Віктор Калмансон. Льотчик з Луцька.

Луцьк поєднав в своїй новітній історії 20 століття дві сторінки: авіаційну і єврейську. І це несподіване поєднання творило не тільки події, але й долі. З однією з них - льотчика Віктора Еммануїловича Калмансона, що народився 23 січня 1918 р. в єврейській родині в м. Луцьку, хочеться вас познайомити.

Авіатор Віктор Калмансон був учасником 2 х воєн: Великої Вітчизняної та Корейської 1950-1953 р.р..

У вересні 1941 року Віктор добровільно вступив до лав Червоної Армії і був направлений у військову авіаційну школу льотчиків. З 1944 року молодший лейтенант В. Е. Калмансон в діючій армії.

У роки війни – воював в Заполяр'ї на посаді командира ланки 773-го винищувального авіаційного полку 1-ї гвардійської змішаної авіаційної дивізії 7-ї Повітряної армії, Карельський фронт). Літав на винищувачі Р-39 «Аерокобра» американського виробництва. Вів бої із захисту Мурманська, прикривав транспорт, аеродроми, наземні війська. Брав участь в Свірсько-Петрозаводській та Петсамо-Кіркінеській операціях.

Фрагмент бойових буднів Другої Світової зафіксований ним 21 липня 1944 р.. Саме тоді він, як льотчик 773-го винищувального авіаційного полку, виявив і сфотографував зі своєї «Аерокобри» замаскований фінський бронепоїзд біля заводу в Харлу. Ось аерофотозйомка та цитата з напису на ній:

«Мои дорогие! Вот будни моей работы — штабной поезд с бронеплощадками. Его ведь надо было найти! Потом я сам привел штурмовиков, вместе с ними сожгли его. Белые полосы — блеск винта. Снято через винт.»

На звороті фотографії вказано, що поїзд знищений при подальшому, після зйомки, вильоті.

Капітан Калмансон здійснив більше 80 бойових вильотів. Мав 2 особисті (01.08.1944. 1 Ме-109 - південно західніше Хонкаваара та 1  "Брюстер" - аеродром Вяртсіля) і 2 групові (07.10.1944. 2  ФВ-190 (в групі 2/6) - озеро Чапр) перемоги під час війни.  За участь в бойових діях став кавалером ордену Червоної Зірки (22.07.1944) та Червоного Прапора (23.10.1944). Про нього, відважного винищувача, писала фронтова газета "Бойова вахта".

Був він і учасником параду Перемоги 1945 року (2 ряд перший зліва).

Свою службу продовжив і після Другої Світової. Брав участь в подіях Корейської війни 1950-1953 р.р, де, як штурман 256 винищувально авіаційного полку 190 винищувально авіаційної дивізії, отримав ще одну особисту повітряну перемогу – збив американський F-86 "Сейбр". Проте ця баталія стала останньою в його біографії. 20.05.1952 р. його МіГ-15біс був збитий льотчиками 335-ї винищувальної ескадрильї ВПС США на чолі з новим командиром 4-го винищувального авіаційного крила полковником Гаррісоном Тінгом. Американці, провівши успішний повітряний бій в районі річки Ялуцзян, де збили 3 МіГ-15, атакували злітаючі з аеродрому Аньдун МіГ-15біс Саме тут, прямо над аеродромом, капітан Клів Мелоні збив капітана Калмансона, який загинув в своєму літаку. І ця трагедія трапилася прямо перед посадкою групи нових МіГів, яку переганяли в Мяогоу.

Ось як про цю трагедію розповідає її очевидець Верховський Віктор Георгійович:

"По возвращении полка из боя, при заходе на посадку (с севера на юг), он был атакован "Сейбром" - охотником, выскочившим из-за северо-западных скал. У самолёта Калмансона высота была 60-70 метров, мы в это время стояли возле рации в ожидании наших машин. "Сейбр" в крутом пикировании, довернув машину вправо, открыл огонь с некоторым упреждением. Калмансон успел промолвить по радио: "Ох, гады, заловили...", и тут по самолёту прошла трасса пуль. Машина клюнула носом вниз и ударилась о землю в начале ВПП, но взрыва не было. От удара о землю сработала катапульта и выбросила Калмансона из кабины на бетонку. Одна из пуль попала в него и прошла от затылка по всему телу. Похоронили мы его в Порт-Артуре".

Так описує це в своєму інтерв’ю радянський льотчик-ас, учасник Великої Вітчизняної та Корейської воєн полковник Володимир Миколайович Забєлін:

«Когда мы с пустыми баками возвращались на посадку, «Сейбры» приходили, и нахально били наших прямо над аэродромом. На посадке и взлете били. И мне не раз приходилось после отрыва самолета, на высоте каких-нибудь два–три метра разворачивать. Со стартового командного пункта предупреждали: «Пикирует, пара «Сейбров»», и приходилось, чуть не задевая за бетонку крылом, отворачивать, что бы очередь прошла мимо… Колмансон заходил на посадку после боя. С пустыми баками. Уже выравнивал самолет, вот-вот коснется полосы. В этот момент летчик совершенно беззащитен. И тут длиннющая очередь из шести «Сейбровских» крупнокалиберных пулеметов, прямо по нему в упор. Самолет переворачивается, и загорается... И судьба летчика кончилась…»

Поховали Віктора Калмансона в Порт-Артурі (м. Дальянь р. Люйшунь, КНР). В списках загиблих він пишеться як "Колмансон".

Ось така вона, коротка та героїчна історія воїна лучанина, що присвятив себе небу.