Польсько-український вандалізм

За кошти польсько – українського грантового проекту «Нове життя старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Любліна і Луцька» знищують археологію Старого міста, викидають й паплюжать пам'ятки та поховання поляків та українців. 

Ось на таку картину випадково натрапили 25 листопада місцеві краєзнавці та історики, що проводили рейд по фіксації порушень в Державному історико-культурному заповіднику м. Луцька.

Більш чим пів метра насиченого археологічними артефактами історичного ґрунту в охоронній зоні чотирьох пам’яток національного значення було просто зрито грейдерами та екскаваторами, та вивезено на смітник.

Варварськи знято культурний шар і в охоронній зоні пам'ятки національного значення окольного замку з вежею Чорторийських XV ст. Тут повсюди валялась знищена історична цегла "пальчатка". 

Під стіною самої пам’ятки – келій монастиря єзуїтів, вирита яма. Жодних законних археологічних досліджень та розкопок ніхто тут не проводив. Які цікаві артефакти могли потрапити на кузови самоскидів... Ми можемо тепер тільки здогадуватись.

За свідченнями керівника будівництва, «археологічні розкопки» тут робив горезвісний заступник директора Державного історико-культурного заповідника в Луцьку В.Баюк. Сам особисто копав і «здійснював нагляд». 

Згідно відповідей Міністерства Культури України та Волинської ОДА, які видають дозволи на археологічні та земляні роботи в охоронних зонах та контролюють їх реєстрацію, В.Баюку жодних дозволів на проведення археологічних робіт не надавалось.

Зауважимо, що це вже не перший випадок заняття «чорною археологією» цього чиновника з заповідника. По ньому вже відкрито ряд кримінальних проваджень по багаточисельним фактам порушення пам’яткоохоронного законодавства, зловживань владою в інтересах третьої сторони, знищення пам'яток та занять «чорною археологією» на території Луцька та інших областей. В цих злочинах замішані й посадові особи Волинської ОДА, що прикривають його діяльність. Можливо і не без власної вигоди. 

Під час проведення робіт біля костелу на поверхні розкопів було виявлено багаточисельні людські рештки. Звісно, що про них робітники та т.зв. «археолог» нікуди не повідомляли. Так було і на пам’ятці по вул. Кафедральна, 13, де залишки розстріляних під час війни громадян просто викинули на смітник. На всіх цих об’єктах роботи проводила горезвісна фірма «Житлобуд-2», яка «прославилась» знищенням цвинтарю біля луцького собору – в охоронній зоні пам’ятки національного значення, знищенням масових поховань в м. Ковелі, могил погосту Миколаївської церкви на Кафедральній, 13 та багато інших…

В відвалах землі краєзнавцями було виявлено дитячі чи жіночі реберні кістки. Скільки людських останків було викинуто разом з будівельним сміттям та землею, яку вивозять регулярно звідси самоскиди, та скільки ще знаходиться в самих підвалах колегіуму та чекає такої ж участі, можна лише здогадуватись. 

За інформацією істориків останки людей, до яких віднеслись як до сміття, можуть належати як до захоронень періоду існування тут колегіуму єзуїтів так і до подій Другої Світової війни. 

Мешканці Кракова Барбара Дебовська та Зенон Пашковські в своїх спогадах стверджували, що в ніч з 9 на 10 травня 1944 року було здійснено бомбардування цієї території Старого міста. 4 бомби впало навколо костелу Петра і Павла та пошкодили його. Одна бомба пробила склепіння капітули та розірвалась в її підвалах, що були повні жінок, старших людей та дітей, які переховувались там від обстрілів міста. Багато людей загинуло. Цілі родини було засипано живцем. Багато з них так і не були підняті з під завалів та покояться там і досі.

Цей факт підтверджує в спогадах й Данута Ролінгер. Вона під час війни мешкала в м. Луцьку та вчилась в молодших класах польської школи. Пані Данута згадувала, як із підвалів колегіу­му виносили загиблих під час бомбардувань тієї ночі 1944 року. Про це свідчила й Ірена Хожінська, парафіянка костелу. Барбара Стжалковська з Варшави склала навіть від руки намальований детальний план будівель костельного комплексу з позначками місць, де впали авіа­бомби, що спричинили знищення мирних громадян, що там переховувались. 

В метричній книзі костелу Святих Петра і Павла є і список загиблих під час бомбардування з 21 людей. Вказана також причина смерті – від бомби, місце смерті – будинок капітульний або прилеглі вулиці, дата смерті – 10 травня 1944 року. Зберігся й акт технічного огляду будівель, складений 15 травня 1944 року повноважною комісією. За свідченнями очевидців було чотири бомби (за актом комісії – п’ять). Перша влучила в північно-східну башту костелу Святих Петра і Павла, друга вибухнула біля північної стіни келій монастиря єзуїтів, третя розірвалась усередині підвалу колегіуму, четверта впала на територію в’язниці.

Загиблих, яких вдалось підняти на поверхню, за іронією долі тоді поклали саме на тому місці, де зараз робляться самочинні земляні роботи. 

Декого з загиблих, як Яну і Марію Кучевських, поховали на католицькому цвинтарі, який потім був зруйнований при будівництві Меморіалу. Могили і досі могли лишитись там під землею. 

Але навряд чи ця трагічна сторінка історії та кістки наших земляків поляків та українців, що загинули страшною смертю під завалами костелу, цікавить їх безрозсудних нащадків з коридорів луцької влади. Вони не морочать собі голову якоюсь пам’яттю та історією, вони просто освоюють дармові гроші польсько-українського гранту в рамках «транскордонного співробітництва». А останки наших з вами предків викидають на смітник. Щоб не заважали… 

Цікаво, а чи таке відношення до пам’яті предків розділяє й Генеральне Консульство Польщі в Україні? Про українські державні органи на Волині ми тут вже навіть не питаємо. Для них це давно норма.