Політ архітектурної труни

ЛабОРАторія Простору продовжує розвивати ініціативу Громадської Ради Волині щодо роботи Колегіуму архітектури і дизайну. До його роботи  можуть долучитися всі, хто готовий під власним іменем брати участь у створенні резонансних поглядів на процеси й стани, які є в середовищі архітектури і дизайну України. 

Веб-портал Volyn Times надає майданчик для професійного обговорення дизайну простору в рубриці «Колегіум» розділу «Культура» – від питань філософії проектування до питань стилістики окремих споруд, комплексів, забудови й образу міст і сіл України, які відображають обличчя часу й епохи, де виростають наші діти й онуки. 

Сподіваємося, що аудиторія компетентних аналітиків і громадян здатна позитивно вплинути на образне мислення тієї частини національної еліти, яка не бажає виРОДжуватися в «жідєнкой хохломасі» манкуртів і хоче бути в історії не споживачами, котрі бельбухами богу моляться, а гідними звання українець. 

Архітектурні споруди, які претендують на звання сакральних (священних, а тому – вартих шанування), є найвиразнішими за показниками архітектурно-дизайнової грамоти. Вони або підтверджують зміст сакральності, або через них проявляється архітектурна графоманія з контекстом руйнування світоглядно закладених змістів – канону (який, до речі, також видозмінювався впродовж віків). Сакральність відображена і в професійному понятті, що означує такі об’єкти – АРХІтектура.

Архі передбачає, передусім, знання архітектоніки – божественного укладу світобудови. Тектоніка на тлі «канонічного» виобразнює індивідуальні образи в кожному проекті споруди, які набувають архіважливих ознак стилістики. Вони є професійною базою знань про архітектуру, на яких далі відбувається чародійство композиції. І тільки в результаті такого осмислення отримуємо архірезультат – ОБРАЗ. Від нього променять суспільні ознаки народу – стиль, триб життя, цінності, сенси тощо.

Наприклад, архітектонічним є світоглядний принцип триєдності світів НАВИ-ПРАВИ-ЯВИ (давньоруський світогляд) чи «того світу», світу божественного закону й цього світу (сучасний еклектичний світогляд). Архітектонічні знання триєдності наші предки втілили в хатньому будівництві через утвердження  трирівневості споруд – основа (той світ), камерне житло (цей світ) і дах (світ закону).

Обидва принципи стосуються, по-перше, бачення вертикалі (ОСІ) світобудови, в якій кожна людина присутня власним єством - як струна - і власними спорудами – як архітектор. По-друге, архітектонічність мислення проявляється по-горизонталі (довкілля) – облаштуванням середовища життя в контексті ландшафту – проєкції архітектонічних змістів ОСІ на план території проживання.

Архітектоніка має пронизувати будь-які просторові рішення у межах цілісних ландшафтів. Принцип цілісності об’єкта визначає рівень підготовки проектантів – обов’язковим є уміння бачити образ просторових форм у цілому.

У результаті простір або набуває ознак архітектонічного мислення й відповідної привабливості для людства, або свідчить про руїну світогляду й відповідно про виродження з архітектонічного світосприйняття й перехід на мислення бельбухами – таке мислення я раніше називав шлунковим (з поваги до цього органу проектування людини), а тепер, зважаючи на погіршення самопочуття міста Луцька й України, змушений розширити зміст проектного мислення (дизайну) до всього тельбухового простору живота.

Дизайн-аналіз передбачає дотримання певної схеми, яка вбирає логіку розкладання на складові цілісності простору, означені вищезгаданими дизайновими поняттями – від найприхованішого «архітектоніка» до очевидного, але мало знаного, «ОБРАЗ» - та наступне узагальнення й висновки.

 «Архіпростір» міста Луцька мені найдоступніший, бо не безпідставно топчуся цією місциною віддавна вже. Аналіз почну з його сучасних «перлів», що підтверджують зміст «Чужа хата».

