Луцьк стирає пам'ять про П.Тутковського

Бездіяльність луцьких охоронців культурної спадщини прогресує. Луцьк втратив ще одне видатне місце своєї історії. На вул. Кривий Вал тривають роботи з руйнації старого будиночка, який ще донедавна зберігав у собі пам'ять про великого українського вченого, відомого дослідника Волині, академіка Павла Аполлоновича Тутковського. Ім’я цього видатного вченого, яким названо вулиці українських міст, добре відоме світовій та вітчизняній науці. Не знають його лише міські керманичі, що байдуже знищили його пам'ять на теренах Луцька.

“Треба пам’ятати, що тут сила, сильніша від бомб і крові.
 Це любов, любов до рідного краю. 
І треба побажати, щоб ця любов збереглася на Україні...”
П. А. Тутковський

Народився Павло Аполлонович Тутковський 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області у високо культурній, музично обдарованій родині з давніми козацькими традиціями. Прадід Павла був писарем Війська Запорізького. Батько, Апполон Лукич, був мировим суддею. Брат, Микола Аполлонович, - видатним українським музичним діячем, піаністом, композитором, педагогом, який отримав в 1924 році звання Героя Праці. Саме просвітницький родинний дух сподвиг молодого Павла до навчання. Закінчивши зі срібною медаллю Житомирську гімназію, він аж тринадцять років присвятив Київському університету, який став для нього “альма-матір’ю”, вручивши йому путівку у великий науковий світ. Тут було все: і  виключення в 1879 році - за участь у студентському заколоті, і робота на кафедрі геології та мінералогії, і підготовка до професорського звання, і робота консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету. Тут, з 1884 по 1902 рік, проводив він геополітичні дослідження практично у всіх губерніях України. Тут він вивчав викопну мікрофауну і вперше в Росії друкував приблизно 20 оригінальних праць з цього питання. Саме завдяки дослідженням підземних вод України і розробленому ним в 1895 році проекту водопостачання Києва, де ним було передбачено глибину залягання під’юрського водного горизонту, місто, замість забрудненої води Дніпра, одним із перших в Європі забезпечило себе чистою артезіанською водою. За  активну наукову діяльність в 1883 році Тутковського обрали почесним членом Київського товариства природознавців, а згодом - дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства, членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті…

Був у житті видатного українського вченого і період, пов’язаний з нашим рідним містом. Ще в 1896-1899 роках Павло Тутковський, як науковець, досліджував район Луцька. В 1904 році, зголосившись на пропозицію куратора Київського навчального округу, він став інспектором народних училищ Луцького повіту Волинської губернії і цілих п’ять років жив та працював у Луцьку. Будиночок, в якому проживав вчений, стояв на пагорбі, що нині - обабіч вул. Кривий Вал,37 за сучасним приміщенням “Укртелекому”.

Основна його робота як інспектора давала можливість Павлу Аполлоновичу багато мандрувати і спостерігати природу улюбленої Волині. Саме йому належать перші спроби її фізико-географічної районізації, в основу якої він поклав генезис, еволюцію та зональність ландшафтів. Цікаво, що саме поняття “зональність” Тутковський розумів як вираження генетичного взаємозв’язку між краєвидами.

Працюючи в місті, Тутковський продовжував і свої польові геологічні дослідження лінії будівництва Києво–Ковельської залізниці, що тоді тільки проектувалася. Він їх розпочав ще в 1900 році як позаштатний працівник геологічного комітету Росії. В його розпорядження надходили геологічні матеріали бурових та земляних робіт з 500–кілометрової траси будівництва залізниці. Саме йому було доручено проводити геологічну зйомку для шістнадцятого аркуша Десятиверстної карти Росії, що включав величезну, майже недосліджену територію Волині. Великий інтерес вченого був і до Шацьких озер. У 1899 році він зібрав величезний матеріал щодо озера Світязь та прилеглій до нього землі Шацького Поозер’я, що пізніше ввійшов в 29-й том «Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона». Цього ж року він вперше дослідив острів на Світязькому озері, де виявив рештки якоїсь будівлі, яка, за твердженнями етнографів, була колись існуючою там маленькою церквою. Саме він пов’язав походження тутешніх озер з існуванням льодовика, що мільйони років тому сповзав сюди із Скандинавських гір. В 1901 році в журналі “Киевская старина” було опубліковано його статтю «Озеро Свитязь и народные придания о нем», де описувалися народні легенди про наше мальовниче поліське озеро. Вже в 1909-1910 році він здійснив тут ряд досліджень карстових утворень на території Шацьких озер. Саме він помітив приуроченість карстових озер Волині до місць тектонічних порушень і, порівнявши температурні режими, визначив глибину Оконського озера-джерела, вода якого  підіймається з 86,1-94,7 метрів.

Діяльність Павла Тутковського була тісно пов'язана з Товариством дослідників Волині, віце-головою якого він став у жовтні 1910 року після повернення з родиною з Луцька в Житомир, де він прожив наступні 9 років. Отримавши підвищення - посаду директора народних училищ Волинської губернії, - він не полишив наукової діяльності. Результатом його наукових експедицій Волинню стало зібрання цінних матеріалів великої геологічної колекції. Він написав і опублікував понад 80 наукових праць, присвячених дослідженню волинського краю. Найбільш відомі з них: «Із геології Луцького повіту Волинської губернії», «Про геологічні дослідження 1900-1901 р.р Києво-Ковельської залізниці», «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», “Антропологические этюды по Волыни” (1915 р.), «Полесские «окна»», «Некоторые озера Волынской губернии», «Месторождения строительных камней в Луцком уезде Волынской губ.» та ін.. Понад двадцять років П. Тутковський віддав вивченню Волинського Полісся. Серйозно займаючись питаннями меліорації, він, спираючись на власні польові дослідження, зробив важливі висновки, котрі допомагали зрозуміти процеси формування поліських боліт. Його концепція про походження волинських пісків з пустелі, що існувала на місці Полісся у періоди зледенінь, і досі відрізняється від думки переважної більшості вчених, які вважали їх продуктом існування моря. Саме ця концепція відіграла велику роль у розвитку геологічних досліджень у поліському регіоні. Його наукова діяльність, присвячена дослідженням Волині, була оцінена Московським товариством любителів природознавства, антропології та етнографії, яке в 1909 р. нагородило Павла Аполлоновича золотою медаллю. Проте вінцем волинського періоду наукової діяльності П. А. Тутковського стала підготовлена ним тут дисертація «Ископаемые пустыни Северного полушария», яку він успішно захистив у Московському університеті в 1911 році, ставши першим доктором географії в Україні. Того ж року - за комплекс опублікованих праць - Казанський університет присудив йому науковий ступінь доктора мінералогії і геогнозії без захисту дисертації.

У всіх підручниках та енциклопедіях записано, що вчення про біосферу було створено президентом УАН В.Вернадським. Проте мало кому відомо, що незалежно від нього, свою власну концепцію про біосферу створив і його сподвижник – перший голова Правління УАН П.Тутковський. Павла Аполоновича цілком виправдано вважають і одним із фундаторів української географічної науки та інституту геології й геологічного музею зокрема. Саме він став одним із організаторів і одним із перших 12-ти дійсних членів Всеукраїнської академії наук та протягом 1921-1926 років керував Комісією з вивчення природних багатств України. Очолюваний ним до кінця його днів науково-дослідний Інститут геології і нині залишається головною науковою геологічною установою в Україні та “альма-матір’ю” усіх інших інститутів геологічного профілю.

П.А.Тутковський був людиною неповторною і надзвичайно талановитою. Він вільно володів кількома мовами (англійською, французькою, німецькою, італійською), мав абсолютний музичний слух, любив, коли траплялася хвилька вільного часу, грати на роялі.

Великий його вклад і в організацію бібліотеки Академії наук та інституту наукової мови. Саме створення національної наукової термінології Павло Аполонович вважав одним із наріжних каменів відродження української культури. Ці принципи він втілив у «Словник геополітичної термінології» і видання «Матеріали до української природничої термінології та номенклатури». Він є автором і перших україномовних: довідника «Загальне землезнавство» (1927), і «Словника геологічної термінології» (1923). А ще - автором величезної кількості статей про науку географію, дидактику географії, економіки, сільського господарства України. Його статті з географії країни ввійшли в «Енциклопедичний Словник Брокгауза і Єфрона».

Павло Аполонович був універсальним вченим і працював практично у всіх галузях науки про Землю. Проте, досягнувши наукових вершин і працюючи на досить високих столичних посадах, вчений не припиняв зв’язків з дорогою його серцю Волинню. Разом з учнями він сам проводив дослідження та приїздив на засідання Товариства дослідників Волині. Його монографії теж переважно пов’язані з Волиню й Поліссям, зокрема «Краткий географический очерк истории центрального и южного Полесья» (1910); «Зональность ландшафтов и почв в Волынской губернии» («Почвоведение», 1910, ч. 3); «Словечансько-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечни» (1923). Саме він став фундатором Волинського музею в Житомирі.

Проте занадто активна проукраїнська позиція і бурхлива діяльність привернули до себе увагу органів “радянської” безпеки. В кінці 1920-х років до Тутковського міцно причепився ярлик «націоналіста» та крамольного вченого. Саме за його дії і погляди його не раз викликали на бесіди в ДПУ. Врятувала видатного вченого і його родину від ГУЛАГу лише його смерть - 3 червня 1930 року. Поховали його поруч з рідними - на Лук’янівському цвинтарі м. Києва.

У 2007 р. Національна Академія наук України заснувала Премію імені П. А. Тутковського, яка вручається за видатні наукові роботи в галузі геології, географії, океанології, геоекології, кліматології та метеорології.

Весь світ знає цього видатного вченого, його ім’я навіки ввійшло в історію української і світової науки…. Лише на нашій рідній Волині, якій він присвятив значну частину свого життя, він і досі залишається відомим лише у вузьких академічних колах. Соромно і прикро, що символом пам’яті про нього залишився хіба що їдкий дим, що суботнього осіннього вечора 29 жовтня 2011 року багато годин поспіль тримався над центром Луцька. Це нові господарі, які планують будувати багатоповерхівку, палили останки будинку, в якому на початку століття жив Павло Аполонович Тутковський - великий вчений, який любив Волинь…

Багаторічні звернення краєзнавців про вшанування пам’яті Павла Аполоновича Тутковського і створення в цьому будинку його меморіалу так і не були почуті байдужими чиновницькими вухами волинських можновладців. Не почув їх і волинський губернатор Б.П.Клімчук, автор праці «Тутковський і Волинь»… Що ж, байдуже місто втратило ще одну частинку душі своєї історії… Яка пам’ятка стане наступною жертвою тупого холоду луцьких керманичів, покаже час, який в цій війні на знищення української пам’яті біжить невблаганно швидко.