Обніміть своїх дітей

Батьки і діти – одвічне питання з трикрапками в кінці. Кожне покоління вирішує свої, нібито щойно народжені, проблеми. Хоча, насправді все відбувається за схемою циклічності: батьки припускаються одних і тих же помилок, діти – йдуть „в ногу з часом”, не відстаючи від своїх настирливих опікунів. Лише одиницям вдається порозумітися і навчитися з чужих прогалин.

Пригадую, чим було наповнене моє дитинство. Батьки – люди середнього статку - намагалися дати нам із братом гідне, як вони це розуміли, життя. Хліба нам вистачало, та й до нього завжди у домі щось знаходилося. А от розуміння завжди бракувало. І якщо у дитячі роки з цим ще якось можна було миритися, накопичуючи образи, злість, небажання чути і бути підпорядкованим, то за часів старшого школярства і, тим більше, студенства, бунт визрів з катастрофічною швидкістю.  Прийшов день, коли я усвідомила, що батьки - чужі мені люди. Довелося збільшувати між нами відстань втечею в інше життя.

І, як це не парадоксально, саме відчай та постійна боротьба з батьківським нерозумінням допомогли мені сьогодні стати тим, ким я є. І саме зараз, коли в мене у самої є дитина, стосунки з мамою налагодилися. Батька вже немає...

Одна з головних проблем міжсімейних взаємин - коли батьки вважають, що вони вирішують, яким має бути життя дитини. Диктують свої правила, роблячи тільки їм зрозумілі ставки: наприклад програмують сина на те, щоб він неодмінно став відомим адвокатом, а донька – хорошим фінансистом і т.д. Це тільки приклад. В житті все значно складніше – коли відбувається втручання у всі без винятку сфери спочатку дитячого, а потім і дорослого життя.

Щоб мати хороших дітей, треба бути зразковими батьками. Про це зараз з усіх усюд говорять психологи – як вітчизняні, так і зарубіжні. Настав час забути про політику „кнута і пряника”. Усі свої амбіції, мовляв, „я за дитину відповідаю, а, отже, маю право” треба закинути далеко на полицю. Сучасні віяння у вихованні вимагають неабиякої батьківської мудрості. Любити завжди нелегко. Але ж відповідь отримаєте таку, на яку заслуговуєте. Фахівці радять, по-перше, навчитися слухати свою дитину. Якщо вона приходить до вас із проханням, болем, скаргою, ніколи не відвертайтеся від неї! Бо зробите це один раз – втягнетеся і зруйнуєте цим найголовніше – довіру малюка, його бажання ділитися з вами найсокровеннішим. А потім – зненацька для вас настане підлітковий період, коли дати раду буде важко.

По-друге, треба бути активним слухачем дитини - тобто, не ставлячи запитань, зрозуміти, чому вона чинить так, а не інакше. Психолог Юлія Гіппенрейтер у своїй книзі „Спілкуватися з дитиною: ЯК?” наводить такий приклад: якщо ваш син каже: „більше ніколи я в ту школу не піду!”, не кажіть йому у відповідь: „Чому?”, „А куди ж ти подінешся? Ще й як підеш!”. Жодних запитань. Просто намагайтеся зрозуміти, що ваша дитина у цей час відчуває, озвучте її ж слова, дещо їх перефразувавши, і робіть це з допомогою стверджувального речення: „Ти не хочеш іти до школи, бо ти ображений.” Це спонукатиме сина розповісти вам більше. І саме такою розмовою ви зможете дізнатися, що вплинуло на таке рішення школяра. А вже після цього робіть усе, щоб малюкові допомогти впоратися із проблемою.

По-третє, жодних фізичних покарань. Бити чи не бити? Кожен з батьків бодай раз у житті постає перед таким вибором. Практика підказує – ніколи, хоч би як ви  були розгнівані, не вдавайтеся до приниження своєї дитини. Тим більше, у такий спосіб. Ви цим викличете тільки агресію.

Краще навчіться обіймати свого малюка. І робіть це якнайчастіше. Обійми – це безсловесна форма, яка підтверджує вашу небайдужість, співучасть, розуміння. Вашу любов. Зарубіжні психологи здійснили ряд досліджень у сирітських будинках різних європейських країн. Результат був приголомшливий: дітки, позбавлені опіки, любові і обіймів, частіше вмирають!!!  Навіть дорослі потребують уваги. Фахівці радять обіймати свою дитину не менше 8 разів на день – це допоможе їй на підсвідомому рівні зрозуміти, що вона потрібна і її люблять.

І ще – пам`ятайте одне мудре правило: завжди ставтеся до інших, так, як би ви хотіли, щоб вони ставилися до вас. Дитина пізнає цей світ з допомогою батьків. Вона – як чиста книга. Що напишемо - те і прочитаємо.