Трохи брехун… А може і не трохи...

Довелося нещодавно читати на Volyn Post «статтю-дифірамб» про директора луцького історико-культурного заповідника Тараса Рабана «Прекрасно, що можемо відбудувати старе за гроші багатих». Зрозуміло, що вже існує традиція статтей такого спрямування, де розхвалюють якогось чиновника (або він сам себе розхвалює), проте - треба знати міру. Як би не намагався п.Рабан переконати у своїй правоті, що б він не говорив - шила в мішку не втаїш. Тому й лучани дали гідну оцінку його діям у коментарях.

У статті про Тараса Рабана розповідається як про досвідченого і мудрого керманича заповідника, за «царювання» якого Старий Луцьк  розцвів і запахнув. Без зайвої скромності хвалиться він, що створено музей книги, аптеку-музей, музей Лесі Українки, музей дзвонів... От забув лише сказати, що в музей Лесі Українки потрапити неможливо, адже там завжди зачинено. А виставку битих дзвонів, що розміщена у Владичій вежі замку, називати музеєм, мабуть, занадто вже пафосно…

Цікаво читати й інші роздуми «пана начальника», зокрема - «Але ми з приємністю згадуємо 2006 рік, коли отримали 4 мільйони гривень на реставрацію старої частини міста.» ... До речі,  частину цих грошей було витрачено на так звану відбудову стіни між замком та будинком  Пузини, хоча жодних історичних підтверджень того, що стіна проходила саме там і саме так, досі немає. Та й повноцінних археологічних досліджень проведено не було. До того ж - «стіна-фантазія» зведена з використанням бетону та металевих швелерів, про які в часи її будівництва ще й згадки не було ... 

Ще цікавий факт зауважив зі статті, а саме - про загоряння дерев’яної конструкції на стіні замку. Рабан каже: «Мене, на жаль, у той час не було. І я не хотів би коментувати того, чого я не бачив. Я був у відпустці. Але я знаю, що там проводилися навчання МНС.» Це щось на зразок «І я - не я, і кобила не моя». Що ж це за такі навчання, під час яких підпалюють пам’ятку національного значення - і не просто пам’ятку,  а цілий замок! 

Також Тарас Рабан розповідає про зміну назви бару «Техас» на «Стара підкова»: «Так, ми на цьому наполягли. Тут нам допомогла і міська рада. Бо назва «Техас» абсолютно не відповідала атмосфері старої частини міста. І нам таки вдалось переконати власника змінити назву. Ми цим тішимось.» Чим ви тішитесь пане Тарасе? Адже ініціатором перейменування були не ви, а Громадська  Рада Волині, яка ще у 2005 році «боролась» з вами і вашою спільною з тогочасною владою «ініціативою» цієї назви, про що свідчать тогочасні публікації в пресі. 

Тепер щодо нового будівництва на території заповідника. «Тому прекрасно, що ми можемо відбудувати старе місто за гроші багатих людей. А головне – ці будинки вдалі. Вони вписуються у загальний архітектурний ансамбль.» Людина, яка вважає, що химери-новобудови на території старого міста - вдалі, очевидно, має якесь дивне розуміння архітектури та історії. Будинки в три-чотири поверхи ( історична забудова старого міста мала не більше двох поверхів) в колоніальному стилі, чи голландському, чи взагалі без стилю з незрозумілими пропорціями, на думку експертів, не тільки не вписуються в середовище старого міста, а  просто руйнують його. 

На території заповідника розташована частина Центрального ринку, про що теж згадується в статті: «Замість нашого страшного ринку ми можемо зробити квартал історичної забудови, тобто, забудувати його будиночками в історичному стилі. Там можна розташувати кав’ярні, крамнички, готелі, ярмарок.» Що ж, пане директоре, ваша ідея зробити замість базару - ринок, це - чудова ідея, а головне, яка ж творча!... А пропозиція розшматувати на «блатні клаптики» під масову забудову його площу - це взагалі геніально і якось навіть по-новому… 

Стосовно власного бізнесу Рабан виправдовується: «Ні лісопилки, ні кузні, ні бару у нас немає. У нас є господарські приміщення, де наші працівники при потребі щось молоточком постукують. Грошей ми на цьому не заробляємо.» Але якщо спитати в жителів «старого міста», то вам без проблем покажуть дорогу і до Рабанівської кузні, і до його столярного цеху, і до бару «У Тараса»… 

Прочитавши це «одкровення» і вивіривши його з реальністю, в голові з'явилася підступна думка: а може Тарас Рабан - трохи брехун… Або і не трохи...