Як вулиця Лодигіна стала вулицею ЛАдигіна

Відвертим ляпом топоніміки луцьких вулиць радянського періоду було написання назви вулиці, що тепер носить ім’я Євгена Коновальця.

Вулицю на честь російського винахідника Олександра Миколайовича Лодигіна (1847 – 1923) створили у Луцьку за рішенням Луцького міськвиконкому за N 214 від 12 липня 1974 року з частини колишньої вулиці Радянської, що межувала тоді з початком проспекту “Правди “ та вулиці Гулака – Артемовського. Тоді, до новоствореної вулиці відносилися п’ять будинків. Це ДОСи (українською буде БОСи – будинки офіцерського складу) за номерами 14, 15, 16 та будинки 90-а та 90-б колишньої вулиці Радянської. ДОСи 14 та 15 (про ДОС 16, на жаль, не знаю) було побудовано ще у кінці ХІХ століття, їх використовували спочатку як казарми для вояків гарнізону. Пізніше казарми перетворили у гуртожитки для військовиків -ракетників. Згодом, починаючи з 1974 року до середини 1980-х на цій вулиці побудували ще шість будинків для військовослужбовців Луцького гарнізону (п’ятиповерхівки 1,8,10,12 та дев’ятиповерхові будинки 1-а та 1-б) . Також у кінці 1970-х з’явився дитячий садочок “Незабудка”. За проектом відомого луцького архітектора Василя Кузьмича Маловиці побудували гуртожиток для військових – ракетників (тепер вже для прикордонників). Вже за часів незалежної України з’явилися житлові будинки за номерами 8-а та 8-б.

Хто ж такий Лодигін, чиє ім’я 18 років носила згідно рішення міськвиконкому вулиця? Відомо, що Олександр Лодигін походив із знатного дворянського роду, який так само, як рід Романових, мав родовід від Андрія Кобили. Був випускником Московського юнкерського училища 1867 року. Олександр Лодигін винайшов 1872 року лампу розжарення з вугільним стрижнем, на яку одержав у 1874 році привілей в Росії, пізніше запатентував свій винахід в Австрії, Великій Британії, Франції і Бельгії. Відомо, що він також був підприємцем. Організував у Парижі 1884 року виробництво ламп розжарювання, десять років потому, також у Парижі, створив лампову фірму «Лодигин та де Ліль». 1900 року приймав участь у Всесвітній виставці у Парижі. А у 1906 році у США побудував та запустив завод з електрохімічного виробництва вольфраму, хрому та титану. Отже, Лодигін був підприємцем, тобто капіталістом, проти яких усе життя боровся Ленін зі своєю більшовицькою партією. У матеріальній допомозі більшовикам, як Сава Морозов чи Микола Шміт, помічений не був. У 1974 році одну з вулиць Луцька назвали на честь капіталіста Лодигіна, якому революція не дала реалізувати свої можливості.

”Російський Форд”, що не відбувся, одним словом. Революцію зустрів вороже, у 1917 році емігрував до США. Запрошення повернутися до Радянської Росії для участі у разробці плану Державної комісії з електрифікації Росії Лодигін не прийняв. У березні 1923 року він помер у Брукліні (Нью-Йорк).

Справа у тому, що з часом у Луцьку Лодигіну міські чиновники змінили прізвище. Він став не ЛОдигіним, а ЛАдигіним. Ця назва була усюди: на табличках з номерами будинків, у всіх офіційних паперах, у телефонних довідниках тощо. Дійшло до того, що коли вулицю 1992 року перейменовували на честь Євгена Коновальця, у рішенні міськвиконкому вказали вулицю Ладигіна. Нікому з чиновників міськвиконкому у голову не прийшло підняти рішення від 12 липня 1974 року про створення цієї вулиці.

