Свята гора. Історія та знищення.

Бездарність «безголової» луцької владної команди та її системне відверте лобіювання інтересів «своїх» призвели до чергової втрати унікального археологічного та історичного об’єкту на Святій Горі - нинішній вулиці Гаврилюка.

Саме ця частина міста, про яку мало знають нинішні обивателі Луцька, і яка історично носить назву Свята гора, зазнала чергових незворотних руйнувань від байдужих до історії нашого міста вандалів, що намагаються втулити тут свій черговий комерційний об’єкт - таких собі Наумчука Володимира Павловича та Кравчук Юлії Володимирівни. Звісно, що це все підставні особи і це все знову робиться під прикриттям міських чиновників.

Свята гора. Пречистенський монастир. Історія.

Згадки про Святу гору ми знаходимо в історичних джерелах минулого. Це місце можна вважати основою древнього Лучеська. Саме звідси він починався. Його географічне розміщення, як домінуючої над плесом Глушця висоти, та стратегічне розміщення відносно ліній сполучення, вирізняло його з поміж інших перших луцьких поселень. Ймовірно, саме в глиняних схилах гори почали селитись перші лучани. Саме ці печерні житла й стали основою фундації тут православного монастиря. Саме про жіночий монастир на підвищенні, яке називалося Святою горою, дізнаємось ми зі статті волинського краєзнавця О. Фотинського «Обыкновенные люди старой Волыни. Из семейной хроники двух поколений фамилии дворян Загоровских, во второй половине ХVІ в.», виданій в 1896 р.. В ній він описує найдавнішу волинську обитель – Луцький Пречистенський монастир, який належав родині Загоровських, і який на кінець ХVІ ст. знаходився у повному занепаді, а із церковного начиння «...збереглися жалюгідні залишки, які, однак, свідчили про минуле благополуччя монастиря».

Цей найстаріший з відомих луцьких храмів доби Русі був фундований на початку ХІІ ст. старшим сином Володимира Мономаха великим князем Київським Мстиславом Володимировичем (Мономаховичем) та розбудований луцьким та волинським князем Васильком Романовичем, якого звали "Королем Русі". Жіночому Пречистенському монастирю були даровані від них в вічний фундуш і села та землі, які пізніше були зачислені до єпископської маєтності. М.В. Реутський в своїй праці 1892 року «Княжество Луцкое и Луцкое православное крестовоздвиженское братство.  Крат. ист. обзор.» стверджує, що цей монастир було побудовано Мстиславом Володимировичем в той же час, що і найстаріший князівський храм св. Димитрія.

Інформацію про Пречистенський монастир та історичні пам’ятки Луцька містить і довідка А. І. Мердера «Древности Луцка и его прошлое. Справка (с планом Луцка и 6 иллюстрациями)», підготовлена й опублікована на сторінках № 9–10 періодичного видання товариства – «Военно-исторического вестника» за 1910 р. Там він згадує й побудовані тим самим князем Феодоровську та пізніших Михайлівську, Рождественську церкви, а також Василівський монастир, місцезнаходження яких він тоді не зміг встановити.

В частині про Волинь збірки «Памятники русской старины в западных губерниях» «издаваемые с высочайшего соизволения П.Н. Батюшковым» за в 1868 р., ще згадуються фундаменти колишнього храму та залишки могильних склепів. Вціліло і кілька надмогильних каменів біля них з написами. Вже в той час це місце почали нищити.

В цьому ж джерелі згадується що землю під горою роздали євреям, які почали брати цеглу з склепінь могил собі на житло, тим самим відкриваючи кістяки, що лежали там. Під горою надгробні плити використовували на пороги своїх будинків. Тоді ще лежало кілька плит, спущених євреями для своїх потреб. Про що зауважив автор, описуючи це місце в 1869 році. Земля під монастирем знаходилась у власності православного духовенства, проте внаслідок розпорядження консисторії в 1867 р. була віддана євреям в вічний чин під забудову, «причем за самую ничтожную плату».

Акім Перлштейн  в своїй праці 1851 року «Луцк, его древности и луцкое братство», що була видана в «Временнике общества истории и древностей российских» теж згадує про залишки могил Пречистеньського монастиря. Перлштейн, досліджуючи кладовище, знайшов тут могили монахинь і міської знаті. На одному з склепів ним було виявлено й вірші. «Кладбище этой обители служило местом погребения православной луцкой знати. На нем и по сие время лежит надгробный камень известного благодетеля Луцкого братства Кандыбы. На этом камне написаны афув рок Мца ддн и следующие замечательные вирши:

О смерти ровенсмы в сердце жаломъ своим угодила.

Кдысме змылымъ малжонкомъ и шестьма дѣвокъ (?) разлучила.

На этом же кладбище уцелели пещеры или погреба, где хоронили монахинь. В Луцких актах 1664 г. под №29 заявлена жалоба игуменьи этого монастыря Ярмолинской, на какого-то Федора Волковича: за секретное его хождение в монастырь и попытки искушать монахинь». На той час збереглись ще написи на стінах печер, але їх було важко розібрати.

Історія знищення.

Як бачимо з архівних джерел, унікальне місце зародження нашого міста, що знаходиться в самому центрі Луцька, могло б претендувати на його туристичну родзинку та на об’єкт особливої уваги дослідників. Могло б. Але в листопаді цього року сюди пригнали техніку та буквально за кілька днів викопали тут котлован. Було зрито частину цього унікального археологічного об’єкту. Під час проведення робіт, за свідченнями сусідів, тут викопувались залишки могил та людські рештки. Вони були вивезені звідси самоскидами, разом з сміттям та історичною землею. При цьому акті вандалізму, як виявилось, були присутні місцеві відповідальні чиновники, які досі це приховують.

