Зазивний Лист До Украiнської Iнтелiгенцiї

Перший. Це поняття цілком підходить до Пантелеймона Куліша — всебічно обдарованого письменника, палкого патріота України, який невтомною працею довів свою безмежну любов до рідної землі та її народу. Він першим почав писати українською мовою наукові праці, заклавши основи української наукової мови. Першим запровадив новий і дотепер діючий фонетичний правопис (кулішівка). Написав перший український історичний роман. Був першим вимогливим і доброзичливим критиком Т.Шевченка. Саме він - перший біограф, упорядник і видавець найповнішого на той час зібрання творів і листів М. Гоголя в 6 томах. Саме він, як творець «хутірської філософії», першим переклав українською Біблію та твори Шекспіра, Ґете, Байрона. Читайте, до Вас звертається Перший… 

Виставмо, миле браттє, на високостях науки і літератури наше національне знамено. Не побачить на ньому плями ні один край, опріч хіба тієї Московщини, що слухає цькування своїх погибельних політиків, своїх сліпих книжників і фарисеїв. Чистий стоятиме сей стяг у сяеві гуманітарності. Не стягує він людей на криваве діло, на гарбаннє чужої предківщини, на топтаннє під ноги чужої святоші. Стягує він українську розпуджену сем’ю до наслідування предківського надбання - рідного слова, до наслідування правом науки і словесності.

Сим не зупиняймося, миле браттє, що таке велике передвзяттє розпочинаємо малими силами. Усе велике на землі постало з малого і все потужне з малосильного. Не зупиняймося й моральним занепадом наших українців.

Понурились вони тепер у землю німуючи, мов ті воли під’яремні. Прийде ж той час, що вони випростаються і з “німого язика” зробляться віщателями національної правди. Перелічать вони себе всюди: і на рідній, і на чужій землі, і по селах, і по городах, і по степах, і по морях. Прокинуться і в столиці, що стоїть на людських кістках, вихована з самого заліза. Відгукнеться ними й страшенний Сибір, переміряний вашими ногами. Заб’ється українське серце навіть і в іншого перевертня, мов у того “ляха-потурнаха, ключника галерського, недовірка христянського”. Плодюща наша полуденно-руська земля. Насищала вона своїми дітьми двоє великих царств, та ще й тепер інші з них живі в чужоядній утробі, мов той пророк у символічному китовім череві. Звергне їх чужа національність на проповідь рідної, української.

До гурту ж, небожата, і великі, й малі! До гурту, паненята з мужичатами! До гурту рятувати святе наслідцє - слово! Воно-бо - скарбіння нашого духа. Воно - великий завіт незазнаної нашої предківщини. Воно - правдиве пророкуваннє нашої будущини.

Мусимо, любі земляки, заходитись укупі всі живі коло тієї праці, що започали наші предки варяги й козаки. Вони робили своє національне діло, буяючи яко люде віку темного; а ми робитимем своє, розмишляючи яко люде, освічені наукою; вони - мечем та кулаччєм, а ми - пером та лагодою. Нехай царі царюють, а великі пани панують. Общі причини привели їх до страшної переваги; общі причини вкажуть і розумну міру їх перевазі. Не хитаймо високих стольців; не зневажаймо і великих заслуг давніх государників. Нехай старий завіт історії стоїть перед нами в своїй повазі. Новий виробить і нове вино, і нові міхи по винотоках.

Пантелеймон Куліш, 1882 рік