Пам'ятник С.Бойку. Декомунізація чи невігластво?

Луцькі правознавці, історики й громадські діячі категорично відкидають аргументацію луцьких посадовців, що її викладено в проекті рішення Луцької міської ради про знесення пам’ятника Степану Бойку. Експерти вважають її юридичним та історичним невіглаством і лобіюванням інтересів церковників.

На сесію Луцької міської ради, яка має відбутися наступного тижня, виноситься питання про знесення пам'ятника Степану Бойку в м. Луцьку. Чиновники Департаменту житлово-комунального господарства аргументують це виконанням закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».  

Представники Комітету захисту національної спадщини Громадської Ради Волині висловили свою категоричну незгоду з такою ініціативою й аргументацією. Їх підтримала Експертна робоча група з питань збереження та розвитку історичного середовища м. Луцька при Постійній комісії міської ради з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму. Ось текст цього звернення:

Міському голові м. Луцька, Секретарю луцької міської ради

ЗВЕРНЕННЯ 

Зважаючи на проект рішення Луцької міської ради «Про демонтаж пам’ятника Степана Бойку», підготовлений  Департаментом житлово-комунального господарства ЛМР, звертаємо Вашу увагу на невідповідність його чинному законодавству й історичним оцінкам реалій.          

Статтею 1 ч.1. ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» чітко визначено поняття комуністична партія, яке підпадає під визначення цього закону  – «Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) (РСДРП(б), Російська комуністична партія (більшовиків) (РКП(б), Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) (ВКП(б), Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У), Комуністична партія України (КПУ), комуністичні партії союзних республік, що входили до складу СРСР, а також їхні осередки в автономних радянських соціалістичних республіках, краях, областях, автономних областях, автономних округах, містах республіканського підпорядкування та місцеві осередки». Комуністична партія Західної України жодним чином не підпадає під визначення цього закону і не є суб’єктом його кваліфікації. Тож, мотиваційні висновки, зазначені в протоколі №2 засідання «робочої групи з питань організації виконання заходів, спрямованих на звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології в усіх сферах життя міста», не відповідають вимогам цього закону і є проявом вкрай низького фахового рівня її експертів. 

Звертаємо увагу, що КПЗУ не входила до жодних партій СРСР комуністичного спрямування, а була частиною Комуністичної робітничої партії Польщі на засадах автономії і не діяла на офіційній території республік СРСР. На момент анексії території Західної України СРСР, у вересні 1939 року, КПЗУ була вже розпущена за рішенням виконкому Комінтерну 16 серпня 1938 року. 

Вважаємо небезпечними маніпуляції суспільною думкою на кшталт: «Степан Бойко – секретар Волинського окружного комітету комуністичної партії Західної України. Комітет був створений та фінансувався комуністичною партією Радянського Союзу…». Зважаючи на таку небезпечну логіку, ми можемо звинуватити і представників ОУН-УПА у фінансуванні нацистською Німеччиною і теж підвести пам’ять про героїв України під суб’єктивні просторові репресії над історичними символами визвольного руху і спровокувати чергову суспільну напругу. 

Роблячи волюнтаристські поверхневі висновки щодо діяльності КПЗУ, в контексті ініційованого вище згадуваним законом процесу засудження тоталітарного комуністичного режиму, варто було б зауважити і її оцінку самим цим режимом. А вона доволі красномовна. Майже всі члени КПЗУ, які опинилися на території СРСР, були репресовані і знищені. У 1938, за нелояльність лінії комуністичного режиму СРСР, рішенням виконкому Комінтерну вона була розпущена під приводом засилля так званої «фашистської агентури». Цю «агентуру» нищили навіть після війни - і не в тюрмах “фашистів”, а в казематах радянських органів безпеки. Комуністичний режим знищив і тотально репресував всіх членів КПЗУ, які перебували в радянській Україні. Зокрема, у 1933 році керівники КПЗУ М. Заянчковський (Косар) і Г. Іваненко (Бараба) були заарештовані і репресовані у сфабрикованій «справі УВО». Внаслідок більшовицького терору чисельність членів КПЗУ лише за кілька років скоротилася від 4300 до 2600 осіб. «Компетентні органи» виловлювали українців – членів КПЗУ - не менш ретельно, ніж нацисти євреїв. Тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Лазар Каганович звинувачував керівництво КПЗУ у зраді за власну позицію до режиму і національну орієнтацію. У квітні 1927 року на пленумі ЦК КПЗУ Микола Скрипник, який приїхав із Харкова, переконував членів ЦК засудити «національний ухил» КПЗУ. Важливий і той факт, що КПЗУ була тоді чи не єдиною європейською лівою партією, яка виступала проти культу Сталіна й застерігала від його можливих наслідків. Саме члени КПЗУ, які зазнали гоніння польського і радянського режимів, своєю більшістю влились у воюючі ряди УПА в 1942-1944 роках, ставши її свідомим кістяком. Сам же Степан Бойко як студент вчительської семінарії в часи тотальної полонізації навчав дітей української мови. Працюючи в Грубешівській команді поповнень, йому вдалося звільнити від військової служби десятки молодих українців. Перебуваючи у в’язниці, він досконало опанував німецьку мову, вивчив французьку, чим не можуть похвалитися сучасні ревнителі національної історії і політики. 

Зважаючи на викладене вище, наполягаємо на знятті з розгляду сесії Луцької міської ради проекту рішення «Про демонтаж пам’ятника Степана Бойку», підготовленого  Департаментом житлово - комунального господарства ЛМР, як такого, що не відповідає вимогам ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а також історичним оцінкам діяльності КПЗУ. 

Вважаємо нагнітання проблем навколо пам’ятника і постаті Степана Бойка штучними і такими, що не мають жодного стосунку до історичної справедливості. На наше переконання, питання створені надумано внаслідок украй низького рівня знання історії краю і пропагандистської тенденційності.  Всі дії чиняться винятково в інтересах забудовника – єпархії УПЦ КП, що намагається шляхом традиційних псевдопатріотичних маніпуляції збудувати на місці пам’ятника Степану Бойку чергову релігійну споруду, на залишках костелу монастиря тринітаріїв. Зауважимо, що кілька років тому, внаслідок самочинних робіт на об’єкті культурної спадщини – історичному поселенні, цвинтарі навпроти 4 гімназії м. Луцька, представниками цієї ж єпархії, ймовірно, було знищено і могилу Степана Бойка, яка тут розташовувалася - зі свідчень краєзнавців. 

Сподіваємося на здоровий глузд представників територіальної громади в органах місцевої влади і вирішення цього питання без створення соціальної напруги. В чому готові всебічно сприяти. 

У випадку ігнорування вимог чинного законодавства й історичних аргументів, залишаємо за собою право організації широкої громадської і юридичної протидії в рамках чинного законодавства. 

Це звернення розглянуто і підтримано Експертною робочою групою з питань збереження та розвитку історичного середовища м. Луцька при Постійній комісії міської ради з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму."

Тож, ми сподіваємося, що керівництву міста і новообраним депутатам Луцької міської ради все-таки вистачить здорового глузду не нищити історію рідного міста та не створювати чергового конфлікту з думаючою частиною громади Луцька.