І прийшли ВАВники У КРАЙ НА, що понад Дніпром. І очі їхні хижо засяяли від безміру багатств КРАЮ, і блиск цей затьмарив світло Сонця в серцях їхніх. І зайшлися серця їхні жадобою наживи.
І похилили прийшлі голови долу й заступили очі свої одежами принесеними, щоб не впізнали їх Онуки й ПРАВнуки Дабові. І просилися ночувати. І кожен розказував «історію» свою придуману. Один говорив: стихія огненна забрала землі наші у крині на півдні від КРАЮ. І нема нам і дітям нашим місця для життя. Змилуйтеся над погорільцями й дайте притулок у краї вашому людям нашим. І Бог віддячить вам за доброту вашу!
І запитували краяни: хто такий ваш Бог?
І відповідали прийшлі: багато імен у нього, але він один для всіх. Господь, кажемо!
І вірили краяни словам прийшлих, що Господар Неба і Землі один для всіх. І думали простодушно, що ВІН ДАЖ – Датель Життя, і нема лукавства у словах прийшлих, бо вони називають Дателя Життя Господом своїм за знаннями їхніми. А віра в кожного своя.
І говорили у відповідь: підніміть очі ваші. І побачили краяни, що очі прийшлих світяться несамовито. Але не побачили вони знаку Мамони в очах їхніх.
І запрошували: ЗАходьте у дім наш і будьте як удома.
І так сталося: зайняли прийшлі усі доми й землі У КРАЇ НА, і почали, спочатку тихо, творити присуд МАМОНИ. Потім – голосно. Потім – з криком і надривом.
І так настала кабала.
І триває...
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь