Коли ВОНА прихилила Полотно Неба,щоб Вогнем гоїти Язви України,
Месія випав Згори зустрітися.
ВІН падав долу й щомиті Очі Йому заліплювали калюжі Крові,
що сочилися з Язв Неба України.
Очі захищалися поВІКАМИ, але віки замели Сніги й Очі ніяк не могли звикнути до Правди Яви.
Вітер дув з такою силою, що Кров не витримувала тяжіння молекул Правди й перетворювалася на Воду.
Падала кривава Ріка, маркуючи Місце чергового всесвітнього Потопу.
Леся підняла смолоскип у руці й обвела ним довкола Неба, щоб Йому видніше було опускатися до Столу Руїни. Рука гойдалася, борючись із Вітром, виобразнюючи контур Краю.
Месія споглядав картину Згори й не йняв Віри: Одна, Сама, Маленька Українка стояла супроти всіх Сил Зла, сміючись навстрічу Його Правді! Мурашки проповзли по спині, дотяглися горла й стиснули туге кільце Свободи, якою ВІН огорнув усіх стражденних Правди Небесної на Землі лиха Свого. Кров і Правда творили Хаос, але ВІН уперто прагнув Долу, не зважаючи на заборону Отця.
Почуття Любові - аж до відречення від Себе - після розмови з МІРІАМ ще не вщухли у Його Серці. Ота Маленька, Худа й Виснажена Любов’ю до Нього МІРІАМ, котра ненавистю до Його Ворогів знищила Його Заповіт Серця і наступила на болюче місце в Мозку, все ще ввижалася в Тій, до Котрої ВІН опускався, плутаючись у думках. Кроваві потоки Небесної Кари поглинали невтішні Думки й вони стікали вниз зі страшним свистом, аби заглушити біль, що підіймався Дгорі від Язв України.
ВІН оглянувся на Сонце, щоб зміцнити ВОЛЮ, але Сонце Йому вказало на смолоскип у руках Лесі, мовляв, у Неї, ОДЕРЖИМОЇ, навчися!
ВОНА знову й знову розмахувала вогненним скальпелем, аби потоки язвенного бруду згорали й очищали шлях Тому, котрий, назвавшись Сином Божим, помер розп’ятий і каменований, зруйнувавши тим МІФ про Силу ОТЦЯ. Але був символічно відновлений у Тілі, щоб прийти до Неї й НАВчитися Силі ПРАВди, котра Язвами пробиває собі дорогу в Небо, Дгорі, де Суд кровавий все ще теребить «Вільні Душі в світі зневолених».
ВІН, врешті-решт, торкнувся Землі КРАЮ, протер Очі й сахнувся Її Погляду. Там, у кринях зіниць, запеклася ПРАВда про той КРАЙ, якого ВІН шукав, але так і не знайшов, марнуючи ЧАС серед Пустелі. Вмить ВІН змахнув руками Вогонь смолоскипу, пропустив Його крізь Її Очі й спалахнув силою Каяття.
ВОНА проводжала Його ефірне Тіло НеСвободи Поглядом Вічності й спостерігала за Небом, котре затягувало Шкіру на місцях Язв.
Україна вмивалася Ранковим Сонцем, готуючись до Воскресіння Лесі.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь