Те, що цими днями почула від лучанки пенсійного віку, вразило настільки, що досі при кожній згадці про цю розмову, стає моторошно. У травні цього року жінці довелося бути пацієнткою відділення планової хірургії Луцької міської клінічної лікарні. На той час у палаті лежали важко хворі люди зі складними діагнозами. Майже всі — з ліжок не вставали. Лікарняна стеля і стіни — єдиний краєвид, який їм доводилося бачити. А дехто навіть і такої можливості не мав — через втрату зору споглядав суцільну темінь. Адміністрація закладу, очевидно, вирішила “компенсувати” людям ці “незручності”, задіявши інші їхні рецептори.
“Поки лежала, в палатах і коридорах постійно щось фарбували, - згадує лучанка з жахом ті дні. - Ми ж всі лежимо. Подітися нікуди. Приміщення практично не провітрюється. У всіх почав стрибати “цукор” і тиск”. Коли жінка запитала у завідувача відділення пана Лагоди, чому саме зараз фарбують, і поскаржилася на погане самопочуття, спровоковане випарами ацетону, той почав перелічувати всі медичні установи, які є в Луцьку, - мовляв, можете йти туди лікуватися. А “цукор”, з його слів, стрибає, бо ж хвороби у людей такі.
Згодом моя співрозмовниця почула, як медперсонал обговорював “якусь атестацію”. Не важко здогадатися, чому таким поспіхом у плановій хірургії здійснювали косметичний ремонт. Одна з пацієнток у палаті — жінка літнього віку, учасниця війни, незряча. До її ліжка їжу з їдальні приносили щодня, але погодувати бабцю забували. “Миску кинуть біля неї — і підуть. А вона мовчить, аж поки голод зовсім не візьме. Тоді каже до нас: “Дайте хоч два рази вкусити”...”...
Чи ж то для того одягають білий халат, щоб називатися лікарем? Молодість, яка не поважає старості, приречена. А поняття чуйності, співчуття і милосердя — поза віком, поза часом, поза професіями, поза посадами.
Лишилося у моєї співрозмовниці незабутнє “відчуття лікарні”. Та й не тільки у неї. “Фарбували навіть каталки: дві — якими возять хворих, а одна стоїть в коридорі для покійників...” Правду кажуть, що зараз у лікарні швидше допоможуть вмерти, ніж вилікують. А без грошей ніхто взагалі нічого робити не буде. У мене лишається лише одне запитання до всіх нас: чи ще надовго вистачить нашого терпіння?
P.S. “Volyn Times” завжди реагує на всі звернення людей з повідомленнями про неправомірну діяльність чи свавілля посадовців будь-якого рангу. Тож, не бійтеся себе захищати. Ми з вами!
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь