Простір Верхівського полісся

Полісся - край безкінечних боліт, що за легендою, є залишками моря. Ще в недавні часи на поліссі знаходили уламки великих кораблів. Перші дослідники, що потрапляли в цей край описували побачені тут дива та страховищ. Навіть зараз, значно обмілівши, ховає воно в собі багато потойбічних таємниць. Кожне поліське село - це окремий світ, відділений від інших в просторі самою природою. Одним з таких містичних куточків, де й зараз можна почути від старих людей чіткі повчання, як себе вести при зустрічі в полі з русалкою, є село Верхи Камінь – Каширського району Волинської області.

Відомий історик і дослідник Волині Микола Іванович  Теодорович  так описує цю місцину в своїй книзі «Волынь в описании городов местечек и сел», що була випущена в 1903 році в Почаєві:

«Село это расположено на большой возвышенности, съ которой открывается горизонть на 4 – 5 верст во всъ стороны. Вся эта мъстность покрыта полями. Во многихъ мъстахъ и въ настоящее время поля эти покрыты вересомъ, указывающимъ на то, что местность, занимаемая селомь, находилась подь дремучимь лесомь. Во все четыре стороны грунтовыя дороги большею частію насыпныя, удобны, суглинисты; кутокь по дорогь вь м. Стобыхву, на югь, и нынь носить названіе «Глынянка». Пути сообщенія вь м. Стобыхву – сухопутныя, оть Велико – Обзырской и Стобыховской границы дорога тяжелая – подь большимь пескомь; сь запада на югь, льсомь протекаеть вода выкопанными канавами надь лугами и впадаеть вь м. Стобыхвь вь р. Стоходь; сь севера на востокь льсомь протекаеть вода, оть которой, Надь дорогою вь с. Яйно образовался маленькій ставокь, где устроена водяная мельница «Медвьдыкь». Сь востока на западь по дорогь в с. Малый Карасын, в 5 вер. оть села, опять ппротекает вода лъсомъ съ севера на югъ и впадаетъ за дер. Короливкою въ р. Стоходъ.

Въ с. Верхахъ нъкогда существовалъ мужской уніатській базиліанскій Св. Михайлвскій монастир, оть котрого нынъ сохранилась только церковъ Михайловская (приходская). Бытъ можетъ, этотъ монастыръ былъ некогда православнымъ и основанъ иноками, выходцами изъ древле – православного Мълецкаго Св. Николаевскаго монастыря (лежащаго въ 20 вер. Западу отъ Верховъ). Но въ историческихъ документахъ о Верховскомъ монастыре упоминается, только какь объ уніатскомъ...

Въ селе церковъ во имя Св. Архистр. Михаила. Построена въ 1742 г. На средства помещика Рачинского, съ помощию прихожанъ. Стоитъ на возвышенномъ месте. Деревянная, съ такою же отдельною колокольнею, крыта железомъ. Колокольня построена въ 1867 г. (на кам. фун.), крыта гонтой. Копіи метр. кн. хран. съ 1857 г., устроенъ новый иконостасъ. Въ 1883 г. Церковъ поставлена на кам. фунд. Въ 1888 г. обнесена дерев. оградою въ дубов. столбах, съ юга у ограды посажена сирень, въ углахъ большія липы; съ востока – ясень, кленъ и береза съ сиренью; съ тойже стороны, за оградою, шириною на 4 саж. отъ погоста, тянется, на протяженіи 40 саж., старинная аллея изъ больших липь, идущая къ самому подъезду священ. дома. За аллеей расположена усадебная причтовая земля. Съ западной стороны свящ. дома расположенъ фруктовый садъ, посаженный еще уніатами – базиліанами.»

Село лежить в цікавому природньому оточенні. На поверхні верхівських рівнин зустрічаються численні пагорби, які досягають у висоту 20 м.  Невідомо який з них назвав курганом в своїй праці Олександр Цинкаловський «Стара Волинь і Волинське полісся»,  можливо це Лиса, Чорна чи Дідова гора. Навколо Верхів існує велика кілікість джерел, по околицях протікає декілька дрібних річок: Ясинівка, Локниця, назва якої походить від давнього слова локно - лілія болотна,  Королівка, що оторимала свою назву від нині не існуючого села, яке стояло на її березі. Обабіч русла річки  простягається низинне болото частина якого є заповідною (Ботанічний заказник “Верхівський”).  Одразу декілька боліт навколо села називають Грузькими. Найбільшим є – Гапінцеве, яке навіть має острів. Мальовниче Плесце розміщене мов у чаші, між лісовими пагорбами, його назва абсолютно відповідає суті, оскільки на плесі вкритому листям латаття, вода не висихає навіть в жарке літо. Про непрохідність болота говорить назва Провалля. З давніх часів основні шляхи тут насипали так, що вони тягнулись мов греблі через заболочену місцевість, а лісові дороги і зараз перетинають глибокі броди, та великі калюжі. Про людську діяльність розповідають назви урочищ: Порциляція - поділ землі на дрібні ділянки, Кошари, Пасіка, Гребелька, Дворища, Ланки. Смілова та Смільні – заготівля смоли, Тартак – існування лісопильного заводу, Рудка, Обшар – місце вибране для полювання. З великою кількістю дубів повязані урочища Діброва, Дубинське, Ливонова дубина та Дуб, від інших дерев з’явились топоніми Березина, Ялина, Липники, Рульова вільшина.

А відвідавши Верхи, можна – не тільки полюбуватися красою полісся, а й почути «спів» пташки бугая, чи зустрітися в лісових нетрях з чорним лелекою.