Українські військові школи в Луцьку

16 травня 1919 року польські війська захопили Луцьк, використовуючи те, що Армія Української Народної Республіки вела тяжкі бої з більшовицькими військами і була не в змозі чинити серйозний опір.

Щойно створена Друга Річ Посполита тоді сподівалась відновити Польщу у межах 1772 року. 1919 року полякам вдалося здійснити частину своїх намірів. Завдяки перевазі у військовій силі вони, до липня 1919 року, захопили територію проголошеної в листопаді 1918 року Західно-Української Народної Республіки. Ці землі (сучасні Львівська, Івано-Франківська, більша частина Тернопільської області)  до проголошення ЗУНР входили до складу Австро-Угорщини.

Протягом зими і весни 1919 року поляки також захопили Володимир-Волинський, Ковельський і частину Луцького повітів.

Захоплення поляками Луцька 16 травня 1919 року - добре відомий факт з історії нашого міста. Але, можливо, мало хто знає, що тоді Луцьк став місцем, де закінчила своє існування більшість військово-навчальних закладів, створених урядом УНР, а також військова установа, яка керувала процесом розвитку військової освіти в УНР - Головна Шкільна Управа.

Як відомо, в результаті невдалої для Української Народної Республіки протидії військам більшовиків, взимку 1917-1918 років, більшість українських земель була захоплена більшовиками. Лише втручання Німеччини та Австро-Угорщини, після підписання Брестської мирної угоди, дало змогу відновити владу УНР.

Після повернення Центральної Ради в Київ на початку березня 1918 року стало очевидним, що наступ більшовиків був вдалим завдяки відсутності в УНР регулярної сильної армії. Зрозуміло, що могутність армії залежить, насамперед, від якості підготовки фахівців військової справи, від можливості держави забезпечити свою армію підготовленим офіцерським складом.

У березні 1918 року для організації військових шкіл, розробки штатів, статутів, положень і підручників для них була створена Головна Шкільна Управа.

Першою школою, створеною Головною Шкільною Управою, стала Інструкторська Школа Старшин - перша українська школа зі скороченим курсом навчання, яка зробила випуски старшин (українська назва офіцерів).  До цієї школи приймали старшин для підвищення військової освіти. Строк навчання в ній був спочатку 2 місяці, пізніше, за Гетьманату, його збільшили до 4 місяців.  Як відзначав у своїх спогадах сотник армії УНР Семен Левченко, який навчався в школі, перший, а рівно ж другий випуски старшин-інструкторів складалися на 3/4 зі свідомого національного елементу, який йшов до армії виконувати тяжку відповідальну працю будівничих українського війська не хліба ради, а ради ідей і переконань".

Спогади С. Левченка були надруковані в Варшаві 1938 року. Вони, як і джерела, завдяки яким ми можемо розкрити маловідомі факти історії Луцька періоду визвольних змагань, за радянських часів знаходилися в спецсховах. Доступ до матеріалів спецсховищ був дуже обмеженим.

Лише тепер, після проголошення незалежної України, ми маємо змогу об'єктивно вивчати події української історії.

Працюючи в Києві, у Центральному державному архіві вищих органів влади України, я ознайомився з публікацією співробітника Головної Шкільної Управи Варфоломія Євтимовича (1888-1950) «Українське військове шкільництво в 1918 році", надрукованій у часописі «Нація в поході" (Прага, 1940). Варфоломій Євтимович, який в еміграції став генерал-хорунжим (генерал-майором) Армії УНР, згадує, що Головна Шкільна Управа та військові школи - Чугуївська ї Київська піші (піхотні), Київська гарматна, Київська інженерна і Київська інструкторська старшинська - на травень 1919 року добилися аж до Луцька, а 15 травня опинилися в полоні у поляків.

Відзначу, що у  Державному Архіві Волинської області часопису «Нація в поході", як і інших нижче приведених джерел, що перебували в спецсховах, немає. Про деякі історичні події, пов'язані з історією Луцька, можна більш дізнатися у Києві, ніж в нашому місті.

