протікають вулички, формування яких припадає в основному на XIX століття. Першою виникає тупикова вулиця Адвокатська, що починалася від перехрестя Тринітарської та Дубнівської (згодом Шосова, тепер - Лесі Українки) і вела до ярмаркового майдану з церквою в центрі. В 1920 році, на честь польського бунтівного генерала Р. Траугута, вона була названа його ім’ям, яке і носила весь міжвоєнний час. З приходом радянської влади в 1939 році вулиця удостоюється ім’я російського письменника Максима Горького. В 1941 році, під час окупації, її перейменовують в П'ятницьку, а у післявоєнні роки знову повертають назву Горького.

Тісно переплівся з нею і Скарбово-П’ятничний провулок, якій вів на нинішню вулицю Лесі Українки і згодом був перейменований у вулицю Скарбову. Проте, після початку будівництва в 30-х роках кінотеатру, Скарбова назавжди втратила свою частину і знову стала провулком…  

П’ятницька гірка - знищення

Старше покоління лучан ще пам’ятає часи, коли, вдягнувши святкове вбрання, взявши з собою діточок і гарний настрій, сім’я йшла на сеанс індійського кіно в затишний кінотеатр «Батьківщина». Купивши білети за 20 копійок, родина в очікуванні культурної прем’єри могла приємно насолоджуватися музикою в холі кінотеатру. Грав оркестр, працював буфет - смачні канапки і морозиво ставали гарною прелюдією до кіномистецтва…  На другому поверсі кінотеатру, приємно вмостившись на диванчику в затишку фінікової пальми, можна було спокійно погортати свіжі кіножурнали… Проте, це вже історія. 

Якісь чиновницькі мудрагелі додумалися передати історичну пам’ятку Волинській обласній держтелерадіокомпанії, яка без жодних докорів совісті, грубо порушивши чинне законодавство, спокійно знищила історичний кінотеатр «Батьківщина». Додумавшись безкарно «закопати» в нього протягом 12 років аж 700 тисяч гривень (зі слів її директора), частина яких була просто розбазарена підрядниками (про це можуть розповісти мешканці цієї ж вулички, яким будівельники тоннами заганяли цемент та інші будматеріали).

Телевізійне керівництво втулило на дах пам’ятки ще й халабуду.

Дороговартісна апаратура кіноапаратної теж була викинута на смітник… І все це за десять метрів від міської ради і відділу охорони історичної спадщини (керівник С. Годлевський), чиновники якого «спокійно сплять» в Будинку побуту навпроти.

 Знищивши цей культурний осередок луцька, влада взялась і за знищення П’ятницької гірки. Більше десяти років сквер з фонтаном і громадськими туалетами фактично конав від повної безгосподарності. Щоб не тратитися на благоустрій скверу, що його облюбувала луцька молодь, — саме вона дала йому назву «парк Горького» -  колишній мер Б.Шиба, за наполегливих прохань «любих друзів», вирішив побудувати над луцькою ганьбою – закинутими туалетами на вул. Горького і на Театральному майдані … офіси. Волинська філія «Діпромісто» навіть проектну пропозицію розробила. До честі членів містобудівної ради ці архітектурні нововведення були чітко й одноголосно відхилені. Проте мер, незважаючи на думку фахівців, наполягав на своєму, давши чітку вказівку головному архітектору міста будь-що втілити проекти.

Лише зміна влади тоді не дала можливості реалізувати задумане. Прийшов новий мер зі старою командою і нові-старі депутати… Але сортирно- архітектурне мислення, як з'ясувалось, так і залишилося. Розрісся лише апетит. Нові реформатори вирішили брати масштабами. Ківш екскаватора знову навис над віковою історією П’ятницької гірки. Архітектурними організаціями вже готується проект її повної забудови. Офісний центр, який Б.Шиба планував спорудити над туалетами, новий мер, пан М.Романюк, вирішив розширити вже на всю територію історичного скверу і фонтану… Хто ж так вперто просуває цю сортирну ідею у владних кабінетах?  Як нам стало відомо з власних джерел, фактичним замовником цього проекту є нинішній керівник ДКП «Луцьктепло» Олександр Киричук - колишній комерційний директор ТзОВ «Євротон». Саме цей пан був кандидатом у депутати Луцької міської ради на минулих місцевих виборах і посідав друге місце у списку партії великого реформатора С. Тігіпка «Сильна Україна», від якої балотувався і нинішній мер міста пан М.Романюк. Не завоювавши довіри лучан, він отримав «тепле» місце з рук «однопартійця»-мера і - замість вирішення нагальних для всього міста питань, зокрема, відключень гарячої води, займається особистими комерційними… Що ж, принагідно хочемо нагадати, що згідно із ЗУ «Про засади запобігання та протидії корупції», посадові особи органів місцевого самоврядування і прирівняні до них не мають права займатися комерційною діяльністю. Однак, як бачимо, деяких міських посадовців це і досі не стосується…

У знищенні історичних місць і побудови офісів на туалетах бачать зміни в країні і деякі члени партії А. Яценюка «Фронт змін». Подейкують, що натхненником цього проекту виступає керівник обласного осередку цієї партії, заступник пана М. Романюка і багаторічний заступник екс-мера А. Кривицького Святослав Кравчук, який і запропонував колезі забудувати весь сквер…

Згідно з генеральним планом міста Луцька, що був прийнятий з грубими порушеннями пам’яткоохоронного законодавства, на цій земельній ділянці передбачена зелена зона. Проте, як завжди, це нікого вже не хвилює.

Історична вулиця Горького, що розташована за кілька метрів від міської ради, зараз - у жахливому стані. Проте влада цього не бачить. Всіх цікавить лише земля. Довкола - самі згарища, асфальт ремонтувався ще в радянські часи, сміття та сморід від встановлених з порушенням санітарних норм смітників. У житловій зоні, на даху ДКП «Молодість», розміщена “вишка” мобільного зв’язку…

Знищення історичного простору древнього Луцька вже стало ганебною традицією його керманичів, які досі навіть не удостоїлися вивчити його історію. Для них місто і досі залишається лише будівельним майданчиком, на якому можна добре заробити, а його історичний простір - антуражем для шоу. Для чого тоді перейменовувати вул. Горького на П’ятницьку гірку? Лише для того, щоб знищити її історичне серце? П’ятницька гірка багато століть слугувала духовним, культурним і громадським центром для лучан. Тут виросли цілі покоління наших дідів і батьків, тут росли ми. І не партійним «временщикам» вирішувати її історичну долю. Своє слово має сказати громада Луцька, сон якої вже занадто затягнувся, і свідомі депутати, якщо такі ще залишились. А ми їм в цьому допоможемо…

P.S. Звертаємося до небайдужих громадян, неформальних молодіжних об’єднань, свідомих політичних та громадських організацій та волинських журналістів з проханням захистити історичну пам’ять Луцька, захистити П’ятницьку гірку, якій загрожує повне знищення.

Звернення до міського голови Луцька, ви можете направити за адресою м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, або на гарячу лінію Луцької міської ради , або на інтернет-приймальню луцьких депутатів.

Якщо не ми, то хто?