Чи то так добре нам живеться, чи то з дурості і великого нерозуміння перетворюємо Луцьк на жалюгідне табіркове містечко. Пригадується, був період, коли місцева громада затято боролася з кіосками, насадженими посеред вулиць. Підприємці довго воювали за нагріте місце під сонцем, але врешті-решт обдерті будки почали зникати з карти нашого обласного центру. Нині знову повертаємося до забутої практики – на зміну пиріжкам і пончикам прийшли форнетті й булочки. Тепер що вулиця – то „годівничка”. А може це лише скромний натяк на нашу зажерливість? Хоча, швидше, звичайнісіньке заробітчанство. 40 додаткових „малих архітектурних форм” – так їх називають – з легкої подачі луцьких депутатів і благословення їхнього ватажка пана Шиби з’явилися цими днями в різних місцинах – на зупинках, тротуарах, майданах. Псевдофранцузькі булочки пахнітимуть, заманюючи довір-ливих мешканців, аби ті не проходили повз. І всі будуть задоволені: лучани – нагодовані, „заробітчани” – обкормлені. Ніхто ж і не сумнівався, що це питання грошей і зажерливості. Чи може підприємці Шкляр, Матящук, Князь, Кусевич, Куцик, Кучер, Кравчук, Веніславська, Борошок, Філь, Алієв, Шпак, Слабецький, Дейнека, а з ними і товариство „Українські торговельні мережі” з власного благородства вирішили заставити наше місто, перетворивши його на великий циганський табір? Сумніви розвіюються, коли з’ясовується, що котрийсь і з них – із прокурорської родини, інший – виростав і виховується на високих ідеалах „Батьківщини молодої”.
Так, керівники БЮТівської молодіжки з благословення
старших колег з міської депутатської фракції успішно переймають їх кращі мародерські традиції. Вісімнадцять “циганських кибіток” на колесах, які по-сучасному називаються пересувними торговими точками, вони планують втулити на ключові вулиці Луцька.
Куми, дядьки, брати, невістки, дружини – близькі й далекі родичі вельмож сьогодні правлять нашим містом. Їм неважлива історія, і навряд чи вони мають смак до високої культури, справжньої архітектури, істинних цінностей. Смак грошей перебиває все – не рідко навіть почуття власної гідності. Тому й не зупинився підприємець Павленко, задумавши перебудувати сквер на вулиці Кривий вал – чи не останній вцілілий у нашому місті – на ще один магазин-салон промислових товарів. Шампуні, мило й порошки нині творять історію древнього Лучеська.
Сумно і прикро, коли в матеріалах сесії Луцької міської ради вичитуєш чергові лицедійства. Виділяти земельні ділянки на прізвища родичів – дуже поширена нині злодійська практика. Але ж не таке вже й велике наше місто, пане Зелінський, щоби не знати, котрому зі своїх родичів ви вигледіли ділянку під гараж на вулиці Світлій. Не такі ми вже дурні, пане Загоруйко (шукайте цього добродія в прокуратурі - авт.), щоби здогадатися, для чого вам ще один клаптик нашої землі на вулиці Польовій. Громада – не сліпа! Ми вас обирали не для того, щоби ви шукали шпарини в законах і друзів у теплих кріслах. Ми чатуємо вас, панове. І вимагаємо, щоби ви дбали і про наші інтереси. Серед таких, зокрема, питання незаконного підвищення плати за проїзд у маршрутках, яке ви вперто ігноруєте. Чи може і тут у вас бізнес, котрим так не хочеться поступатися?
Лютий 2010
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь