Важкі батьки

- Давайте пам’ятати, що підлітки - це не інопланетяни з Марсу, - радить пані Олена батькам. - Вони - наші діти, які виросли в нашому оточенні і в нашому суспільстві. Це ми понищили їхні моральні цінності. Це ми їм показали той нехороший приклад. Підлітки - максимальне вираження всіх проявів суспільства. Вони - жорстокі. А ми, дорослі, добріші? Якщо батьки сьогодні викинули на вулицю бездомного котика чи вдарили собаку, завтра дитина те саме зробить із слабкішим від себе. І давайте запитувати спочатку себе: а що ви дали тим підліткам? Якщо ви в них не вклали своєї душі, то що від них вимагаєте? 

- Для цього треба батькам перебудуватися, а вони до цього не готові...

- Дійсно, не готові. Але це ж не валіза, а - дитина, особистість. Говоріть їй, щоби закрила рот сьогодні-завтра, то післязавтра вона просто піде на вулицю. І там тій дитині розкажуть, що "ти - класний пацан або ти - класна дєвка". Стає сумно за тих дітей - у них хороший інтелект. Знаєте, скільки проблем з підліткового віку йде з людьми по життю! Приходять потім дорослі тати і мами, які не знають, як поводитися, в яких купа комплексів. 

Що таке підлітковий вік? Тіло виросло, а ми не навчилися, як новий одяг носити. Відбуваються значні і потужні, в тому числі гормональні, зміни. Дитина не знає, що з нею робиться: перепади настрою - від плачу до сміху за 5 хвилин, роздратування всім світом, або, навпаки, може йти до людей, сподіваючись отримати щось хороше, а на взаєм має не те, що очікувала. А до того всього ще й змінюється зовнішність - з’являються вторинні статеві ознаки. Батьки надзвичайно неграмотні - не пояснюють, що це таке. Це ж так просто розповісти дівчинці, що ти перетворюшся на юнку, на прекрасну жінку в майбутньому, а хлопчику - що він перетворюється на чоловіка! І вторинні ознаки свідчать про те, що ти в майбутньому станеш татом або мамою, і це все добре. Наші діти отримують викривлену інформацію на вулиці, потім з того мають страшні неврози - і це несуть далі по життю. В дітей є очікування, сподівання,мрії... І тут їм починають ламати крила. 

- Про це треба змалечку говорити...

- Так. І почати слід з того, що дитинка не куплена десь на болотах, а народжена від кохання. І що це - нормально і здорово. Але якщо в батьків невротична реакція на ці всі речі, то дитина довгий час може думати, що її всиновили чи підібрали десь на смітнику. Яка може бути самооцінка, якщо всі навколо друзі понароджувалися, а її десь носили і кинули? Як має реа-гувати таке маленьке дитятко, яке взагалі не знає, де ж воно мало бути? Скільки в таких дітей є проблем, які виникають через сумнів: а чи то мої рідні батьки?! 

- Великим конкуренотом батькам в підлітковий період стають вулиця і друзі. Часто дитина швидше послухає товариша. Чи варто з цим боротися? 

- Краще опуститися на рівень друзів. Це ж діти - вони не мають у своєму досвіді потрібного арсеналу, щоб зрозуміти дорослих. Ми маємо розуміти дітей. І пояснювати їм усе доступною мовою. На їхній карті слід позначити, що таке добре і що таке погано, як з того виходити, якими шляхами досягати успіху: можливими - неможливими, прийнятними -неприйнятними. Ці позначки мають поставити батьки. Хто ж буде для ваших дітей другом, якщо ви не вмієте з ними дружити? 

Коли підліток виходить на вулицю - там зовсім інші правила, де дуже часто живуть "за поняттями", в них - свій моральний кодекс, своє розуміння того, що таке добре, що таке погано - фактично вони наближаються до "зони". І коли говориш з такими дітьми, стає страшно: вони зазвичай розуміють саме ту мову вулиці і зони. 

