Луцьке "Пекло". Знищення.

Ще вчора тут росла зелена трава, блакитні ялинки, гуляли туристи, гралися діти, відчувався віковий спокій. Сьогодні тут зростає глухий паркан, чахнуть посаджені дбайливими руками ялинки, яких покропили хімією, і вирують людські пристрасті…. Тут луцька влада вчергове демонструє свою зневагу до лучан, а архітектори і бізнесмени потирають руки від чергових баришів…

Саме непереборне бажання забудувати ділянки на Кафедральній з роковим числом 13 й історичною назвою «Пекло», втуливши туди чергову багатоповерхівку, стало «каменем спотикання» між грошовитими скоробагатьками, яких підтримує сумнозвісний директор луцького заповідника та краєзнавцями і простими лучанами.

ТУЛЯТЬ! ПРЯМО В ІСТОРИЧНЕ СЕРЦЕ ТУЛЯТЬ!

Довгі роки ця земельна ділянка належала приватній фірмочці, очолюваній нинішнім керівником управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури Закарпатської області А. Жигою, який з 1990 до 1991 року був головним архітектором проектно-конструкторського бюро Волинського облвиконкому. Одразу після того, як пішов із попередньої посади в березні 1991 року, він створив власне приватне підприємство «Проект-сервіс», яким офіційно і керував по грудень 2010 року. Вже в квітні того ж 1991 року, він, скориставшись зв’язками, безплатно отримав ласий шмат землі в самому центрі історичного Луцька. Рішенням виконкому Луцької міської ради №176 від 11.04.91 р. цю земельну ділянку було виділено для відновлення втраченої забудови його Приватному науково-виробничому підприємству «Проект-сервіс». Хоча ділянка всі роки простояла пусткою, потопаючи в смітті й бур’янах і на ній нічого так і не було збудовано, 5 травня 1996 року шановний пан навіть умудрився отримати на неї державний акт на право постійного користування за номером 148. Та ще й для «обслуговування адміністративних і господарських будівель». Старі зв’язки вирішують все…

За іронією долі, саме цей підприємець, який зараз знову став чиновником і «бореться» за спадщину Закарпаття, за ці довгі чотирнадцять років, аж до 2005 р., нічогісінько не зробив, щоб зберегти історичну забудову своєї ж ділянки та виконати зобов’язання з відводу землі в історичному заповіднику. А про його позицію щодо знищення національного спадку Волині чули хіба що… комахи…

Продавши, тай ще й у виплат на два роки, 18 квітня 2005 року громадянці Поцілуй М.П свої 3 рулони руберойду, 4 штуки відрізних кругів з металу і понад 70 т цементу та ще різного мотлоху, який чомусь називався «матеріалами, використаними в процесі будівництва нульового циклу», при експертній оцінці ТзОВ «Волинь-експерт» в 95 570 грн. за 21 000 грн.00 коп, «Проект-сервіс» спільно з Т.Рабаном обнадіяли  громадянку чи того, хто стояв за цим прізвищем, що вони зможуть побудувати там свої хороми.

Цікаво, що в проекті Луцької міської ради 2005 року «Про погодження місця розташування житлово-офісного комплексу на вул.. Кафедральній, 13» пані М.Поцілуй просить погодити місце розташування її будинків «за рахунок земельної ділянки науково-виробничого підприємства «Проектсервіс» та не розмежованих земель». Незважаючи на те, що такої категорії земель як «нерозмежовані» в Земельному Кодексі України немає, а надання земель за рахунок інших власників є незаконним і ділянка спочатку має бути вилучена у власність міста, а лише тоді може бути надана в оренду або суборенду, юридичний і земельний відділи міста все ж виносять такий проект в сесійну залу ради. Не звернули увагу шановні чиновники, як і не звертають досі, що землі Заповідника взагалі надавати у власність заборонено законом.

Але все сталося не так, як гадалося… Пані не отримала своєї ділянки. Її черговим володарем через кілька років став БЮТівський депутат Тихін Павлюк, який «під різними прізвищами» (можливо і Поцілуй) намагався отримати цю та іншу ділянку на Драгоманова, 15. Врешті-решт, ставши депутатом, і ініціювавши в перші місяці своєї каденції відміну мораторію на нову забудову в ДІКЗ м.Луцька, яка мала діяти до прийняття правил його забудови, він зусиллями своєї фракції і мера Б.Шиби отримав ці ласі шматочки під свою фірму - ТзОВ «Луцькмістобуд».

Проігнорувавши вимоги закону про оприлюднення містобудівних проектів і обмеживши право громадян висловити свої зауваження, знехтувавши думкою місцевих істориків і краєзнавців, кулуарно в кабінетах було прийнято рішення забудувати в чотири поверхи цю ділянку - фактично в рівень костельної дзвіниці.

Свою категоричну незгоду з будівництвом висловив заступник Голови Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України, єпископ Римо-католицької церкви Маркіян Трофим’як. Бють на сполох і волинські краєзнавці, і незалежні архітектори. Шукають справедливості мешканці прилеглих будинків, апелюючи до глухої влади і луцької громади…

Будівництво цієї багатоповерхівки фактично знищить історичний центр заповідника, що починається біля Костелу. Воно навіки закриє його огляд зі сторони вул. Братковського і тільки підсилить проблему підтоплення підземної забудови розташованих поряд історичних пам’яток національного значення - Костелу Петра і Павла (мур.) 1606-1610 р.р. ох. № 77/1 і Житлового будинку (мур.) 16-17 ст. вул. Братковського, 35 ох. № 82 і пам'ятки місцевого значення Житловий будинок з підвалами (мур.)16-19 ст. вул. Драгоманова, 19 ох. № 35-мз..

Вражає рівень горе-архітекторів «Проект сервісу» пана А.Жиги, які є розробниками цього проекту. Як можна було при забудові невеличкого клаптика історичної землі важливого заповідного місця, втулити сюди чотирьохповерховий будинок, та ще й під самий тротуар, абсолютно знехтувавши можливістю паркування автівок для значної кількості його відвідувачів, працівників і мешканців?! А зважаючи на безконтрольну забудову заповідника і фактично неконтрольований рух транспорту, ця проблема набуває загрозливого стану. Підсилює її і сусідство з Центральним ринком, для якого вулички Старого міста слугують лише безплатним паркуванням. До того, що рух автівок не тільки руйнує віковічні стіни вцілілих будівель та не вивчену розгалужену підземну забудову міста, а їх хаотичні паркування ще й спотворюють вигляд древнього центру, нашим архітекторам байдуже…

«Рух транспорту в історичних містах чи кварталах треба СУВОРО регламентувати, майданчики стоянок розміщувати так, щоб не псувати вигляду історичного міста і його навколишнього середовища....»- чітко попереджає «Вашингтонська хартія». Суворо, чуєте панове, суворо! А в цьому проекті це взагалі не враховано - тому псування вигляду історичного центру міста, як і неможливість вільного пересування цією захаращеною автівками території гарантована!

Та ж Вашингтонська хартія стверджує: «У тому випадку, коли необхідно переобладнати будівлі або спорудити нові, будь-яке доповнення мусить враховувати наявну просторову організацію, особливо розпланування на ділянки та масштаб, як того вимагають якість і цінність ансамблю наявних споруд.» Надзвичайно далекі деякі наші архітектори від такого мислення. Дивлячись на просторове розміщення об’єкту, не залишає думка, що будинок не намагалися грамотно вписати в історичну забудову, а просто і банально відробляли оплачену забаганку замовника втулити побільше площі в квадратні метри. Будинок просто втулили та ще й «коліном пропхнули». Не вірите? То зверніть свою увагу на схему проекту.

Ліва частина будинку від вулиці Драгоманова втиснута за два метри до вже існуючого сусіднього будинку під самі двері і вікна його мешканців… Світла їм вже ніколи не бачити… Ось вам і інсоляція, і пожежні розриви…

Грубо порушивши під час організації і виконання будівельних робіт законні права та інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок та власників розташованих на них будинків і споруд, вимоги ст.27. ЗУ «Про архітектурну діяльність», влада і досі не намагається їх почути. Фактично знищується їх дворова територія, не говорячи вже про її відсутність в самої новобудови. Зважаючи на те, що в сусідньому будинку проживають багатодітні сім’ї, дітям залишається гратися лише на проїжджій частині та між хаотично припаркованими автівками, яких тут суттєво побільшає, ризикуючи бути розчавленими прямо тут, на історичній бруківці рідного міста, яке про них не дбає… І це нормально, пане М. Романюк і пане Ю.Казмірук?

Саме ці сім’ї, ще в вересні 2005 року, звертались до міської влади з проханням своїми силами благоустроїти цю територію та створити на ній дитячий майданчик. Проте хрусткі аргументи бізнесменів виявились вагомішими.

В постанові Кабінету Міністрів України №318 від 13.03.02р. чітко зазначено, що в охоронних зонах і територіях історичних ареалів, до яких належить Заповідник здійснюється лише «відтворення  втрачених  цінних об'єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством....». Ця постанова, як і Земельний кодекс, визначає, що «території пам'яток та їх охоронних зон, території заповідників, … належать до земель історико-культурного призначення». Кому, як не нинішньому головному архітектору міста Луцька Ю.Казміруку, який не так давно обіймав посаду заступника Голови Держбуду, не знати вимоги постанови Кабміну від 13.03.2002  N 318! Адже саме на нього, згідно з рішенням Колегії державного комітету України з будівництва та архітектури №168 від 24.12.2004, був покладений контроль за виконанням цієї постанови. Чому ж не бачить він «фількіних грамот», які лягли в основу дозвільних документів на це будівництво. Адже фаховими документами це важко назвати. Ось, наприклад,  «Висновок комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації з благоустрою» стосовно ділянки на Кафедральній, 13. Підписали його колишній начальник управління Держкомзему в м. Луцьку Б. Кухарчук, колишній головний архітектор міста Г.Шевчук, заступник начальника Управління культури і туризму ВОДА В.Ворон, керівники природоохоронного відомства і санепідстанції. Саме вони визначили землі Державного заповідника як «землі житлової та громадської забудови»…

Читаючи документ, розумієш, що або наше шановне панство не погоджується з існуючими законами, і тоді - як чиновники - повинні були б піти з посад, або їх безграмотність не дозволяє їм про це знати… Крім всього, вони в своєму висновку вперто називають державні землі «землями міста, не наданими у власність і користування». Ст.53 ч.1 Земельного Кодексу України теж чітко визначає, що «до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники»! Та, мабуть, нашим чиновникам це і досі не відомо. Як не відомо їм і про існування ще одного закону України - «Про розмежування земель державної та комунальної власності». А саме ст. 6. цього закону чітко визначає, що «при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності: землі під … історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення». А ДІКЗ в м.Луцька якраз і має це «загальнодержавне значення»… Ось вам і рівень наших чинуш…

Подібне «фахове» визначення категорії цих земель знаходимо і в рішенні Луцької міської ради від 13.10.2010 року №67/93. Цього разу за підписом Б.Шиби, який мав ціле юридичне управління під рукою…

Безграмотність наших чиновників і грубе ігнорування норм чинного пам’яткоохоронного законодавства простежується і в самому проекті забудови, який був створений врозріз будівельним нормам в історичних ареалах і вимогам ст.7. ЗУ «Про охорону археологічної спадщини», яка чітко визначає, що до повноважень місцевих органів охорони культурної спадщини належить «погодження на стадії проектування відведення земельних ділянок під містобудівні, шляхові, меліоративні та землевпорядні роботи після їх археологічного дослідження». Привертає увагу і те, що повного археологічного дослідження цієї ділянки ніхто за останні 14 років так і не проводив. Тож, погоджуючи документи, чиновники грубо порушили закон. У висновках архітектурно-археологічної експедиції Волинського держуніверситету 1997 року професора М.Кучінка чітко вказано потребу «повного і всебічного вивчення цієї ділянки з обов’язковою реставрацією передусім підвальних склепінь. Лише після цього на цьому місці можна зводити нові будинки».

Ці аргументи теж було повністю проігноровано. Жоден висновок абсолютно не згадує про існування і збереження підземної історичної забудови XVI століття. Її тут - як і не було… І це все незважаючи на те, що ратифікована Україною «Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута)», як і ЗУ «Про охорону археологічної спадщини», визначає її як «археологічну спадщину». Проте Управління культури Волинської ОДА в своїх висновках «про погодження проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки» цього вперто не помітило і жодним словом про неї теж не згадало. Добре хоч зауважили, що «будь які земляні роботи, в тому числі пов’язані зі… встановленням огорожі та благоустроєм території дозволяється проводити лише після завершення археологічного дослідження ділянки».

Щоправда, контролювати власне рішення, судячи з уже самочинно встановленої забудовниками огорожі, так і не збираються. То на якій тоді підставі Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надано дозвіл на це будівництво? Чи вони діють як завжди, вперто ігноруючи памя’ткоохоронне законодавство...? Можливо чиновники інспекції вирішили знову, в супереч закону, замінити собою Інститут археології НАН та Державну службу охорони культурної спадщини, надати дозволи на археологічні дослідження, як це колись було з їхнім представником п. Т.Шнітом, і саме по цій ділянці?  

Чому ж тоді досі не притягнуті до відповідальності забудовники, які без жодного археологічного нагляду незаконно втулили цілі стовпи в історичну бруківку і асфальт? Відповідають же за це в Києві підприємці, які встановили намети на Майдані, пробивши лише дірочки в сучасному мощенні … 

Відмовка про відновлення історичної лінії забудови, якою намагаються прикрити це бездарне містобудівне рішення не витримує жодної критики. Яку лінію? Якого століття? Старе місто настільки змінило свої лінії забудови за післявоєнний час, стільки незаконних “прищеп” і цілих будинків, які не мають жодного документа на забудову в ньому з'явилося, що говорити про відновлення історичних ліній в сучасних прив’язках щонайменше не професійно.

Коли в історії Ринкової, а нині Кафедральної вулиці були такі триповерхові монстри як будинки екс-заступника міністра економіки пана М.Голєва, на які навіть прокуратура, незважаючи на наші запити кілька років дозвільні і проектні документи знайти не може?… Чи триповерховий будинок банку «Хрещатик», що мав бути готелем, і під яким до його будівництва теж була підземна забудова XVI ст., який вирівняв поверховість по сусідському самобуду? Може лінія забудови дотримана на Замковій, де побудовані і узаконені самобуди прямо на мурах Окольного замку? І таких прикладів - безліч…

Забудова цієї ділянки і її поверховість повністю змінить історичний силует історичного заповідника, що є неприпустимим. Фаховим критиком цього був і один із засновників заповідника - почесний член Української академії архітектури, архітектор, науковець і дослідник Ростислав Георгійович Метельницький, на жаль - покійний. Його пропозиції про валоризацію історичної частини Луцька просто проігноровані бездарним керівництвом заповідника, що має наднизький рівень фахової грамотності (готові довести свої слова сотнею офіційних документів і фактів). А позиції ще одного розробника проекту ДІКЗ, кандидата архітектури, вченого секретаря Центру пам'яткознавства НАН України, дійсного члена Українського комітету ICOMOS Богдана Колоска та багатьох шанованих істориків, архітекторів та краєзнавців Волині, які незалежні від грошових зобов’язань, ніхто навіть не спитав. А їм є що сказати…

Але чому тут дивуватись - «проффесорів» і «проффесіоналів» в нашій країні вистачає… Катастрофічно бракує лише справжніх громадян і їх голосу, втіленого в дію… 

«Якщо інвестор хоче зробити житло – значить повинно бути житло, кафе – значить кафе. Ми не повинні йому в цьому заважати…» - ось вам і відверта позиція основного охоронця і головного ненависника культурної спадщини волинян, т.зв. директора державного заповідника Луцька Т.Рабана… І де тут розуміння самої суті слова ЗАПОВІДНИК?...

А висновок тут один. Доки ми, українці, мовчатимемо, бавлячись в патріотів і зрадників, доти продажні, малограмотні чинуші і скоробагатьки розпоряджатимуться спадком нашої великої нації! А серед їх новозбудованих вілл і маєтків ніколи не буде місця нашій з вами великій українській історії і нашим з вами дітям…! Не мовчіть!