Хабарологiя дизяйну

Раніше до сесії готувалися, нервували, студенти старалися в останню ніч дочитати все, що не дочитали за семестр. За кілька років ситуація змінилася радикально: не треба ніяких нервів - клади в заліковку 200 грн. і йди отримувати хорошу оцінку. Дивись, не продешеви, бо тобі у вічі викладачі скажуть: “Мало…”

 Якщо раніше викладачі хабарі брали скромно (ну брали, завжди ж брали!), то тепер такса на  заліки, екзамени, курсові та дипломні проекти мало що не на дошці оголошень вивішується. Наприклад, одна сторінка машинописного тексту курсової у викладачки Р. на кафедрі «динозаврів» Луцького Національного технічного університету коштує долар. Як ви думаєте, скільки таких сторінок може наклепати за сесію викладач, який хоч трохи розуміється на своєму предметі та знає інтернет?

Так, раніше все було не так... Просто ностальгія нападає, коли згадуєш той час, коли викладачка Л. вимагала зі студентів хабарі з розпискою про те, що гроші – нібито плата за додаткові уроки. Тепер просто бере, та й годі, чого ж тут соромитися?

Розробка дипломного проекту коштує 800 грн. - ціна стандартна, торг не проходить. А в.о. зав. кафедри П. чітко оголосила таксу за високі оцінки на екзамені – 500 грн.

Та для “косьби” є шляхи більш “благородні”, принаймні, їх так подає пані П.: від усіх дипломників вимагається здати в конверті(!) по 150 грн. на кафедру - нібито для того, щоб завезти усі оті роботи в Київ… Хоча, столицю побачать в кращому випадку 2-3 роботи, які, до речі, раніше возили туди за рахунок кафедри, а не всіх студентів.

Звичайно, не хлібом єдиним… Перепрошую, не лише хрусткими купюрами можна готувати собі дорогу «у світле майбутнє» на теперішній кафедрі «динозаврів». Завжди радо від вас приймуть і папір, і тонер, і диски, і на крайній випадок баночку кави – все ж підтримка! А ще можна у тієї ж пані Р. замовити продукцію “Amwey” з каталогу, адже вона є дилером тієї славної компанії і настирливо поширює баночки та коробочки серед студентів. Хочеш гарну оцінку – зроби гарне замовлення. У нас все чесно!

Отож, знаючи розцінки, можна сміливо не готуватися до сесії, а ладнувати лише товстого гаманця з татовими грошима. Але й тут бувають проколи: нещодавній захист дипломних робіт «динозаври» четвертого курсу провалили з тріском! На захист з’явилася лише одна студентка. Решта вісім сиділи під дверима рекламного агенства і чекали, поки їм роздрукують «планшети», бо завалений “роботою” викладач А. запізно здав замовлення і їм просто не було з чим йти на захист!  Комісія була приємно зворушена. Втім, ситуація, коли на захист приходить одна людина, тут, як виявляється, – не рідкість. Натомість, згідно з Положенням про захист диплом-них проектів, всіх, хто не з’явився на захист, на наступний курс не мають права переводити. Та що там Положення…

А ось просто анекдотична ситуація: комісія “завали-ла” дипломи двох студенток, мотивуючи це тим, що то не їхні ідеї. А роботи дійсно писав викладач кафедри – той, який не встиг здати вчасно «планшети» до друку. Дівчата пішли до нього і почали вимагати повернення грошей – бодай частини... Отакі у нас тепер стосунки між студентами та викладачами.. Дуже ринкові..

Оскільки цей сезон був не дуже вдалий на захист дипломів, то, відповідно, й ресторан членам ДЕК кафедри не «світив»: от лишенько, і тут втрати!!! Тому пані П. без зайвої скромності оголосила студентам: оскільки ніхто нічого не святкує, то це ще один привід здати грошики в конвертах на кафедру.

Грошики, конверти, ресторани... Істинний зміст сесії - перевірка знань та умінь студентів, відсів неуків та просування достойних і талановитих - давно втрачено. Невже немає серед «динозаврів» тих, хто хоче вчитися й творити? Є, однозначно є! Але як їм пробитися за тими, хто шелестить купюрами? Чому вони повинні ще раз платити за те, що вони й так знають? Чому вони повинні платити за свої недоспані ночі та нові ідеї? І де гарантія того, що, закінчивши університет, вони знайдуть роботу, бо всі найкращі місця вже будуть зайняті тими, хто заплатив?

Кому потрібні наші здібні молоді спеціалісти? Як їм застосувати свій талант на благо України? Та й чи потрібні вони взагалі Україні?