Одна з них постала в самісінькому центрі – за фасадом Свято-Троїцького кафедрального собору (Бернардинський костел).

Здавалося б, місце, позначене кістяками сотень поколінь, повинно диктувати не просто шанобливе ставлення до всього, що на ньому відбувається й постає як ознака часу, а особливий пієтет всіх, хто якось причетний до історії ЦЕНТРУ й, відповідно, змісту України. Але пієтету - катма, що очевидно підтверджує «утризублена архітектурна труна» - така собі перлина архітектурного бовванізму з явними ознаками гвалтування простору.

Нагромадження навколоцерковних форм захаращує простір настільки, що тільки бізнесмени від тельбухового мислення, які моляться на гроші, можуть собі дозволити нечуване свавілля, купуючи всілякі дозволи у влади й вважаючи себе проектантами свідомості народу

Бовванізм, як розуміє шановний читач, явище язичницьке, тому потрібно пояснити смисли обовванення, які «архітекторам» не зрозумілі, бо ж термін світоглядний.

Ознаки «архіляпи» найвиразніше проявляються тектонічними частинами «скліщеного» верхнього поверху з дахом – того, що мав би знаками й образами виражати закон божественного. Форми, що копіюють класичну труну, виконують саме трунну функцію – змертвлюють архітектуру, хоч би якими композиційно вдалими не були нижні частини будівлі.

На тлі «трунного корабля», оберненого дном до неба, маємо три тектонічні надбудови – центральний купол  із тризубом у вінценосному обрамленні сталінської стилістики увінчення п’ятикутних радянських зірок,

кутова вежа з традиційною банею під хрестом та комини. Перелік «надтрунних» назв свідчить про те, що думали про триєдність, але не знали, як коминам і вежам надати  архітектонічного змісту. Тому «прикрилися» державним гербом, здійснивши акт наруги і над сакральним, і над державним.

І відбулося те, що й мало статися, - скалічили цілісність і даху, і всієї споруди. Саме в скаліченні образів є негативний смисл поняття графоманії.

Правда, центральна вертикаль під головним куполом задумувалася професійно – членування площини фасаду на пропорційні частини. Але цей елемент цілком «завалює» в бік вулиці кутова вежа – невідповідність розподілу мас по вертикалі й по горизонталі та поєднання канонічного з профанним «обовванює» споруду.

Композиційна картина фасаду також не витримує критики, бо невміння поєднати тектоніку й декоративні елементи вікон у єдину за стилістикою площину очевидне й непрофесіоналам.

Протилежний фасад також нічим не кращий, бо підтверджує спотворення цілісного строю тектонічно навислим над вулицею виступом, який «тлумить» решту фасаду. Якщо б  ту «решту» поміняти місцями з надвуличним блоком, будинок відразу б набув хоч якоїсь привабливості.

Отже, братися за проектування архіскладних споруд без розуміння простору можуть тільки кляті безбожники.

Я не знаю імен проектантів (очевидно, що «турбувалися» образом і фахові конструктори, і фахові деструктори від церкви), але помітна стилістика «школи безОбразного підходу». Тому нема підстав говорити про якийсь мистецький зміст цієї «болєголовки».

Тож, шановні лучани, накладаючи на себе знак мертвих – хрест, побачте корабель для вірних, що дном труни накрив школярню майбутніх «провідників» у світ Бога і Його омертвленого «сподвижниками» закону.

Христос, виглядаючи живих серцем, очевидно бачить дорогу мертвих, котрі скатрупіли душею. Йому навряд чи захочеться виконувати обіцянку «воскресіння мертвих» стосовно тих, котрі за життя не збудували церкву у серцях своїх!

Дизайновий висновок: яке теперішнє збудували, таке і майбутнє буде!

Радій, Дияволе, Твоїх сподвижників масово готують у вотчині Мамони!

P.S. Бажаючих долучитися до роботи Колегіуму архітектури і дизайну прошу надати коментарі під статтею.