Коли “Steinway & Sons”, як всесвітньо відомий виробник музичних інструментів, робив свій прекрасний та до біса дорогий рояль, його майстри й не мріяли, що він попаде до нашого славного міста.
166 років вони йшли до своєї мети – виставити його на сцені міського Палацу культури Луцька. І ось це сталось. 4 травня вони вперше в Луцьку презентували один із найкращих зразків своєї продукції – великий концертний рояль “Steinway & Sons” D-274 вартістю близько 150 тис. євро.
І він таки зазвучав під майстерним магічним торканням пальців нашого земляка - відомого українського піаніста та диригента Станіслава Христенко.
Прекрасні твори Йоганна Себастьяна Баха, Фридерика Шопена, Ференца Ліста, Сергія Рахманінова, Джорджа Гершвіна, Ігоря Стравінського зривали заслужені аплодисменти залу. Навіть академічний камерний оркестр “Кантабіле”, який вийшов на сцену в другому акті, нарешті ожив під магією рук нового диригента. За цим «воскресінням» заздрісно слідкував невидимий дух Т. Рівця, ім’я якого, як мантру суворого нагадування, постійно повторювала ведуча.
Це була дійсно подія року. Стати її учасником спішили всі. Навіть колишній нардеп так рвався до прекрасного, що без оглядки на слово "культура" в назві палацу, ледь не подавив жінок і дітей, які намагалися потрапити в вхідні двері.
Директор місцевої філармонії настільки перейнявся духом заздрості до дорогого інструменту, що не зміг і собі скласти ціну. Тому, мов затятий ефрейтор, почав відверто хамити поважним гостям та чинити з ними розбірки після часу початку концерту.
Приведена ним велика група «обраних» - людей похилого віку, що була посаджена на останній ряд балкону, теж вела себе відповідно. То шаруділа обгортками цукерок, то намагалась коментувала вголос гру маестро, то перетворювала оплески в забаву «хто голосніше»… Навіть гучно «тішила» анекдотами з відбірними матами в перерві. По почерку явно відчувалось - люди таки близькі професійній «культурі». В партері теж сиділа «цехова еліта». Як недавні фігуранти скандалу п’янкі з дулями. Вони теж долучились до прекрасного «на халяву».
Театр, як відомо, починається з вішалок... Але сьогоднішній вечір звільнив їх від тягаря одежі. Гардероб в палаці, незважаючи на прохолодну та дощову погоду, відпочивав. А тому зал нагадував збори в сільському клубі, де виключили опалення в зв’язку з директивою ЦК про жорстку економію дров. Старше покоління, присутнє на концерті, ще пам’ятало ті непрості радянські часи з модним словом «дефіцит». Мабуть, щоб створити для них ностальгічну атмосферу, з клозету прекрасного Палацу культури забрали все мило та туалетний папір. Це враз заставило інстинкти включати природну кмітливість.
Виступ талановитого віртуоза піаніста так розчулив вже згадуваного директора філармонії, що він зважився навіть на «явку з повинною». Прямо зі сцени він відверто покаявся в своїй повній непрофесійності, як організатор та менеджер. Три роки, створивши для цього навіть ГО, він постійно зі сцени старцював кошти в своїх талановитих гостей на новий рояль. Три роки вперто виносив прозору скриньку з ріденьким шаром паперових купюр на публічні підмостки. Проте… За цей час зумів зібрати лише 70 тис. гривень. А це в рази менше навіть суми в 160 000 грн. (6000 дол.), в яку обійшлась нині доставка в місто знаменитого роялю.
Що ж, марення новим роялем, ціною більше ніж в 5 000 000 грн., таки похвальне. Але є одне «але», якщо опуститесь до «земного»… На закупку інструментів для однієї музичної школи міста виділяється ледь 100 000 грн. на рік. А більшість з шкільних скрипок, віолончелей та роялів пам’ятають ще кукурудзяні поля Хрущова та цілину Брежнєва. Тож така сума на один єдиний інструмент, яку зі сцени просили виділити з бюджетів міста та області, виглядає відвертою авантюрою. Проте, імітатор міського голови, що теж відвідав сьогодні сцену з «спічем» та "грамоткою" для гостя, цього чомусь не помітив. А тому й себе записав в новоявлені месії ідеї «Великого Роялю».
Загалом концерт вийшов на славу.
І навіть ідея зібрати на сцені, після закінчення концерту, учнів музичних шкіл, під егідою фотосесії з відомим піаністом, яка виявилась сценою рекламного ролика під продовження жебракування на рояль, чудово вписалась в атмосферу музичного свята. Свята, що таки відбулось.
Steinway & Sons має своє неповторне звучання. Як і пустота місцевого провінційного безкультур’я, що вперто намагається попадати в ноти трендів вічної класичної світової культури.
На клавірі прекрасного роялю грав Шопен, а на вулиці Луцька за ним плакав дощ…
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь