БЮТ воює з пам'ятниками...

Луцький БЮТ дивно реагує на кожен бюст, в якому увіковічнено не їхню лідерку.

Зокрема, депутат ЛМР Сергій Григоренко, схоже, має особистий конфлікт із пам'ятником  “Слава Праці”, що на вулиці Рівненській, поблизу Електроапаратного заводу. Ще минулого року він запропонував мерії або продати пам'ятник, або розмалювати графіті. Але тоді здоровий глузд представників міської ради переміг і пам'ятник залишився на своєму місці. Коли слуги народу починають мислити категоріями “здавання металу”, то добра з цього годі чекати. А розмалювати пам’ятник  графіті - це вже категорії мислення вуличної шпани.

Каже депутат, що не місце в Луцьку пам'ятнику - адже «не відомо, яку ж він працю тепер прославляє». Для луцьких депутатів “праця”, очевидно, поняття малозрозуміле. Ніколи працювати, адже потрібно перейменувати ще десятки вулиць, поміняти неправильні пам'ятники на правильні, покрасуватися перед камерами та вирішити патання забезпечення власного достатку.

Пан Григоренко - не історик і не мистецтвознавець, але хвацько береться судити і про історичне значеня пам'ятника і про його мистецьку цінність, бачить загрозу для ідейної свідомості лучан у цьму витворі монументального мистецтва, вважає його символом тоталітарного режиму, називає “динозавром Радянського союзу”, ”залізним монстром”. Якось занадто багато емоцій викликає в Григоренка “Слава праці”. Схоже на те, що земельна ділянка під монументом вже запала в око комусь із луцьких скоробагатьків, можливо, й друзів Григоренка.

Щодо мистецької цінності памятника, варто згадати, що під час проведення Міжнародного пленеру скульптури малих форм “ПАМ'ЯТЬ КРIЗЬ ПРИЗМУ ВIКIВ", що відбувався в нашому місті 10-30 липня 2001 року, цей пам’ятник отримав схвальну оцінку закордонних скульпторів, зокрема, Тадеуша Мисловського з Нью-Йорка.

Автор цього пам'ятника - Гніздилов Василь Георгійович, український архітектор і скульптор. Заслужений архітектор УРСР. В його творчому доробку - пам'ятники Тарасові Шевченку, Миколі Скрипнику, Богдану Хмельницькому, Миколі Лисенку, Григорію Сковороді, Михайлу Коцюбинському...  Його роботи прикрашають площі Києва, Харкова, Сум, Чернігова, Вінниці, Одеси, Севастополя та інших міст. А в 1979 році він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка за створення ландшафтного парку у м. Черкаси.

Не знає, мабуть, нічого про Гніздилова Григоренко. Зате роздивився у руках чоловіка, який символізує славу праці зірку. Якби пан Сергій трихи поцікавився, то взнав би, що то не зірка...

Ось що засвідчує офіційний документ про цей об'єкт:

“Монумент „Слава труду” являє собою скульптуру робітника, зображеного на повен зріст, в спецодягу, з високо піднятою правою рукою, в якій затиснута стилізована електрична іскра. Ліва рука робітника ніби вказує на цехи електроапаратного заводу, де трудівники сфери матеріального виробництва забезпечують створення науково-технічної бази.

Матеріали і розмір: скульптури -- кований мідний сплав, 2,5 х 1,5 х 5,0 м; постамент -- червоний граніт, 1,8 х 2,6 х 2,5 м; стереобат -- червоний граніт, 3,5 х 4,5 х 0,4 м; майданчик -- обрамлення з сірого граніту.

Монумент „Слава труду” споруджений і відкритий напередодні святкування 900-річчя міста Луцька 13 вересня 1985 року на честь значного вкладу робітників промисловості у виконання завдань ХІ п'ятирічки, їх ролі у здійсненні науково-технічного прогресу. Скульптор Гніздилов В.Г., архітектор Кулябко-Корецька Н.І.”

Варто уваги і те, що “Рішенняям виконкому Волинської обласної ради народних депутатів №267 від 25.08.1986 р. об'єкт узято на державний облік. Охоронний № пам'ятки: 721.”

Пам'ятник встановлений біля Електроапаратного заводу. Тоді це був Електроапаратний завод імені XXV зїзду КПРС. Один із найбільших і найсучасниших об'єктів промислового Луцька. Його здали в експлуатацію 1962 року. На заводі виготовляли обладнання для управління технологічними процесами в сільському господарстві та промисловості. Продукцію підприємства відправляли в 30 країн світу. З цією установою нерозривно пов'язана історія пам'ятника “Слава Праці”. Зрештою, не тільки з нею, а й з промисловим розквітом Луцька 80-х років минулого століття.

Вважає пан Григоренко тоталітарними символами і єдину баржу, що залишилася від колись потужного річкового порту, і літак, котрий стоїть на проспекті Молоді. Хоче, щоб негайно їх здали на металолом. Чого тільки не придумає депутат, щоб про нього написали в ЗМІ, чого не зробить, щоб звернути на себе увагу перед виборами. Але люди мудріші за депутатів - і нехай не сумнівається Сергій Григоренко в тому, що громада гідно й справедливо оцінить його дії, вчинки і пропозиції.

26.06.2012 р.