Дерева у Луцьку неможливо врятувати чужими руками

Напевно, вирубка дерев у Луцьку цікавить нині багатьох людей. Особливо в зв’язку з тим, що зелені насадження нещадно руйнуються. Зрізані дерева на вулиці Лесі Українки, проспекті Перемоги, вулиці Рівненській, а тепер вже й на проспекті Відродження. Ба більше, нас очікує вирубка ще майже 2 тисяч дерев, кілька сотень з яких «зненацька» визнали аварійними, а решта нібито заважають черговим «реконструкціям» з подальшим відмиванням коштів.

Ситуація, здавалося б, цілковито очевидна. Як, зрештою, і план подальших адекватних дій. Але, замість активної позиції місцевої громади, у соціальних мережах можна побачити більше незрозумілих дискусій, які будуються в форматі: «тему не вивчав, але засуджую».

На превеликий жаль, переважну більшість позицій з цього приводу умовно можна розділити на:

• давайте вирубаємо хоч все і не будемо слухати «крикунів», які проти вирубки;
• ми проти вирубки, але хай за нас її зупинять активісти, а якщо не зупинять, ми теж їм скажемо, що вони «крикуни», які на ділі нічого не можуть зробити.

Ще з радянських часів згадується славна (чи по факту не дуже) приказка: «Инициатива наказуема». У питанні збереження зелених насаджень, чомусь діє саме вона. І дуже прикро, коли це відбувається у час начебто декомунізації, коли Леніна перш за все треба було б валити у своїй голові, позбуваючись стереотипів радянського мислення.

А поки-що давайте спробуємо розібрати обидві зазначені позиції та визначити, чи є під ними раціональні підстави.

Чи є небайдужі лучани, котрі проти вирубки, «крикунами»?

Щоб звинувачувати когось у популізмі та поверховому підході, для початку варто самим підібрати гідні аргументи. Насправді ж мережеві «експерти» (які зазвичай вважають себе експертами в усіх галузях), виявляються неспроможними навіть трохи вникнути в тему, де вони намагаються втулити свої, як вважають, неоціненно важливі 5 копійок. Серед таких перлів, які були озвучені, можна окремо виділити наступне:

• ті, хто захищають дерева, проплачені (Ну а хіба ж можна захищати дерева та екологію в своєму місті без відповідної оплати? «Чисте повітря? – Ні, не чули». Лише гроші-гроші-гроші);
• вони хочуть «покрасуватися у місцевих ЗМІ» (Звісно ж, таке красування дає багато суспільних бонусів, коли небайдужого лучанина, відомого хіба в найближчих колах, покажуть на напівпрофіль та процитують одним реченням);
• їх використовують у своїх війнах бізнес-ділки, зокрема на Відродження, де власник пивного генделика нібито боїться, що якщо поруч поставлять ковбасний кіоск, місцеві п’янички одразу з пива переметнуться на ковбасу (При цьому люди з такими конспірологічними версіями чомусь не називають ціну питання; а варто було б, якщо їм відомі подробиці «угоди»);
• люди, які захищають дерева, нічого не розуміють у цьому питанні (Мабуть, саме тому серед них є фахові біологи та фахівці з права, які здатні за годину призупинити незаконну вирубку, посилаючись на нормативно-правові акти).

Цілком очевидно, що аргументи прихильників вирубки не витримують жодної критики. Під їх тезами не стоїть ані глибоке розуміння теми, ані знання з біології, екології та права, ані банальна цікавість до майбутнього рідного міста, яке й без того ледве дотягує до мінімального показника по озелененню в квадратних метрах зелених насаджень на одну особу.

Тож ідемо далі та розглянемо аргументи тих, хто проти вирубки, але протестують зазвичай лише на рівні коментарів у соціальних мережах.

Чи зобов’язані активісти усе вирішувати?

Слово «активісти» тут вживатимемо умовно, оскільки за останні кілька років воно встигло мало не повністю дискредитувати свій сенс. Отож, проаналізуймо, наскільки зрілою є позиція тих людей, які виступають за збереження зелених насаджень силами інших людей.

Коли небайдужі мешканці приїздять на місце незаконної вирубки, іноді найбільший шквал критики насувається не від тих, хто чинить незаконні дії, а від самих мешканців прилеглих будинків. Мовляв, де ж ви раніше були. Аналогічне хочеться запитати у тих, хто бажає, щоб їх двори були затишними і озелененими, але при тому не готовий навіть пальцем об палець вдарити. Виявляється, ось хто винен у тому, що незаконні вирубки продовжуються – не злочинці, які їх роблять; не байдужі мешканці, які мовчки спостерігають; а саме той десяток ентузіастів, які їздять з місця на місце, відвідують громадські слухання та, розриваючись, роблять усе можливе, аби хоч трохи гальмувати процес.

Напевно, у чомусь тут винні ті самі пережитки совістської ментальності, коли хтось завжди щось був повинен з боку держави перед громадянином. Але такі самі небайдужі громадяни – це не є держава. Більш того, цілковито дивним є бачення, ніби вони повинні встигати все. Апріорі ті, хто дійсно не відробляють за свою роботу по збереженню міста чиїхось коштів, мусять якось та за щось жити – працювати, приділяти увагу сім’ям та робити усе те, що в принципі притаманно будь-якій людині.

Можна було б багато ще говорити на цю тему. І, цілком зрозуміло, що звертатися до першої категорії громади, немає сенсу. Але до другої, яка є значно чисельнішою, усе ж, хочеться звернутися. Варто зрозуміти: небайдужі лучани, які захищають зелені насадження – такі самі люди зі своєю зайнятістю та проблемами. І чекати від них дива не варто. Слід просто долучитися до їх старань та спільно відчути відповідальність за збереження власного міста.

Адже ніхто не зможе реально зупинити вирубку дерев чужими руками.

*До слова, усі небайдужі лучани можуть доєднатися до ініціативної групи "Збережемо древній Луцьк", яка займається питаннями збереження історичної спадщини міста, протидією корупційним схемам та збереженням зелених насаджень.