Заробляти на непотребі не кожен вміє. Великих навичок тут не треба: головне - знати, що і коли брати, а потім – куди це збути. Для десятків лучан новий день починається з походу на смітник. Серед усього викинутого „доброття” найцінніші – папір і пляшки. Чим більше назбираєш – то ліпше тобі заплатять. „У кращому випадку за місяць можна заробити 300-400 грн, – поділилася інформацією жінка, котру зустріла біля сміттєвих контейнерів. – Але для цього треба попобігати.”
Виявляється, навіть на смітниках є конкуренція. Якщо не встежиш, твоє „добро” швидко потягнуть і можна легко лишитися без щоденного заробітку. Моя співрозмовниця теж не раз ставала жертвою „конкурентів”. Каже, що вони часто стоять неподалік і спостерігають, поки вона вишуковує свій „товар”. А загалом її час – із 6-ї до 9-ї ранку. Має і вихідний – неділю. „Цього дня я на роботу не виходжу. Думаю покинути цю справу, але спершу хочу борги віддати, - бідкається старенька. - Нещодавно внучку поховали у Камінь-Каширському районі. Їй було лише 15. Я всю пенсію віддала і ще тисячу винна. Думаєте, моїх 650 грн. вистачить? Діти теж перебиваються. Дочка заробляє стільки ж, як і я, а їй ще ж і за квартиру треба платити.
От сьогодні чоловік викинув макулатуру, а я йому кажу: „Дякую. Вже мені буде за що хліб і все необхідне купити.” Щотижня на папері і пляшках можна заробити до 100 грн.”
Великого бізнесу на смітниках, звісно, не матимеш. Але є серед наших містян і такі, хто увійшов у смак: і дах над головою у них є, і пенсію нормальну отримують, а відмовитися від щоденних ревізій контейнерів ніяк не можуть. Така у них „згубна” звичка. Чи маємо право засуджувати? Мабуть, ні. Кожен сам є господарем свого життя. Про будь-які заздрощі теж не йдеться – адже тільки з великої біди чи власного бажання почнеш зазирати у смітники. Непокоїть інше: 6 тисяч волинян пенсійного віку сьогодні - за межею бідності. Щомісяця від держави вони отримують 544 грн. Церковні громади нині не надто опікують-ся такими знедоленими. Бідна бабця принесе останню копійку до храму і купить за неї свічку швидше, ніж священик її приходу поцікавиться, чи має вона за що жити. Особисто я ставлюся до людей „зі смітників” зі співчуттям. І якщо назбирається вдома непотрібний папір, несу його в окремій торбині на їхнє щоденне робоче місце.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь