Стиль несвободи життя (під тягарем нав’язаних чужих форм споживання образу життя, зумовленого „шлунковим мисленням”) диктує синтаксис неукраїнської за образом комунікації та формалізації поведінки і діяльності тих серед нас, хто вироджується в Культурі, переймаючи дизайнові комерційні цінності стилю свободи експлуатації та обману. Підтвердженням такого виродження є вихолощення культурних парадигм цивілізаційних народів, передусім, Європи, Росії та США, звідки до нас „котиться” вал дизайнових уніфікованих цінностей свободи здирства та продажності.
Протистояти виродженню національного може дизайнерська форма, яка, передусім, містить первені інформаційного та енергетичного змісту, які є українськими, а не призначеними для українців як провідники кабального. Це добре знали козаки, тому пройти на Січ можна було тільки з дизайнерським паролем – індивідуальною ложкою, виготовленою довіреним майстром.
Первеневу суть образу може спроектувати тільки український за Духом дизайнер, а не покручі чужого світогляду. У покручів нема українського світовідчуття – відчуття божественного змісту власної землі. Таке відчуття не виховується, воно успадковується на рівні первенів української Культури. У гущі культурного життя українського народу (а не на кафедрах дизайну), що наслідує традицію, тільки й може виховатися український дизайнер.
Маємо історичні приклади цього. На початку ХХ століття провідники українського образотворення (Кричевський, Сластьон) таки домоглися свого й створили архітектурний український модерн. Відрадно, що об’єктами проектування стали будівлі українських шкіл!
Г. Нарбут, М. Дмитренко, митці зарубіжжя знайшли стилістику української модерної книжкової графіки.
Успішно розвивається проектування українського одягу. Особливо помітною є Львівська дизайнова школа, яка виросла на прадавніх традиціях народного строю Прикарпаття і Карпат. Збережені національні первені культури строю, наприклад, у моделях Ю. Шеваги.
Щоб помітити зразки українського дизайну в різних сферах сучасного життя народу, треба простежити, де збереглася ментальна основа трибу життя – традиції життєпровадження. Передусім, найвиразніше ознаки дизайну виявляються в архітектурі й хатньому будівництві.
Приваблює архітектурне середовище міста-курорта Трускавця, де традиції ремесла прикарпатців успішно модернізуються в сучасних архітектурних спорудах. Помітним архітектурним шедевром народного хатнього будівництва Трускавця є будинок, в якому сьогодні розташовано музей неперевершеного бойківського митця Михайла Біласа.
Очевидно цей зразок був прототипом споруди пансіонату "Світязький", збудованого із застосуванням модерної стилізації.
З архітектурними формами українського модерну перегукується сучасна споруда на проспекті Лесі Українки в м. Луцьку, створена архітектором Ходаківським.
Хатнє, садибне будівництво набуває щоразу ширшого розмаху. Перспективним є творення сучасного образу української садиби, методика проектування якого розроблена кафедрою дизайну Льцького Національного технічного університету під керівництвом Ореста Хмельовського. Виразним є проект, створений Віталієм Журом під керівництвом Богдана Ясинського та Ольги Приступи.
Кафедрою також розроблялася методика проектування образу українського автомобіля (відомий проект Олександра Борисюка).
Модерне українське дизайнове мислення притаманне й луцькому дизайнерові Дмитрові Потапчуку. Його студентський проект кафе «Депо» вирізняє вміння побачити смисли сучасного руйнівного впливу субкультури на стан архітектурного середовища.
Дизайнери України ведуть пошук стилістики інтер’єрів закладів громадського харчування та розваг. Традиційно в цьому напрямі є цікавою Львіська школа дизайну. На основі народних стилевих форм працюють Руслан Романишин і Тарас Турянський.
Ще можна відмітити ряд напрямів українського дизайну, які інтенсивно набирають потужності: проектування меблів, ландшафтів, церковного простору, книжкова графіка і дизайн, проектування фірмового стилю, проектування віртуального простору (ряд окремих напрямів), пісенна творчість, літературна творчість, містобудування, виставковий дизайн, дизайн вуличних акцій, світловий дизайн, кулінарний дизайн, фестивальний дизайн тощо. Для дослідження цього розмаїття на теренах України потрібні зусилля багатьох спеціалістів. У результаті зможемо підійти до фундаментальних висновків про дизайн української свідомості.
Підсумовуючи розвідку, сформулюємо українське визначення стилю – це знаково-символічна мовно-єдина система організації духовного життя людини, сім’ї, української нації і народу в гармонійному з природним предметно-просторовому середовищі землі відповідно до системної моделі світу. Завдяки цьому стиль виявляється системою художньої мови для формування життєвого образу українців як нації.
Іван Шворак 25 січня 2012 7:56
Рома 30 січня 2012 23:12
Рома 30 січня 2012 23:38