Питання збереження культурної спадщини Луцька останнім часом стоїть особливо гостро. Стаханівськими темпами руйнуються пам'ятки архітектури та археології. Руйнівні ремонти, прибудовки та металопластикові вікна скорочують кількість архітектурних об'єктів, котрі несуть в собі інформацію про минулі епохи.
Чиновники різних мастей завжди мають універсальну відповідь на будь–які питання. Про що б не йшлося, завжди чиновник скаже: “Питання складне,… потрібен комплексний підхід,… вже зроблено перші кроки (є значні досягнення) в цій галузі, проте не вистачає коштів, щоб остаточно вирішити проблему…” Те саме вони говорять і про збереження культурного спадку.
Яскравою демонстрацією “професійності” чиновників стала так звана реставрація будинку Пузин, внаслідок якої пам'ятка архітектури національного значення, збудована в XVI столітті, виглядає тепер як проста хата. Про це ми вже писали.
Кожен із чиновників – так званих охоронців культурної спадщини – зробив свій внесок в цю руйнацію.
ПАТРІАРХ ЗНИЩЕННЯ
Петро Троневич, головний спеціаліст управління містобудування та архітектури з питань охорони і реставрації пам’яток історії та архітектури, запевняє, що роботи велися на належному рівні - згідно з пректом, який погоджено у Києві в Департаменті культурної спадщини. Що ж, погодження “в самому Києві” аргумент сильний, якщо не враховувати того факту, що в столиці посади дістаються таким же чиновникам, як і в провінціях...
Стверджує п.Троневич і те, що будинок Пузини сьогодні вже не є історичною будівлею XVI століття, бо неодноразово перебудовувався та ремонтувався. Тобто, він хоче нас переконати у тому, що пам'ятка вже не є пам'яткою. І це породжує неабиякі сумніви в його фаховості. Якби цей чиновник хоча б один раз до кінця дочитав ЗУ “Про охорону культурної спадщини”, можливо зрозумів би, що між пам'яткою архітектури та сараєм таки є різниця.
Саме п.Троневич неодноразово пропонував зменшити площу Державного історико- культурного заповідника в місті Луцьку. Дивно це чути з вуст людини, яка мала би, навпаки, дбати про збереження культурного спадку. Такі ідеї можна зрозуміти лише з точки зору бізнесу – зменшення площі заповідника дасть змогу забудовникам бесперешкодно створювати в старій частині Луцька нові “житлово – торгово – офісно – банно – ресторанні” комплекси.
На будь-яку критику Троневич реагує однаково: мовляв, це все - неправда, “вони” ні в чому не розбираються, “вони” - не професіонали.
НАЧАЛЬНИК СТАРОГО МІСТА
Павло Рудецький, директор Державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку, запевняє, що всі реставраційні роботи виконуються на основі необхідної документації та висновків комісії, забувши, що «головною метою реставрації пам'ятки є збереження історичної достовірності (автентичності)». Дирекція нічого не зробила, аби зупинити нефахову реставрацію – хоча саме на це вказували архітектори, історики, археологи і краєзнавці, які є членами Консультативної ради з питань збереження культурної спадщини при управлінні культури і туризму ВОДА. На одному із засідань останньої було прийняте рішення про зупинення робіт.
П'ЯТЬ КОПІЙОК ЛАРИСИ СОКОЛОВСЬКОЇ
Прагне долучитися до зменшення кількості об'єктів культурної спадщини Луцька і заступник міського голови Лариса Соколовська. Вона запропонувала переглянути статус пам'яток в заповіднику й у тому випадку, якщо будівля не має цінності, зняти з неї цей статус. Коли пані Соколовська стала експертом в царині збереження культурної спадщини, нам не відомо. До слова, за освітою вона - технолог машинобудування. Критерії, за якими треба оцінювати пам'ятку, Соколовська не назвала. Ймовірно основним із них буде славнозвісне “красіво” - як у її начальника.
Нещадне нищення надбань минулих століть відбувається не тільки через байдужість та нефаховість посадовців, а й з їхньої ініціативи. А тепер вони нас переконують, що одні пам'ятки не є цінними, іншим, мовляв, пасує цементна штукатурка, а металопластикові вікна, на їхню думку, взагалі стають прикрасою архітектурних пам'яток. Що ж, панове-“спеціалісти”, ви остаточно себе дискредитували. А заодно довели свою фаховість у сфері руйнації.