Як виявилось, на цьому місці, вкрай обмеженому забудовою, планують втулити ось цей черговий архітектурний несмак офісного центру. І це при тому, що тут немає жодних можливостей ні вільного проїзду, ні паркування. Та і розвернутись пожежній техніці неможливо. А про те, що ця п'ятиповерхівка (!) навічно поховає сонце для найближчих будинків та пам’яток, ніхто і не заморочується.

А ця територія знаходиться в охоронній зоні пам’ятки місцевого значення «Житловий будинок (мур.) поч 20 ст.» на вул. Л.Українки, 32, охоронний №17-Вл та в зоні регулювання забудови, що передбачає обмеження будівництва та обов’язкові погодження органів охорони культурної спадщини та археологічні дослідження. Всього цього, звісно, не було дотримано. Навпаки. Начальником Департаменту культури Луцької міської рад Т.Гнатів умисно, в угоду забудовнику, було надано завідомо неправдиву інформацію про відсутність тут жодних охоронних зон та історичних територій.

В порушення вимог законів «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини», та перевищуючи свої обов’язки, Департамент Муніципальної варти ЛМР  видав і ордери на земляні роботи в охоронній зоні пам’ятки.

А таке право мають виключно органи охорони культурної спадщини. Це регламентує ст. 35 ЗУ «Про охорону культурної спадщини». "Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони… здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини". А таких дозволів ними не видавалось. Ось свіжа відповідь органу охорони Волинської ОДА.

Зауважимо, що листопаді цього року по луцьким «муніципалам» було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження по масових фактах зловживань владою при видачі дозволів на земляні роботи на охоронних територіях. Тож цей епізод теж буде туди додано.

В офіційній відповіді Управління містобудування та архітектури ЛМР, що знаходиться в кількох десятках метрів від цього будівництва, нас теж запевнили, що жодних рішень, дозволів, проектів, повідомлень не бачили та їх не надавали. Хоча на проекті, фото якого ми надавали вище, є їх відповідні штампи.

Вже традиційно «незрячим» виявився і начальник відділу ДАБІ ЛМР пан Троць. В інтерв’ю місцевій пресі він стверджував, що охоронних обмежень там взагалі немає та і проблем теж. А все робиться законно.

Зауважимо, що це вже не перший нахабний самобуд під патронатом «незрячих» міських чиновників на Святій горі. В місті розроблена ціла схема разом з «блатними» забудовниками, коли ті будують, а влада імітує "реагування" на час будівництва. Вперто не зупиняючи його. Потім це все узаконюється через суд. Така сліпота добре оплачується.

В 2013 році так було збудовано приватний особняк за будинком на вул.Гаврилюка, 14. Поблизу історичної будівлі української гімназії, що досі не має жодного охоронного статусу. Як кажуть, належить він одному з керівників збанкрутілого «Західінкомбанку». Тут теж була знищена цінна археологічна територія та купа артефактів доби Русі.

Ось акт, складений тоді представниками підприємства Інституту Археології НАНУ «Волинські старожитності».

За іронією долі тоді цей факт фіксувався нинішнім горезвісним «чорним археологом» та заступником директора ДІКЗ В.Баюком та новопризначеним начальником відділу охорони культурної спадщини ЛМР О.Котисом. Проте й тоді й зараз реагування так і не відбулось.

В 2015 році на цій же вуличці було збудовано ще один самочинний багатоповерховий об’єкт за адресою вул.Гаврилюка, 24 А. Його прикриття «курували» керівники Управління архітектури та містобудування ЛМР, створивши цілу схему по маніпуляці документами. Тепер він, ніби, узаконений.

Знищували тут археологію самочинними роботами й в жовтні 2017 р.. Робилось це під прикриттям горезвісного, тоді ще начальника відділу культурної спадщини ЛМР, П. Троневича. Копаючи під трубу траншею без жодних погоджень та наукового нагляду, було тоді виявлено багато цікавих археологічних артефактів.

Ось один з них. На ньому видно свіжі сліди пошкодження від лопат будівельників.

А кераміки там було багато. Проте більшість її просто було знищено.

Та й на людські рештки тут ніхто не зважав.

Реакцію поліції та органів охорони культурної спадщини ВОДА, яких тоді викликали кілька разів та повідомляли офіційно, ми чекаємо досі.

На вул. Гаврилюка багато десятиліть знаходяться і звезені сюди останні залишки знищених луцьких історичних цвинтарів. Ми свідомо не оприлюднювали цю інформацію, зважаючи як варварськи нищать та «зберігають» в місті культурних спадок. Але сьогодні над ними теж нависла загроза чергового комерційного проекту. Луцькою «безголовою владою» готується проект облаштування чергового оглядового майданчика. З видом на замок та... "блатні" самобуди на вул. Хакімова, що рясно натикані під Святою горою. Мають там свій інтерес і деякі штатні «пам’яткоохоронці», які готують «сенсацію», щоб таким чином актуалізувати тему та прикрити чергове «красіво» на знищеній археології.

Ми живемо в дивний час. Час високих гасел та низьких вчинків. На наших очах народжуються ідеї та зникає минуле. А в Луцьку минуле зникає буквально. За останні роки зникло та спотворено десятки пам’яток, цвинтарів та цінних археологічних об’єктів. Сьогодні в тренді розмовний жанр, туристична мішура та віртуальні проекти поверхневої популяризації кліпової історії, в які намагаються загнати минуле. Реальна матеріальна історія стає тягарем, подразником та перешкодою для скоробагатьків та постколгоспних "міщан", що окупували наше рідне місто з великою історією. Коли вже дійшла черга до Святої гори, святого тут вже не лишилось.