Вся система освіти наскрізь корумпована, на виході ми маємо 5% тих, хто дійсно щось вміє і знає, і 95% неуків, які займуть усі важливі крісла. Вже зайняли.  Хто нас вчить, лікує, охороняє, керує – ви вже знаєте. Яке ж майбутнє чекає країну, яка з дитинства вчить людину бути продажною?

Коментарі:

Недовірений: Корупція – явище системне. Коли нема моральних оберегів, коли сумління спить і мичить, коли оцінюють не інтелект і фаховий рівень, а приналежність до «панського двору», тоді гине все здорове.  Ні пані П., Л., Р., ні пани А., Х. та іже з ними, не почували би себе безкарно без «благословення» згори. Стало банальним гасло, що «риба псується з голови», та надто «зарибленими карасями» є наші навчальні заклади. Мабуть, «ставки» пора чистити… Та чи це допоможе, коли атрофія порядності – явище всенародне.

Cтудентка:  Я — випускниця цього факультету. Кілька років тому хто хотів вчитися, робив це без проблем. Хай за п’ятим разом, але залік можна було здати. Я за весь час навчання заплатила лише один раз - та й то викладачеві не з нашої кафедри, бо він, як мені казали, домагався дівчат. Тоді все було дуже дешево: скажімо, одна викладачка приводила свою доцю і казала: „Купи малій щось приємне, заколочки, наприклад, і т.д.”. Дитині треба було вгодити, бо від того, наскільки вгадаєш, що їй сподобається, залежала оцінка.

Ще сиділи в кафе: викладач брала нібито по 50 грн. за урок, в кав’ярні зі студентами посиділа, про життя поговорила – щоб не на кафедрі. Тоді ще боялися.

 Зараз моя родичка вчиться на цьому факультеті і я повірити не можу в те, про що вона розповідає. Зокрема, як один викладач Х. пропонує студентам кидати заліковки: хто не докине до столу – отримає “трійку”, хто перекине – “четвірку”, хто влучить, - “п’ятірку”. Ми совісно під час практики ходили в парк і малювали 200 листочків, а родичка зараз фарби купує. Загалом же ті викладачі, які “не брали”, ті і “не беруть”. А той, хто колись “брав” підпільно, зараз робить це відкрито.

Cтудентка: Так,  було, що вимагали, і не раз. В нас є обов’язковий предмет – креслення. Його викладає пані Г. Вона постійно бере – такого не буває, щоби не взяла. Йдеш до неї лише на консультацію, а вона каже: “Перевірю, якщо купиш  шоколадку чи каву.” Коли їй здаєш залік чи екзамен, вона каже: „Хочеш вищу оцінку - плати”.

Ще П. “бере” – за вищу оцінку може відіслати купити якусь книжку. Цим грішить і Л., коли їй кладуть 100 чи 150 грн., може ще й носом покрутити – що їй замало. Якось було, що мені сказали купити диски чи папір - я не знала, що робити, бо грошей не було вдома. Підійшла і сказала: „Вибачте, але в мене зараз немає грошей, щоб купити. Може ви так щось запитайте мене. “ У відповідь почула: “Ну добре, якщо нема грошей, то й нехай вже так буде”. Раніше такси були менші. Зараз - в межах 200-300 грн. Рік тому залік можна було здати за 50 грн. , зараз за 100 грн. отримаєш “трійку“, за 150 – “четвірку”, а за 200 – це “п’ять“. Дехто каже, що в них вже й 300 брали. Написання дипломної, наскільки я чула, обійдеться в 2 000 грн.

Викладачі часто просто непрофесійні. Скажімо, якщо в педагога немає настрою, він може не приймати залік. Лекції читають просто з книжки чи листочка, не відриваючи очей. Викладач Л. посеред пари виходить “попити каву“, бо в неї “в горлі пересохло”, або відсилає хлопців: „Збігайте мені купіть. Дати вам гроші чи не треба?”. Отак сяде, поп’є, включить нам якийсь фільм - і на тому лекція закінчилась. А коли їй на екзамені чи на заліку розповідаєш, користуючись матеріала-ми лекції, вона може сказати, що це дуже мало.   

Cтудентка: Вчуся своїми силами, але часто чую від своїх одногрупників, що викладачі вимагають гроші. Деякі студенти по кілька разів здають, але коли за знання не виходить, - платять. За залік, наприклад, 100-200 грн.

Факти корупції і хабарництва у волинських вузах сьогодні непоодинокі. На жаль, ця традиція вкорінюється і стає нормою. Ми категорично проти і закликаємо кожного - незалежно від посади і статусу - зберігати людську гідність, дбаючи про справжні українські цінності. А відтак беремося оприлюднювати на сторінках “Волинь-Times“ всі відомі нам факти зловживання.