Україна-Ukraine

Якби маленьким українцям розповідали про рідну країну так, як за кордоном, можливо у них не з’являлося би ще у дитинстві бажання виїхати з України. Прогалини вітчизняної системи освіти не лише позбавляють дітей бажання вчитися. У них зникає жага до пізнання світу і немає найменшої поваги до землі, на якій зростають. Годі шукати шани до нашої нації за кордоном: до рабів і нікчем ставляться відповідно.

Лучанка Ольга Ворона чотири місяці мешкала і працювала у Вашингтоні – розповідала заморським братам про Україну, розвіювала міфи про те, що ми – Радянський Союз і Росія, частувала їх українським борщем і набиралася їхнього досвіду спілкування з дітьми. 

- Дитині в Америці дають більше незалежності, право вибору, - каже Оля. – У них менше заборон, малюк все може пробувати. Тому й виростає більш незалежним, від батьків в тому числі. Коли настає час вступати до вузу, дитина може поїхати вчитися в інший штат - і тоді вже батьки її не підтримують фінансово. Студенти не бояться низькокваліфікованої роботи. Дуже часто вони працюють офіціантами і нянями. Стверджувати, що американські батьки не люблять своїх дітей тільки тому, що на якомусь етапі перестають давати їм гроші, неправильно. Вони спілкуються один із одним, разом відзначають родинні свята – можливо того часу, який вони проводять разом, менше, але вони використовують його ефективно.

Лучанка мала можливість не лише спостерігати за тим, як живуть і спілкуються американці, але й цікавилася їхньою навчальною системою. Одного разу їй навіть випало взяти участь в уроці про Україну в „маленькій школі”: клас перетворився на літак, кожному малюку видали паспорт і валізу, зроблену зі звичайної коробки, а потім в „ілюмінаторах” їм показували українські краєвиди. Кожен мав можливість побувати в ролі пілота і всі із захопленням слухали розповідь про те, чому український прапор – жовто-блакитний. А коли „літак” приземлився в Україні, всі дружно навчилися казати „Привіт”.

„Онука сім’ї, в якій я жила, після уроку увесь вечір розповідала, чому український прапор жовто-блакитний. Загалом ця школа зорієнтована на міжнародний підхід, бо багато учнів – різних національностей. Вчитель це взяла до уваги і вони вивчають саме ті країни, звідки походять родини кожного. У них навіть є пісня, в якій слово „привіт” звучить різними мовами. Цікаво, що батьки теж беруть активну участь у підготовці і під час проведення уроків. Щоразу котрийсь із них допомагає вчителю, - наприклад, вирізає з паперу аплікацію і т.д.,” – поділилася враженнями Ольга.  

Втім, це не означає, що і в американських дітей немає проблем. Зараз для них гостро стоїть питання отримання повної середньої освіти. Чимало учнів йдуть зі школи - у кожного на те своя причина.  І найчастіше це не тому, що вчитися нецікаво або не хочеться. В Америці є багато бідних кварталів – їхні вихідці не завжди мають що їсти. Тому вони дуже рано починають працювати. У країні підрахували, що держава дуже багато втрачає через те, що діти не йдуть до школи - зникає великий інтелектуальний і трудовий ресурс. А тому зараз там активно залу-чають громадські організації, працівників різних сфер і влади для вирішення цієї проблеми.

Спільно можна змінювати цілу країну, а не лише якусь її частину. Було би наше бажання – і нашим дітям теж було би цікаво вчитися, а вчителям – їх вчити. Ми би не шукали шляхи і можливості „задобрювання” педагогів заради доброї оцінки в табелі, атестаті, заліковці і дипломі. І ми були би високоосвіченою нацією, гідною поваги, яка гордо заявить про себе всьому світу: „МИ - УКРАЇНА”.