У “Вулицях та майданах” про вулицю Коновальця вказано, що її забудова розпочалася у 1950 – х роках. Приблизно тоді ж між сучасними проспектами Грушевського та Перемоги знаходилася Волинська обласна виставка досягнень народного господарства. Відомо, що її адміністративна будівля знаходилася напроти сучасної школи N5 на проспекті Перемоги. Автор проекту будівлі – відомий архітектор Ростислав Метельницкий. Це єдина споруда, що збереглася від тієї виставки.

Автори “Вулиць та майданів” стверджують, що вулиця Коновальця (до речі, отримала цю назву 1992 року) пройшла по території колишньої виставки досягнень народного господарства та була однією з алей виставки. По – перше, самої вулиці у 1950 – ті роки ще не існувало, на цьому місці була вулиця Радянська. По-друге, пропоную подивитися карту Луцька. Найближчий до проспекту Грушевського та зазначеної адміністративної будівлі об’єкт сучасної вулиці Коновальця – дитячий садочок “Незабудка” (Коновальця, 10а).

Сумнівно, що виставка мала таку неосяжну площу. До того, на території сучасного пологового будинку та обласної лікарні (дільниця між проспектом Грушевського та вулицею Гулака-Артемовського) саме у цей час знаходився військовий аеродром. Можливо я помиляюсь, але не думаю, що виставка мала таку дивовижну конфігурацію.

Не виключаю, що будинки 90-а та 90 – б (ймовірно, це сучасні будинки за адресою: вулиця Коновальця, 4 та 6) побудували у 1950 – ті роки. Але, ДОСи 14 та 15 побудовано раніше, у кінці ХІХ століття, як я зазначав вище. Це будинки 3 та 5 сучасної вулиці Євгена Коновальця.

Отже, я не погоджуюся з твердженнями авторів. Вулиця має свою власну історію, починаючи з 12 липня 1974 року. Забудова почалася значно раніше, ніж створили саму вулицю, та й виставка тут не розташовувалася з цієї ж причини.

За часів незалежності першим перейменуванням вулиць у Луцьку стала зміна назви вулиці В. І. Леніна на Тараса Шевченка відповідно пункту 5 рішення міськвиконкому N 440 від 24 серпня 1991 року “Про заходи виконкому у зв’язку зі зміною суспільно – політичної ситуації у країні.”

При луцькому міськвиконкомі створили комісію, яка мала робити пропозиції по перейменуванню вулиць міста.

Першим рішенням міської влади щодо перейменування вулиць було рішення виконкому Луцької міської Ради народних депутатів N538 від 30 жовтня 1991 року. Ось його текст.

“Розглянувши пропозиції, подані творчою групою по перейменуванню вулиць міста разом з постійною комісією по культурі, релігії та мовах, виконком міської Ради народних депутатів

Вирішив :

1. Погодитися з поданими пропозиціями і перейменувати такі проспекти і вулиці :

2. Проспект “Правди “ – на проспект Президента Грушевського ;

3. Ленінградську – на Привокзальну ;

4. . Вулицю Радянську розділити на три частини і назвати:

1.3.1. Від майдану Возз’єднання до Театрального майдану – Лесі Українки ;

1.3.2. Від Театрального майдану до педагогічного інституту – Володимира Винниченка ;

1.3.3. Від педагогічного інституту до початку вулиці Ківерцівської – Стрілецька.

1.5. Грушецького – на Глушець ;

1.6. Героїв – прикордонників – на Івана Огієнка ;

1.7. Комуністичну – на Гайдамацьку ;

1.8. Майдан Возз’єднання – на Братський міст ;

1.9. Майдан Ленінського Комсомолу – на Незалежності.

2. Приєднати вулиці :

2.1. Галана – до вулиці Шопена ;

2.2. Юних ленінців – до вулиці Світлої ;

2.3. Глібова – до вулиці Яровицької.

3. Ліквідувати вулиці :

3.1. Столярчука, Толстого, Промислову (нумерацію будівель прив’язати до вулиці В. Винниченка).

3.2. Валову (номер будинку прив’язати до проспекту Волі).

4. Скасувати п. 5 рішення міськвиконкому від 24. 08.1991 N 440 про перейменування вулиці Леніна на вулицю Шевченка.

5. Управлінню житлово – комунального господарства в місячний строк виготовити і встановити інформаційні стенди, таблички тощо.

6.Творчій групі продовжити роботу по перейменуванню вулиць міста.

7. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника голови виконкому Банаду В. В.

Голова виконкому А. А. Поха.

Керуючий справами О. М. Козачук.

Творча група продовжила роботу по перейменуванню вулиць. 1992 року відбулись наступні перейменування. Відповідно до рішення N 308 від 15 липня 1992 року проспект Карла Маркса перейменували на проспект Відродження, проспект Жовтневої Революції – на проспект Соборності, вулицю Тельмана – на Гетьмана Сагайдачного, Рози Люксембург – на Гетьмана Дорошенка, 17 Вересня – на Гетьмана Мазепи, Комсомольську – на Олени Кульчицької, Комінтерну – на Січову, Піонерську – на Заповітну, Чайкіної – на Поліську Січ. Разом з назвами на честь комуністичних теоретиків та партійних діячів перейменування торкнулося вулиць на честь письменника - уродженця Луцька Григорія Мачтета (одного з двох відомих літераторів, що народилися у Луцьку, інший – поет Ярослав Смеляков) та аполітичного, щоб не сказати антирадянськи налаштованого винахідника-капіталіста Олександра Лодигіна, якого у своєму рішенні невігласи з міськвиконкому обізвали ЛАдигіним. Вулиця Мачтета стала вулицею Клима Савура на честь Дмитра Семеновича Клячківського (1911-1945), організатора і першого командира Української Повстанської Армії (УПА) на Волині та командира УПА-Північ. Його псевдо було Клим Савур. А вулицю Лодигіна, як зазначалося вище, назвали на честь видатного українського політичного та військового діяча, засновника ОУН Євгена Михайловича Коновальця (1891 – 1938).

Також було відновлено давні історичні вуличні назви. Вулиця Дзержинського стала Гончарівкою, Плеханова – Градним Узвозом, Чекістів – На Таборищі, а Першого Травня – Кривим Валом.

Згодом проспект Енгельса став вулицею Рівненською, а вулиця Артема – проспектом Перемоги.

З мапи Луцька зникли імена Лібкнехта, Маяковського та Паші Савельєвої. Проте цим вулицям не повернули історичні назви Троїцька, Кредитова та Вірменська. Вони стали відповідно вулицями на честь видатних українських діячів Михайла Драгоманов, Данила Братковського та Галшки Гулевичівни.

Проте, на початку 1990 – х років зникли далеко не усі назви вулиць, що були зв’язані з комуністичним минулим.

Залишилася, наприклад, вулиця Свердлова. Коли її приєднали до вулиці Богдана Хмельницького, назва не зникла. З центру міста її “відфутболили” у район цукрового заводу. Там до 2013 року й була вулиця Свердлова, яку перейменували на честь  Покальчуків. Сталінський прокурор Вишинський "нервово палить у стороні" порівняно з Яковом Михайловичем Свердловим, який фактично і формально був другою людиною після Леніна у Радянській Росії. Формально ж Свердлов був навіть керівником Радянської Росії - головою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК). щось на кшталт президента у парламентській республіці. Аж до самої його смерті 16 березня 1919 року . Саме після замаху на Леніна та його поранення 30 серпня 1918 року Свердлов деякий час “рулив” країною і ввів “червоний терор” 5 вересня 1918 року…

Логіки у подібних перейменуваннях не бачу. Перейменували вулицю на честь нашого земляка письменника Мачтета, який помер ще до створення партії більшовиків. Та вулицю на честь “російського Форда”, що не відбувся як підприємець завдяки революції, - Лодигіна. Проте, вулицю Свердлова залишили та перейменували на 22 роки пізніше, ніж Леніна.