- Якщо батьки дізнаються, що їхня дитина краде, але вони нібито ніколи її до цього не спонукали, що їм робити?

- По-перше, обов’язково собі треба задати запитання: а що у вас з моральними цінностями? В дітей немає напівтонів: в них або чорне, або біле. Якщо дитина зважилася на цей поганий вчинок, то що її до цього спонукало? Очевидно, подвійна мораль. Якщо батьки не хочуть завершувати життя в будинку "престарілих", вони мають дбати про моральні цінності вчасно. Але це може бути для них не зручно.

- Хто має бути визначальний у вихованні дитини: сім’я чи школа?

- Звичайно, сім’я. Дитина йде до школи з тим настроєм, із тими сценаріями, які вона отримує в сім’ї. Якщо вдома її налаштовують на те, що "ти маєш бути дружній, добрий, ввічливий", якщо дітки навколо хороші, вчителька - хороша, добра, світла, то такою і буде дитина. Не зафарбовуйте все в чорний колір. 

Часом батьки кажуть: "дай здачі так, щоб не ліз". А потім постає питання: а чому кримінальна справа за важкі тілесні ушкодження? Бо дав так, щоби більше не ліз. Якщо б’ють дитину вдома, вона битиметься зі своїми однолітками. Бо напруження внутрішнє не має виходу. Воно знаходить свій вихід серед однолітків. І те ставлення, яке є вдома до дитини, формує її самооцінку. Почуття власної гідності є визначальним в підлітковому спілкуванні. Підлітковий вік зараз дуже знизився - це діти віком 11-12 років, раніше було - 15-16. Діти фактично не мають почуття власної гідності. Ядро особистості не заповнене. Дитина не знає, хто вона, яке її призначення в житті, чому вона саме така, які вона має переваги, до чого вона має прагнути. Дитина розгублена - куди веде потік, туди її заносить. Дуже добре, якщо в школі є хороші традиції, якщо там формується хороша атмосфера співпраці. Але якщо вчителі самі задають тон, що хтось у нас ізгой, когось ми не любимо - діти надзвичайно швидко на це реагують. Вони починають підтримувати вчителя. Вчитель - це вожак зграї. Він кинув клич: всі цькуємо одного когось, завтра - іншого. Дитина просто затаїть образу і зло. І потім воно вибухне.

Нервова система підлітка - як оголені дроти: коли якогось торкаєшся, настає замикання. І тому діти з точки зору дорослих, можливо, не зовсім адекватні. Але їхні реакції для них зрозумілі: хтось - плаче, хтось - агресує, хтось - депресує, хтось - ображається, хтось, навпаки, - демонстративно поводиться. Це - адаптація. Це - ті ролі, які вони на себе міряють. Ті ролі даємо їм ми. Як ми їх називаємо, так вони поводяться. Оце є плід нашої праці над дитиною. 

- В підлітковому віці діти часто замикаються в собі, мають свої секрети і батьки на це ображаються. Але ж так нормально - мати таємниці!..

- Часто в мене на консультації діти просять батьків вийти з кабінету - це свідчить про те, що вони не готові ділитися своїми таємницями з ними. Чому? Бо психолог не звинувачує. Припиніть звинувачувати дітей, спробуйте подивитися на ситуацію їхніми очима і дайте їм можливість прийняти правильне рішення. 

- Якщо дитина дружить з тим, хто не подобається батькам, заборонити чи теж подружитися?

- Простіше було би зрозуміти, що вашу дитину приваблює в таких друзях. Можливо - той досвід, який ваша дитина не здобула - в силу того, що виросла у благополучній сім’ї і не знає, що таке немає хліба, що таке п’яний тато. І їй просто цікаво. Можна подружитися. Між іншим, є ще одна проблема: не знаю, звідки взявся міф про те, що друг має бути один і на все життя, бо насправді ми виростаємо зі стосунків. І оце чіпляння за дружбу, з якої вже виріс, є просто марна трата часу. Треба вміти відпускати друзів - просто, спокійно, без конфліктів. У нас не вчать дружити. В нас якщо дружба - це святе. 

- В підлітковому віці часто зароджується дружба між хлопчиками і дівчатками. Як уникнути заборон і прийняти "небажаних"?

- Де ж їм здобувати той досвід, як не у спілкуванні один із одним. Треба пояснювати, в чому цінність взаємин. Зазирніть у перспективу: якщо дівчинка почала статеве спілкування в 15 років, то до 25 в неї буде неоціненний досвід, але в ньому буде прописано, що можна легко піти до іншого чоловіка. Це стосується і хлопчиків. 

Не забороняти, а пояснювати, що ти віддаєш частку себе. І казати: "Якщо ти лягаєш в ліжко з тою дівчиною, то знай, що вона може стати мамою твоїх дітей. Чи хочеш ти, щоби вона була мамою твоїх дітей? Якщо ні, то побережи себе." До кохання треба з повагою ставитися. Можна прийняти вибір дитини і просто поговорити. Може та обраниця, яка прийшла з ірокезом на голові і дірками в носі, - насправді світла особистість. Ми ж не розібралися. За багато років роботи я не бачила поганих дітей. Я бачила таких, які заплуталися, які не знають, що робити, але коли з ними починаєш спілкуватися - це дуже хороші і світлі люди. І стає шкода, бо ще людина не почала жити, а на ній ставлять тавро, виганяють зі школи, не пускають в дім. Дітям треба давати можливість відповідати за їхні вчинки, вибирати. За 8 років роботи у судовій експертизі я бачила підлітків, які скоювали важкі злочини - вони це робили під впливом фільмів або друзів. А де були батьки? На роботі, займалися своїми справами. І що це - порівняно з тими грошима, які вам треба витратити на адвоката і на передачі у в’язницю?

Так їх називаємо ми, батьки, коли вони стають некерованими, коли найбільшим авторитетом для них стає друг із сусідньої вулиці, коли вони вперше категорично відмовляються бути маріонетками в наших руках, заявляючи увесь голос: "Я так хочу" і "Я не буду". Підлітковий вік часто застає батьків зненацька: ще вчора дитина була сумирна і слухняна, а вже сьогодні її наче підмінили. Насправді ж проблема не в них, бо у "важких" дітей, як правило, не легші батьки. І причини дитячого непослуху та некерованості маємо шукати в собі, - переконана Олена Звєрєва, практичний психолог Волинської обласної психіатричної лікарні. "Бо не буває поганих дітей. Є тільки такі, які заплуталися," - каже фахівець. 

- Давайте пам’ятати, що підлітки - це не інопланетяни з Марсу, - радить пані Олена батькам. - Вони - наші діти, які виросли в нашому оточенні і в нашому суспільстві. Це ми понищили їхні моральні цінності. Це ми їм показали той нехороший приклад. Підлітки - максимальне вираження всіх проявів суспільства. Вони - жорстокі. А ми, дорослі, добріші? Якщо батьки сьогодні викинули на вулицю бездомного котика чи вдарили собаку, завтра дитина те саме зробить із слабкішим від себе. І давайте запитувати спочатку себе: а що ви дали тим підліткам? Якщо ви в них не вклали своєї душі, то що від них вимагаєте? 

- Дійсно, не готові. Але це ж не валіза, а - дитина, особистість. Говоріть їй, щоби закрила рот сьогодні-завтра, то післязавтра вона просто піде на вулицю. І там тій дитині розкажуть, що "ти - класний пацан або ти - класна дєвка". Стає сумно за тих дітей - у них хороший інтелект. Знаєте, скільки проблем з підліткового віку йде з людьми по життю! Приходять потім дорослі тати і мами, які не знають, як поводитися, в яких купа комплексів. 

Що таке підлітковий вік? Тіло виросло, а ми не навчилися, як новий одяг носити. Відбуваються значні і потужні, в тому числі гормональні, зміни. Дитина не знає, що з нею робиться: перепади настрою - від плачу до сміху за 5 хвилин, роздратування всім світом, або, навпаки, може йти до людей, сподіваючись отримати щось хороше, а на взаєм має не те, що очікувала. А до того всього ще й змінюється зовнішність - з’являються вторинні статеві ознаки. Батьки надзвичайно неграмотні - не пояснюють, що це таке. Це ж так просто розповісти дівчинці, що ти перетворюшся на юнку, на прекрасну жінку в майбутньому, а хлопчику - що він перетворюється на чоловіка! І вторинні ознаки свідчать про те, що ти в майбутньому станеш татом або мамою, і це все добре. Наші діти отримують викривлену інформацію на вулиці, потім з того мають страшні неврози - і це несуть далі по життю. В дітей є очікування, сподівання,мрії... І тут їм починають ламати крила. 

- Так. І почати слід з того, що дитинка не куплена десь на болотах, а народжена від кохання. І що це - нормально і здорово. Але якщо в батьків невротична реакція на ці всі речі, то дитина довгий час може думати, що її всиновили чи підібрали десь на смітнику. Яка може бути самооцінка, якщо всі навколо друзі понароджувалися, а її десь носили і кинули? Як має реа-гувати таке маленьке дитятко, яке взагалі не знає, де ж воно мало бути? Скільки в таких дітей є проблем, які виникають через сумнів: а чи то мої рідні батьки?! 

- Краще опуститися на рівень друзів. Це ж діти - вони не мають у своєму досвіді потрібного арсеналу, щоб зрозуміти дорослих. Ми маємо розуміти дітей. І пояснювати їм усе доступною мовою. На їхній карті слід позначити, що таке добре і що таке погано, як з того виходити, якими шляхами досягати успіху: можливими - неможливими, прийнятними -неприйнятними. Ці позначки мають поставити батьки. Хто ж буде для ваших дітей другом, якщо ви не вмієте з ними дружити? 

Коли підліток виходить на вулицю - там зовсім інші правила, де дуже часто живуть "за поняттями", в них - свій моральний кодекс, своє розуміння того, що таке добре, що таке погано - фактично вони наближаються до "зони". І коли говориш з такими дітьми, стає страшно: вони зазвичай розуміють саме ту мову вулиці і зони. 

- По-перше, обов’язково собі треба задати запитання: а що у вас з моральними цінностями? В дітей немає напівтонів: в них або чорне, або біле. Якщо дитина зважилася на цей поганий вчинок, то що її до цього спонукало? Очевидно, подвійна мораль. Якщо батьки не хочуть завершувати життя в будинку "престарілих", вони мають дбати про моральні цінності вчасно. Але це може бути для них не зручно.

- Звичайно, сім’я. Дитина йде до школи з тим настроєм, із тими сценаріями, які вона отримує в сім’ї. Якщо вдома її налаштовують на те, що "ти маєш бути дружній, добрий, ввічливий", якщо дітки навколо хороші, вчителька - хороша, добра, світла, то такою і буде дитина. Не зафарбовуйте все в чорний колір. 

Часом батьки кажуть: "дай здачі так, щоб не ліз". А потім постає питання: а чому кримінальна справа за важкі тілесні ушкодження? Бо дав так, щоби більше не ліз. Якщо б’ють дитину вдома, вона битиметься зі своїми однолітками. Бо напруження внутрішнє не має виходу. Воно знаходить свій вихід серед однолітків. І те ставлення, яке є вдома до дитини, формує її самооцінку. Почуття власної гідності є визначальним в підлітковому спілкуванні. Підлітковий вік зараз дуже знизився - це діти віком 11-12 років, раніше було - 15-16. Діти фактично не мають почуття власної гідності. Ядро особистості не заповнене. Дитина не знає, хто вона, яке її призначення в житті, чому вона саме така, які вона має переваги, до чого вона має прагнути. Дитина розгублена - куди веде потік, туди її заносить. Дуже добре, якщо в школі є хороші традиції, якщо там формується хороша атмосфера співпраці. Але якщо вчителі самі задають тон, що хтось у нас ізгой, когось ми не любимо - діти надзвичайно швидко на це реагують. Вони починають підтримувати вчителя. Вчитель - це вожак зграї. Він кинув клич: всі цькуємо одного когось, завтра - іншого. Дитина просто затаїть образу і зло. І потім воно вибухне.

Нервова система підлітка - як оголені дроти: коли якогось торкаєшся, настає замикання. І тому діти з точки зору дорослих, можливо, не зовсім адекватні. Але їхні реакції для них зрозумілі: хтось - плаче, хтось - агресує, хтось - депресує, хтось - ображається, хтось, навпаки, - демонстративно поводиться. Це - адаптація. Це - ті ролі, які вони на себе міряють. Ті ролі даємо їм ми. Як ми їх називаємо, так вони поводяться. Оце є плід нашої праці над дитиною. 

- Часто в мене на консультації діти просять батьків вийти з кабінету - це свідчить про те, що вони не готові ділитися своїми таємницями з ними. Чому? Бо психолог не звинувачує. Припиніть звинувачувати дітей, спробуйте подивитися на ситуацію їхніми очима і дайте їм можливість прийняти правильне рішення. 

- Простіше було би зрозуміти, що вашу дитину приваблює в таких друзях. Можливо - той досвід, який ваша дитина не здобула - в силу того, що виросла у благополучній сім’ї і не знає, що таке немає хліба, що таке п’яний тато. І їй просто цікаво. Можна подружитися. Між іншим, є ще одна проблема: не знаю, звідки взявся міф про те, що друг має бути один і на все життя, бо насправді ми виростаємо зі стосунків. І оце чіпляння за дружбу, з якої вже виріс, є просто марна трата часу. Треба вміти відпускати друзів - просто, спокійно, без конфліктів. У нас не вчать дружити. В нас якщо дружба - це святе. 

- Де ж їм здобувати той досвід, як не у спілкуванні один із одним. Треба пояснювати, в чому цінність взаємин. Зазирніть у перспективу: якщо дівчинка почала статеве спілкування в 15 років, то до 25 в неї буде неоціненний досвід, але в ньому буде прописано, що можна легко піти до іншого чоловіка. Це стосується і хлопчиків. 

Не забороняти, а пояснювати, що ти віддаєш частку себе. І казати: "Якщо ти лягаєш в ліжко з тою дівчиною, то знай, що вона може стати мамою твоїх дітей. Чи хочеш ти, щоби вона була мамою твоїх дітей? Якщо ні, то побережи себе." До кохання треба з повагою ставитися. Можна прийняти вибір дитини і просто поговорити. Може та обраниця, яка прийшла з ірокезом на голові і дірками в носі, - насправді світла особистість. Ми ж не розібралися. За багато років роботи я не бачила поганих дітей. Я бачила таких, які заплуталися, які не знають, що робити, але коли з ними починаєш спілкуватися - це дуже хороші і світлі люди. І стає шкода, бо ще людина не почала жити, а на ній ставлять тавро, виганяють зі школи, не пускають в дім. Дітям треба давати можливість відповідати за їхні вчинки, вибирати. За 8 років роботи у судовій експертизі я бачила підлітків, які скоювали важкі злочини - вони це робили під впливом фільмів або друзів. А де були батьки? На роботі, займалися своїми справами. І що це - порівняно з тими грошима, які вам треба витратити на адвоката і на передачі у в’язницю?