Нариси зі світу ЯВе: Темний

Вона стояла переді мною і усміхалася. Намагався розгледіти її, але крім усмішки нічого не бачив. Усмішка мені подобалася, але хотілося більшого – володіння Єством.

-   Відкрийся, - звертаюся, але вона ніби не чує. – Ти глуха? – знову намагаюся розворушити її на розмову, але реакції ніякої. – То чого ж усміхаєшся? – докопуюся до власної помилки і не збагну, в чому вона.

Змарнувавши час на впізнавання, іду шукати допомоги – мозок вимагає пояснення. Дивуюся мозкові, чому він вважає себе розумним. Насправді, нічого розумного в ньому я не бачу. Сірий – сірим. Ті, хто називав речовину мозкового тіла, мабуть, помилилися. Темний він! Темний, як ніч, відмежована днем. Темний за природою світла: де воно там візьметься? Щось, може, й пробивається, поки очі не замулені знаннями. Аж тут на чатах Темного стільки стовпів – сім’я, садочок, школа, вищі бурси, релігії, науки, філософії, мистецтва, міліція, прокуратура, п’яниці, бізнесмени, ректори, професори, вчителі, міністри, прибиральниці, чужі задниці, старі книги, капуста, Президент, я і просто миші. Вони те все потрошать, і «бачили» нас! Поговорив би з ними – потрошителями, але мови не знаю. Правда, книга-книг каже, що не варто жити в тому світі, де миші все марнують. А де жити? Якби десь були курси для мишей, пішов би повчитися.

Та ну їх. Про що це я? Ага, про гризню. Гризуся своїм станом більше, ніш Президент своїм. Йому до мене далеко, а мені з ним не по дорозі. Ходимо різними дорогами і гриземося на сторінках того самого життя. Дивно якось виходить – сторінки життя придумали поети, а життя якесь не потрібне. Мабуть, думаю, тому, що Президент не поет! Але він пише сторінки історії, виходить, що письменник. То чому ж тоді історії Духу нема?

Перемикаю мозок на інше і зустрічаюся знову з Темним. Йому байдуже, де я йому задам запитання - в туалеті чи з трибуни мавзолею. І там, і там однаково смердить. Кака наше тіло, думаю, і переходжу на інший бік вулиці. Тут також не пахне Cвободою, бо Волю перемкнуло – виходити з Темного боїться.

-   Чого трясешся? - питаюся, а в самого нема відповіді про волю до перемоги. Проспект Волі є, вулиця є, свято є, а волі нема, і відповіді нема. Та й де їй взятися, коли Темний мовчить, що воно таке. Одні й інші пробували – революції, перевороти, війни, грабунки, дикість, інтелігентність, держави, союзи, енциклопедії, розп’яття і всіляка інша проза життя. А миші як гризли це все, так і досі гризуть.

Гризота! Коли мама промовляла це слово, я дивився на колір її обличчя. За жовтизною і білизною впізнавав, що то за гризота. Тепер дивлюся на обличчя Краю – ті самі кольори. Можливо, в мене проблеми із зором? Перейшов на іншу вулицю, і знову зустрів Її усміхнену. Хороша прикмета, подумав. Тепер і собі усміхатимуся. «Дурному – радість, але як скаже, так і зробить!»