Замість душової кабіни — брудна і холодна ванна з обрізком шлангу, у туалеті вода з бачка ллється прямо на підлогу — так що до унітазу, не замочивши ноги, не доступишся, а в навчальній кімнаті мороз вималював візерунки на всіх вікнах. Для пацієнтів 6-го дитячого відділення Волинської обласної психіатричної лікарні, що в Липинах, - це звичайні життєві декорації.
- Я дізналася про все це випадково, - розповіла волонтерка, яка вже не один рік намагається бодай чимось допомогти. - Найперше мене вразило те, що в період проведення тендерів діти 2 тижні сиділи без хліба. Проблеми з харчуванням є й досі.
Зі слів завідувачки відділення, м’ясо, сосиски, яйця і рибу пацієнти бачать тільки тоді, коли котрась із церковних громад їм принесе. Долучаються і деякі лучани. Держава виділяє на харчування 4 гривні щодня. За ці гроші можна хіба кашу на воді зготувати. Ось такий “збалансований” раціон. Не дивно, що перше дитяче запитання, яке тут лунає при появі нових облич: “А що ви нам принесли?”
У психіатричному відділенні перебувають діти віком від 3-х років. Часто — це вихованці дитячих будинків і шкіл-інтернатів. Тобто, чекати допомоги від їхніх батьків не доводиться. Щонайдешевше лікування одного малюка обходиться в 150 грн., найдорожче — 500 грн. Сподіватися лише на державу теж марно — 2-ох грн. на день, які виділяються з держбюджету, не вистачить навіть на одну пігулку необхідного їм «Соліану». Наразі медики вирішують проблему, співпрацюючи з фармацевтами — ті надають препарати, призначені для зразка. Оскільки альтернативи немає, то й на якість ліків ніхто не нарікає — тут вдячні й за те. Наразі завідувачка мріє про облаштування сенсорної кімнати, щоби діти могли знімати напругу й агресію, поринаючи у світ відчуттів, звуків і релаксації.
- Діти, які приїхали з сільських неблагополучних сімей, не знають, як правильно сідати на унітаз. Спочатку вони вилазять туди з ногами. Ми їм пояснюємо, що так не можна, - розповіла одна із працівниць відділення. Завдячувати своїми діагнозами і поневіряннями малюки мають не тільки Фатуму, а й своїм горе-батькам і нашому “милосердно-доброму” суспільству. Адже, тоді як щовечора вони зі своїми маленькими мріями у напівхолодних кімнатах голодні лягають спати, у котеджах, що розташовані по-сусідству, думають про те, яку сукню одягнути в ресторан і на якому авті виїжджати з дому.
– Наше суспільство недоброзичливе до дітей, - стверджує Олена Базенко, завідувач відділення психолого-педагогічної реабілітації Волинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів. - Ми багато бували за кордоном і я сміливо можу сказати, що наше місто — одне з найзліших до цих дітей. Скажімо, у Білій Церкві є школи, де приймають малюків з особливими потребами, є театри з пандусами, куди можна заїхати. Ми ж своїх діток носимо на руках. І справа не тільки в недостатній кількості або відсутності пандусів - у нас люди не хочуть допомагати і просто відвертаються від хворих дітей.
Лихо приходить несподівано і ніхто із нас не може бути до нього готовий. Пані Оксана (ім’я з етичних міркувань змінено — авт.) ніколи не могла би подумати, що їй доведеться виховувати дитину-інваліда. Павлику зараз 5 рочків. Він народився передчасно і медики одразу повідомили мамі, що проблем не оминути. Хлопчик нещодавно почав потроху ходити.
– Завдяки курсу лікування, що його ми отримуємо у центрі реабілітації, зараз Павлусь вже може зійти з другого поверху і дійти, тримаючись за ручку, до їдальні. А раніше проходив кілька кроків і одразу присідав, - поділилася своєю бідою жінка. - У мене є ще й старший син. Іноді він каже, що не хоче мати “неходячого” братика. Але коли ми приїжджаємо після лікування додому, він запитує: “Мамо, а наш Павлик уже ходить?”
Доглядати за хворими дітьми дуже не просто. “Не завжди бачиш результат роботи, — розповідає Оксана Сойко, практичний психолог центру реабілітації. - Тому така актуальна для нас тема “професійного згоряння”. Хай там як, але самі медики ніколи нічого не зроблять. Батьки теж мають бути зацікавлені в одужанні або, принаймні, поліпшенні стану своїх дітей. Не опускайте руки. Бо вони добре відчувають, коли їх по-справжньому люблять і як їх сприймають вдома. Давайте їм побільше позитивних емоцій, не ізольовуйте від навколишнього середовища - і, повірте, вони віддячать вам. “
Нація, в якої голодні й недоглянуті діти, завжди буде бідною. Чи допомагати – питання совісті кожного. Йдеться не лише про кілька копійок, взятих із сімейного бюджету, а й про спілкування, підтримку і розуміння. Ви потрібні цим дітям. А вони вам?
лютий 2010 року
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь