Що зчитуємо за стилістикою сучасних «архітектурних» споруд міста Луцька, які претендують принаймні на оригінальність стилізації. Наші сподівання на світле й гармонійне явно даремні, бо ще нема тих, хто здатний на таке проектування. Тож спостерігаємо хворобу мистецького дерматизму як течії в архітектурі нашої доби.
Розглянемо, для прикладу, будівлю готелю-ресторану «Залєскі», адже її розташування в центрі міста й обриси архітектурних форм явно виконують функцію дратування погляду кожного, хто ще здатний помічати красу.
Загальне враження на перехожого, найперше, справляють два куполи в формі «голівок фурункулів», адже ці «гриби» розташовані в просторі третього рівня архітектонічної знаковості – рівня небесного закону. Він має демонструвати готовність проектантів до творення, а не кастрування простору за покликом обездушеного тіла «греби!»
Які ж «лисини Залєского» прикривають куполи?
Як бачимо з фото, вони осаджують - не завершують - вертикальні осі веж споруди, поступившись у просторі центральній, завершеній традиційною «лисиною» - бездаховим накриттям з начільним знаком роду Залєскіх «Z» в обрамленні вінка сталінської ампірної стилістики на фасаді.
Здається, що «архіляпники» забули не тільки про архітектоніку – дотримання божественного членування вертикалі на три рівні, але й про тектоніку – вставили під «грибки» додатковий «дутий» простір, обмежений колонадами. Мабуть виобразнювали задум, що мав би служити головним у композиційному цілому, але не зуміли це втілити просторово. Майнула, мабуть, в голові «образного мислителя» геніальна думка: «давай, зробимо альтанки на даху» і, як бачимо, таки встругали.
Центральний фасад «хлопці-дівчата» також намагалися помітити певними вишуканими знаками, але таки не змогли, бо ніщо, яке б творило композиційно довершене ціле, не прочитується. Натомість заокруглені краї віконних вирізів першого поверху, претендуючи на означення «чаші достатку» чи довільно вставлені отвори, перевертають простір гармонійного сприйняття мас на площині, бо важке опинилося вгорі, а легше - внизу.
Відсутність архітектурного бачення цілісності форми споруди дуже виразно прочитується з тильної сторони – кожна з тектонічних мас є самостійною і ніяким стильовим чином не пасує одна до одної. Тут навіть рятівний для сучасного безідейного проектування термін «еклектика» чи більш спрощений «стилізація» не рятують ситуацію.
Звичайно, що проектанти намагалися мислити поняттями пропорцій, ритму й метричного повтору, але як їх забезпечити на етапі, коли тектонічні об’ємно-просторові форми завідомо не дають можливості це застосувати.
Окремі грамотні рішення площин головного фасаду не творять цілісність композиції, тож маємо хаос ліній, об’ємів, ритмічних членувань, акцентів, що означує споруду як безОбразний конструктор. Відтак у проектантів відпала одна важлива потреба, що завершує архітектурне проектування – нюансне опрацювання форм. Можливо, визначальним у задумі було позбавити себе надважкої праці з пошуку, якщо не національного, то хоч якогось образу?
«Монструальні» особливості споруди виразно сприймаються з південного боку – «менгір» вежі й «пащі» лоджій руйнують цілісність навіть неба.
Однак є хороший момент у справі – на прикладі цього об’єкта можна навчати майбутніх проектантів - наочно демонструвати те, до чого призводить професійна неосвіченість і відсутність фахової школи модерного проектування. Забули «архіляпники», що стиль модернізм є власне єврейським мистецьким стилем, до розвитку якого доклалися багато світових геніїв проектного мислення. І стилістику єврейського національного предметного формотворення не важко знайти в ряді кних із модернізму. Пора повертатися в бібліотеки й до самоосвіти.
Співчуваю власникові майна та його родині, котрі, мабуть, хотіли зробити добре, а вийшло як завжди, коли проектувати запрошують незграбних, але здатних «просунути» проект інстанціями. У результаті отримуємо «ляпостиль».
Шкода грошей... А, може, то наслідок роботи не грошей, а особливості виродження з національних образів?
ДикОбразність композиції обох фасадів, створена тектонічно несумісними архітектурними об’ємами, відлякує потенційного відвідувача, бо думка у народу ще жива й людина мислить: «якщо зовні страшне, то й у середині, мабуть, таке ж!»
P.S. Як свідок, стверджую, що інтер’єр споруди такий самий – у головній залі ресторану людину охоплює темний жах від кастрованого конструкцією, кольором та еклектичними наворотами декорів простору.
Фото автора
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь