"Круглий стіл" на розритій могилі

5 січня 2017 року в приміщені Луцького ЦНАПу з ініціативи депутатів місцевих органів влади відбувся круглий стіл на тему «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці». До участі у круглому столі були запрошені директор департаменту культури та збереження історичної спадщини  Луцької міської ради (далі ЛМР) Сергій Годлєвський,  начальник відділу зі збереження історичної спадщини Петро Троневич, спеціаліст цього ж відділу Юрій Мазурик, заступник директора Адміністрації луцького державного історико-культурного заповідника Віктор Баюк, представник Українського інституту національної памʼяті Леся Бондарук, голова Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення памʼяті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, науковці-історики, краєзнавці,  громадські діячі. Саме як представник громадської організації волинського осередку Українського товариства охорони памʼяток історії та культури я взяла участь у роботі цього круглого столу. Окрім того, тема обліку загиблих цивільних громадян у роки Другої світової війни і у перше повоєнне десятиліття на території Волинської області  є предметом моєї наукової та професійної роботи вже понад 10 років. За цей час вдалося не лише зібрати і впорядкувати картотеку загиблих, опрацювати низку історичних документальних джерел, зібрати численні усні свідчення, а й, головне, обмінятися досвідом з українськими та зарубіжними міжнародними організаціями, вченими-дослідниками, які займаються подібними науково-дослідними проектами. Та головне не це, а те, що я помітила у нашій державі захищати померлих і їх право на гідний спочинок є важливою справою. По-перше, вони не можуть себе вже захистити, а їхні могили є об’єктами наруги та недобросовісного використання окремих людей з метою збагачення чи політичного популізму. По-друге, хто б не були ці люди, за національністю, віросповіданням, політичними поглядами, вони – наші предки. Вони так чи інакше вплинули на наше сьогодення, їхня смерть була мученицькою і пересторогою для майбутніх поколінь. Ми маємо сьогодні взяти відповідальність за вшанування цих жертв. 

Власне сама організація заходу вражала своєю локацією: у міському центрі надання адміністративних послуг, тоді як виявлене захоронення було виявлене на території державного історико-культурного заповідника, а зацікавленість у цій знахідці депутатів та представників ЛМР мала б свідчити про важливість цієї знахідки у памʼяткоохоронній справі міста. Проте виступами учасників круглого столу я була щиро здивована. За словами, начальник відділу охорони культурної спадщини Петра Троневича, улітку 2016 під час ремонтно ремонтно-будівельних робіт на території Державного історико-культурного заповідника було випадково виявлено захоронення з людськими останками. Спеціаліст відділу Юрій Мазурик та заступник директора заповідника Віктор Баюк, на свій ризик, відкрили могилу,  подивились, прикинули приблизні розміри ями, кількість загиблих теж визначили «на око»і зарили все назад. Місце «окультурили» клумбою.

З початком 2017 року постало питання прийняття місцевого бюджету. З огляду на це, вже загадані «фахівці» археологи вирішили теж подати заявку на освоєння коштів для вивчення їхньої «знахідки», адже саме взимку, на їх погляд, доцільно починати не лиши історичні дослідження та розвідки, а й порушувати питання про ексгумацію та перезахоронення людських останків.

Майже усі учасники круглого столу радо вітали таку ініціативу луцького департаменту культури та збереження історичної спадщини, бо тема масових розстрілів у часи Другої світової війни та гідне вшанування жертв неодноразово піднімалась у середовищі місцевих науковців та краєзнавців, відбувались пошукові роботи (виявлені місця масових захоронень радянських військовополонених у 2007 р.) Проте винесена на обговорення проблема лежить у трьох площинах: юридичній, історичній, меморіалізаційній.

Юридична сторона – найбільш важлива та найбільш проблемна. Згадані ремонтно-будівельні роботи які проводилися на території державного заповідника за своєю суттю є незаконними. Заміна вуличного полотна проводилась у зонах пам’ятки національного значення монастиря бригіток (ХVII ст.) без дозволу Мінкульту, і лише на підставі проектно-кошторисної документації, а не погодженої і затвердженої науково-проектної. Навіть кошти на ці роботи були виділені і освоєнні з грубим порушенням чинного законодавства.

Крім того, згідно Закону України «Про поховання і похоронну справу» стаття 24 «Місця невідомих поховань. Про виявлені місця невідомих поховань негайно повідомляються відповідні правоохоронні органи. У разі відсутності складу злочину виявлені місця невідомих поховань підлягають обстеженню, вивченню та обліку відповідними виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та органами охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законодавством. На період обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують охорону їх територій. На підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із цим Законом.

На круглому столі не було представлено жодного документу – акту огляду стихійного поховання, затвердженого у відповідному порядку (з погодженнями у  правоохоронних органів). Також не була представлена жодна фотофіксація цієї знахідки. У даному випадку обстеження проводилося виключно шляхом візуального огляду. Жодного документа, який би підтверджував факт стихійного поховання не має. Тобто відсутні і підстави для обговорення і виділеня коштів.  Через недотримання відповідних процедур і правил ми втратили науковий потенціал цих знахідок, тепер питання як їх легалізувати, дослідити, не порушуючи культурний шар, вирішити, чи потрібна взагалі ексгумація і перезахоронення тощо. Головне юридично закріпити статус «нововиявленої пам’ятки історії»,  внести до переліку, надати охоронний договір, щоб ніхто не посмів нищити. А в діях чиновників чітко простежується склад злочинів за статтею 297 ККУ «наруга над могилою»  і постає питання про їх службову відповідність займаним посадам.

Тепер історична складова. Звідки шановані історики-краєзнавці, представники УІНП так достеменно стверджують, що це захоронення саме і лише в’язнів Луцької тюрми розстріляних органами НКВС у 1941 р.? Окрім органів НКВС розстрілами на території заповідника і цього місця займалися і німецькі окупаційні органи у 1943-1944 рр. Бо Луцька тюрма функціонувала і під час окупації. Також у липні 1941 р. поблизу цього місця відбувся масовий розстріл 300, а пізніще ще 2000 євреїв чоловіків, де їх рештки невідомо. Залишається також відкритим питання захоронень радянських військовополонених шталагів, а також пацієнтів концентраційних лікарень. Оскільки захоронення містилося у ямі від німецької авіабомби (діаметр 8.5 м., максимальна глибина – 3-3.5 м.), яка впала 23 червня 1941 р., то цілком логічним є те, що вона могла бути місцем поховання розстріляних органами НКВС в’язнів. Але не виключається й те, що у яму могли «дозакопувати» й інших жертв. Так би мовити, ця яма могла використовуватися хронологічно для захоронень. У будь-якому випадку, слід ретельно підійти до аналізу різноманітних джерел: документів радянських спецорганів, які містяться у галузевих архівах МВС, СБУ, держархівах, матеріалів закордонних архівних фондів та установ, усних джерел та фотоматеріалів.

Меморіалізаційна складова. Зібране товариство в один голос кричало, що ексгумаційні роботи потрібно провести якнайшвидше і пере захоронити останки у річницю відзначення дати розстрілу в’язнів, тобто 23 червня 2017 р. Бо це вимагає християнська традиція. Але усі знову «забули» той факт, що навіть, якщо це захоронення в’язнів Луцької тюрми, то склад розстріляних  був багатонаціональний! Серед них були євреї, поляки, українці, росіяни, чехи. Відповідно і віросповідання різне. Тому потрібна погодженість бачення в увічненні пам’яті загиблих і відповідно дотримання усіх процедур, щоб уникнути  міжконфесійного конфлікту. Адже питання ексгумації є дуже складне, і традиційно не визнається іудейським громадами.

Також членами круглого столу виголошувалися наступні ідеї, щодо місця перепоховання та меморіалізації жертв. Зокрема Сергій Годлєвський запропонував ексгумовані людські останки перезахоронити на луцькому меморіалі «Вічної слави», бо  «своєрідне своєрідне місце вшанування усіх: афганців, загиблих у ЧАЕС тощо. Але пан Годлєвський абсолютно випускає той факт, що меморіал є місцем поховання радянських червоноармійців і збудований на старому польському кладовищі. Крім того, це є пам’ятка національного значення, будь-які роботи на якій потребують дозволів Мінкульту. Наступна ідея ,яку пропонував той же посадовець, це спорудження православної церкви-некрополю на місця поховання. Це, на мою думку, так званий «камбоджійський» варіант. Третя ідея ексгумовані рештки перенести до східної стіни монастиря, де встановлені пам’ятні таблиці жертв розстрілу Луцької тюрми. Кожен з цих варіантів, на жаль, не відповідає цивілізованим меморативним практикам і є політично заангажованим. Навіть ідея створення музею Луцької тюрми,  на зразок Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» потребує фахового підходу висококваліфікованих спеціалістів. 

На жаль, як би я не намагалась довести до членів круглого столу свою думку -  це стало просто неможливим. Мене постійно перебивали, публічно ображали, перекрикували, намагалися зупинити розмову. Будь-які мої спроби повернути її у наукове русло, були марними. У мене вихоплювали з рук записи та особисті речі, обзивали, називали чиєюсь людино. У решті-решт Петро Троневич на мою репліку «вандалізм» вигукнув «Заткнись дура!».

Таким чином, навколо «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці» є чимало невирішених проблем, які потребую негайного втручання, в першу чергу, правоохоронних органів,  фахового підходу науковців та серйозного контролю громадськості. У такому випадку ані бездарним чиновникам, ані нечесним бізнесменам не вдасться знищити та використати у власних інтересах історичну спадщину нашого народу.