Той же Євтимович згадує про ці події і в іншій своїй публікації «Історія статуту польової служби", надрукованій в часописі «Літопис-Червоної Калини" (Львів, 1936). Тут автор додає, що Головна Шкільна Управа прибула до Луцька на початку травня 1919 року і 15 травня опинилася в полоні у поляків, крім начальника Управи полковника Володимира Сальського, професора Івана Шендрика, що керував видавницькою роботою і самого В. Євтимовича.

Крім публікацій Варфоломія Євтимовича, Луцьк згадується в публікації підпоручника Армії УНР Івана Зварича «Київська інженерна юнацька школа» (часопис «За державність», Торонто, 1964). Автор був юнаком (українська назва юнкерів) Київської інженерної юнацької школи. В своїй публікації він згадує, що у Луцьку були спроби об'єднати рештки інженерної школи з Чугуївською юнацькою пішою (піхотною) школою і створити з них бойову одиницю.

Слід пояснити, що являли собою вищезазначені юнацькі школи, які закінчили існування в Луцьку.

У червні 1918 року, за Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, було створено «Комісію по утворенню військових шкіл та академій", головним завданням якої стала організація системи українських  військово-навчальних закладів. Очолив «Комісію» видатний український військовий діяч генерал-значковий Микола Леонтійович Юнаків (1871-1931), пізніше - начальник штабу Головного Отамана Симона Петлюри і військовий міністр УНР. Комісія працювала понад 4 місяці. Результатом її праці  стали проекти Державної Військової Академії, юнацьких шкіл та військової політехніки.

Як відзначав Євтимович, «поляки, яким дісталось все листування й документи Головної Шкільної Управи в Луцьку, до йоти використали працю комісії генерала Юнаківа в своєму військовому шкільництві».

Це свідчить про чималу цінність результатів «Комісії по утворенню військових шкіл та академій".

Вищезгадані юнацькі (юнкерські) школи, про які писав В. Євтимович, було організовано на базі російських військових училищ (що функціонували до революції) за проектом комісії генерала М. Юнаківа.

В законі Ради Міністрів УНР про утворення військових шкіл від 20 січня 1919 року визначалось утворення 4х піших юнацьких шкіл, гарматну, кінну та інженерну юнацькі школи. Приблизно в цей час Київська піша, гарматна, інженерна та Чугуївська піша школи було евакуйовано до Кам'янця-Подільського.

З усіх юнацьких шкіл, про які згадує В. Євтимович, найбільш відомою для нас є згадувана вище Київська інженерна юнацька школа - завдяки вищевказаній публікації І. Зварича. Ця школа була першою українською військовою школою, де почали готувати інженерів для українського війська. На жаль, випусків Київська інженерна юнацька школа не зробила.

У березні 1919 року військове керівництво УНР прийняло рішення використати особовий склад військових шкіл в якості звичайних піхотних підрозділів. Внаслідок тяжких боїв навесні 1919 року з більшовицькими військами школи зазнали значних втрат. Так, І. Зварич писав, що після повернення з фронту було зроблено фото цілої школи. Замість 232 юнаків і 15 старшин залишилося лише 48 осіб, включаючи старшин.

Навіть, враховуючи тяжкий стан, в якому опинилася Українська Народна Республіка, слід зазначити, що використання учнів юнацьких шкіл в якості піхоти, на мій погляд, було помилкою.

Начальник Житомирської пішої юнацької школи полковник Генерального Штабу Всеволод Петрів (1883-1948) у своїх спогадах писав, що «апарат школи міг кожні 6 місяців давати 200-300 старшин».

Закінчуючи розповідь про українські військові школи в 1919 році, хочу звернути увагу, що тема української військової освіти  періоду українських визвольних змагань 1917-1921 років є малодослідженою.

Події  травня 1919 року у Луцьку також ще залишаються «білою плямою" для дослідників-істориків. Ця тема ще чекає більш ґрунтовного вивчення.

Вперше опубліковано в лютому 1998 р. в виданні "Краєвид".