Руйнують будинок Косачів

25 квітня 2012 року на сесію луцької міської ради знову виноситься питання продовження оренди на сумнозвісній ділянці на вул. Кафедральній, 13, в самому центрі Державного історико-культурного заповідника. Те, що земля була виділена з грубими порушеннями чинного законодавства, що на її території розміщені археологічні об’єкти ХVI століття, що висотність спроектованого будинку не відповідає історичному середовищу, а сам проект - вимогам органів культурної спадщини, архітектурно-планувальному завданню, державним будівельним нормам, а саме будівництво може призвести до руйнації навколишніх пам'яток, наших чиновників і депутатів різного штибу абсолютно не хвилює. Гроші вперто диктують історичну доцільність. 

Згаданий нами в попередніх публікаціях факт самозахоплення БЮТівським екс-депутатом Т.Павлюком частини цієї ділянки і проведення незаконних робіт на охоронюваній території, що здійснювалися за безпосереднього сприяння дирекції ДІКЗ, повністю доведено правоохоронними органами і державною інспекцією Управління з контролю та використання і охорони земель Головного управління Держкомзему у Волинській області. 

Проте «блатний» характер цієї забудови і гроші, які мають здатність просовуватися в ненаситні кабінетні шпарини, вперто гальмують порушення кримінальної справи. Правоохоронці в неофіційній розмові дали чітко зрозуміти, що зібрана ними повна доказова база раптово наштовхнулась на «матеріальні» аргументи. Останні для керівництва міської прокуратури, мабуть, виявилися більш переконливі, ніж юридичні… Та, незважаючи на це, відмова в порушенні кримінальної справи вже вчергове опротестована Комітетом захисту національної спадщини Громадської Ради Волині і справа перебуває на «особливому» контролі. 

Таке ставлення до історії рідного міста вже має свої руйнівні наслідки. Незаконна «БЮТівська» огорожа, що нахабно вперлася в будинок-пам’ятку ХІХ ст., запустила процес її руйнації. Дощ, що відбивається від її даху, руйнує штукатурку й елементи фасаду будівлі, на яку неодноразово виділялися бюджетні кошти для її реставрації.

Те, що тут колись жила геніальна українська сім’я Косачів, а нині байдуже розмістилася горе-дирекція ДІКЗ, тільки пришвидшило руйнівну справу. Українофобська мрія директора ДІКЗ, який багато років вперто ігнорував будь-яку згадку про проживання тут нашої геніальної землячки Лесі Українки, нарешті збувається. Двері завжди зачиненої «Лесиної світлиці» тепер ретельно заховано від людського ока і вони тихо піддаються дикунським нападкам.

З моменту встановлення паркану, його стіни стали справжнім панно для сучасних вандалів. 

Зважаючи на існуючі тенденції, можна лише уявити, що буде з пам’яткою через деякий час. Проте ні її статус, ні охоронні договори і вимоги закону на місцеві органи охорони культурної спадщини не діють. Бездіяльність вражає.

Бізнесові та корупційні інтереси вперто душать останні острівці історії Волині. І доки триває галас навколо захисту мертвих Бандери чи Сталіна, або ув’язнених Юлі та Юри, відвертий ґвалтовний наступ «голодних» на залишки великого спадку української історії і шматування майна громади продовжується. Патріотичних сил в місті не залишилось. Іржа лицемірства і голоду пожирає останні краплини їх совісті. 

P.S. Тема ДІКЗ - на особливому контролі нашого видання і ми свідомо приділяємо їй багато уваги, маючи на меті в найближчий час кардинально змінити вкрай жахливу ситуацію та врятувати історичне надбання волинян від непрофесійності, беззаконня і корупційної кругової поруки.