Школа, в якій вчать жити

Безумовно кожен із нас має свої спогади про школу. І не завжди вони приємні. Причин – багато. Рудольф Штайнер, австрійський вчений і філософ, стверджував, що дітям треба розвивати не лише тіло, а й душу. Саме тому у вальдорфській школі, яку він фактично започаткував, не тільки вчать писати і читати, але й багато часу приділяють мистецьким напрямкам (живопису, музиці, театру та ін), ручній праці і ремеслам. Діти самі вирощують рослини і збирають урожай. Вони також до певного віку не знають, що таке телевізор і мобільний телефон - у вальдорфських школах тривалий період ними забороняють користуватися.

Перша вальдорфська школа була відкрита у Штуттґарті 7 вересня 1919 р. для дітей робітників фабрики "Вальдорф-Асторія" (звідси назва). Вальдорфські школи є в 60-ти країнах, в тому числі й в Україні. У нас таких 4 –  в Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі та Києві. У столичній вальдорфській школі «Софія» вчителем німецької мови працює Юлія Марушко. Вона приїжджала до Луцька, аби розповісти про специфіку навчального процесу у цьому закладі і дати своєрідний посил лучанам, аби вони почерпнули усе найважливіше і спробували втілити це у нашому місті.

На переконання Штай­нера, все нове дитина може сприймати лише у певний період дня: зранку найліпше займатися наукою, пізніше — творчістю, а вже потім — працювати на землі. Такий спосіб навчання він вважав найприроднішим. А ще у вальдорфській школі зовсім інакше вибудувана навчальна програма: діти з першого класу вивчають іноземну мову, тоді як загальні правила граматики — аж у восьмому.  Підґрунтям для цього є твердження Штайнера про те, що дитина розвивається семиріччями. До семи років найкращими педагогічними методами для неї є казка і гра. Зі слів Юлії Марушко, вся вальдорфська педагогіка побудована на поверненні: "Якщо 7-й клас – це фізика, то діти йдуть на дитмайданчик, бачать, як гойдаються гойдалки і з того роблять свої відкриття. Якщо це епоха ботаніки в 5 класі, то діти йдуть на поле і знайомляться з рослинами, які самі підказують, в якому місці вони ростуть. Відбувається поступове занурення в предмет. Дитина досягає впевненості в тому, що може ці знання в житті застосувати. Велике значення приділяється віковому розвитку дитини. Єдиний рецепт: що потрібно дитині в цей вік.

Якщо візуально подивитися на вальдорфські школи, вони відрізняються навіть архітектурно: мають більш м'які форми, хвилясті будинки, розмальовані приміщення, в класах є всі роботи дітей, учні носять зв'язані шапочки або шкарпетки. Це діти, які грають на музичних інструментах, і ангели, які пишуть свої вірші, - інакше кажучи, це - просто містерія, яка супроводжується різними звуками і захопленнями. Вальдорфська школа – насправді не рожеве приміщення, в якому граються дітки. І це – не альтернатива навчання. Насправді це – життя, практичне навчання. Працюючи уже третій рік у вальдорфські школі, я отримую неймовірне задоволення, йдучи на цю роботу." 

З семи і до чотирнадцяти років дитина потребує авторитетного наставника. Саме тому до восьмого класу у вальдорфських школах майже всі уроки, за винятком предметних (релігії, живопису, музики...), проводить один учитель. Іспитів у вальдорфських школах немає. Як і оцінок. А підручники діти роблять самі. Як саме це відбувається - і розповіла Юлія Марушко:

У вальдорфських школах діти навчаються за епохами. Протягом певного терміну — епохи — вони вивчають лише один предмет. Приміром, два місяці триває епоха геометрії, далі починається епоха української мови. Сьогоденна шкільна методика — п’ять—сім уроків щоденно, як правило, не дозволяє учителеві за 45 хвилин викласти нову тему і перевантажує учнів нескінченністю різнорідної інформації. Штайнерівські принципи позначилися і на структурі вчительського колективу вальдорфської школи. Зі слів Юлії Марушко, директора немає, а вчителі збираються на щотижневих колегіях, де й обговорюють усі важливі питання.

Навчаючись у вальдорфській школі, дитина вчиться пізнавати себе і світ не зовсім традиційними способами. І якщо раптом потрапляє у звичайний навчальний заклад, вона привертає до себе увагу. Адаптація завжди відбувається по-різному, розповіла Юлія Марушко: одним легко вливатися у новий колектив загальноосвітньої школи, інші - почуваються як не у своїй тарілці. У 2000 році ЮНЕСКО проголосило Штай¬нер–школу педагогікою ХХІ століття. Варто зауважити, що при вальдорфських школах діють окремі класи для дітей із проблемами здоров’я – для них розроблена спеціальна лікувальна педагогіка:

У травні 2001 року Міністерство освіти й науки видало наказ про впровадження вальдорфської педагогіки в Україні (експеримент триватиме до 2013 року). У Києві паралельно із школою діє ще й вальдорфський садок. У ньому не вчать букв і цифр, зате багато займаються творчістю, слухають казки й живий спів вихователя. Там немає магазинних іграшок. Діти граються природними матеріалами (каштанами, жолудями, кісточками, паличками) або іграшками, зробленими ними самими, вихователями чи батьками з тканини або дерева. Риси обличчя ляльок не деталізуються, що покликано розвивати фантазію дитини. Така лялька "вміє" плакати, засмучуватися, спати або сміятися, як того вимагає гра. Навіть у дворі немає звичних гойдалок і драбин-веселок. Все - дерев'яне, зроблене руками батьків. До речі, і вдома дітям рекомендується гратися переважно такими "натуральними" іграшками. З огляду на пасивність лучан, важко спрогнозувати, чи прижилися б ідеї вальдорфської школи у нас. Хоча, останнім часом батьки дедалі більше приділяють увагу розвитку своїх дітей, в тому числі нетрадиційними методами. А зважаючи на те, що кожна велика справа тримається на пасивній більшості й активній меншості, для втілення нової ідеї треба не так і багато - кілька затятих батьків, котрі не пошкодують часу для своїх малюків. Тож - рішення за вами.

В статті використані матеріали видання "Україна молода"