Інтелігенція – це розум і рушій нації. Здавна вона визначала найголовніші процеси – державотворчі, культурні, освітні, наукові – у житті кожної країни. Не даремно на різних етапах розвитку України нашу еліту намагалися знищити. Безумовно, ці люди не зникли безслідно. Свої ідеї, переконання і думки вони лишили у працях і літературних творах. А свою інтелігентність – довели вчинками, котрі варті нашої уваги і поваги. У них ми можемо переймати національний дух сьогодні. Але... Чи готові ми? Чому голос нинішньої української інтелігенції такий кволий? І що може пробудити нас? Із такими запитаннями звернулася до Євгена Михайловича Шимоновича – одного з небагатьох наших сучасників, яких можна назвати справжніми, - лікаря-психіатра, психотерапевта, “рухівця”, в минулому – політичного діяча.
- Люди сьогодні мають чимало проблем, які мусять вирішувати першочергово, - переконаний Євген Михайлович. - Тому їм не до високих ідей.
- Свого часу в Україні і на Волині, зокрема, діяли братства. Це були осередки культури. Представники братств – це і була та українська інтелігенція, яка визначала культуру нації, дбала за її освіченість. Як ви гадаєте, чи є зараз такі ж осередки, які могли б нести культуру в люди?
- Формально є. І є, мабуть, багато – якщо взяти до уваги кількість громадських і громадсько-політичних організацій. Але, як правило, то є організації голови і ще кількох людей. А так, за великим рахунком, то навряд чи. Бо в контексті вами сказаного ті люди були самодостатніми, маєтними. Вони займалися просвітництвом. Може вони були й тогочасними чиновниками, але ті чиновники були самодостатніми. Зарплата, яку вони отримували, перекривала на кілька порядків заробітки того люду, серед якого вони жили. Робота інтелігента цінилася і вони могли собі дозволити той люксус, щоб цікавитися культурою, займатися нею і нести її в маси. Чи уявляєте ви сьогодні сільського вчителя, котрий ледве животіє на свою зарплату, щоб він прийшов додому і не дбав за картоплю, буряки, за свиню, корову, курей, а швидше біг займатися громадською діяльністю, просвітництвом? Вам той же вчитель чи будь-яка людина скаже: «А жити він за що буде? Їсти він що буде, коли йому затримують зарплату?» Корова - голодна, свиня кричить у хліві – бо зарплати такі, що дозволяють жити тільки сумісно з тими коровами і свиньми. Без них людина не проживе на ту зарплату. І так всяка інша інтелігенція. Тому – я давно то помічав – коли ми організували «Рух», в нас було багато пенсіонерів. Бо пенсіонери в певному сенсі самодостатні – по мінімуму. Мізерна та пенсія, але вже все одно дадуть. Не звільнять з роботи, не переведуть на малооплачувану. Нижче вже нема куди оплачуватися. Але є ще заручники – якщо ти не туди поїхав, нагадають, що в тебе є ще діти, що є ще внуки, що вони ще мають роботи, що вони може мають якісь перспективи, що пишуть наукові праці і можуть їх не написати і т.д. Мізер оплати праці дозволяє тримати людей в такій покорі, що будь-який рух вліво-вправо – надто обмежений. Хвали владу – приплескуй в долоні, кивай головою, не помічай, того, що є очевидним, - і тоді будеш правильним. Як тільки виходиш за ті рамки, тобі одразу нагадають, що маєш дітей-онуків і роботу, втративши яку, ти втратиш усе.
- В чому відмінність між інтелігенцією нинішньою і колишньою?
- Є різне поле, в якому працює нинішня інтелігенція, і в якому – колишня. І є різні проблеми нинішньої й колишньої інтелігенції.
- Приналежність до інтелігенції визначалася не тільки приналежністю до професії?
- Звичайно. Ми знаємо в селах людей – може не надто високоосвічених, закінчили середню школу і більше ніде не пішли. Але які ж є серед них інтелігентні люди! Ти з ним говориш – і відчуваєш, що ти говориш з глибою, з людиною з великої літери. І маємо ту інтелігенцію, вибачте мені, яка приймала закон про мови в Україні. То ж не дядьки приймали, то не доярки-свинарки, як казав колись Чорновіл. То - інтелігенція... Але, бачите, яка – не українська, а “украінская”. А то, виявляється, дві великі різниці тої інтелігенції від тої... Щоби нині такий закон прийняли в якійсь країні проти її народу – то тільки вороги так можуть. Вони хваляться не раз трьома освітами, хоч я підозрюю, що їх не мають. Принаймні, інтелігенція так не чинить.
- Що, на вашу думку, не вистачає сучасній інтелігенції для того, аби стати основоположниками визначальних процесів у країні?
- Може то дивно прозвучить те, що я поставлю на перше місце. Але, думаю, що бракує знання латини і грецької... Бо ті люди, які вчили ці мови, вчили й культуру тих народів. А культура європейська і вся інтелігентність європейська базується на тих двох стовпах – звідти все пішло: моральність, право, вдосконалення сумління і т.д. Нас тому вже не вчили. Ми не є такими, як наші попередники. А нині вже не вчать креслення в школах. А не вчать креслення, то як людина може мати тривимірне уявлення про світ, про технології?! Не вчать каліграфії – пишуть, як курка лапою. Вже можна й не писати. Принаймні, я часто вже й не намагаюся читати почерки своїх колег-лікарів, бо вже й не прочитаєш. Вже й він сам не прочитає, що написав. І так поступово, як казав перший Президент Кравчук, ми дійдемо до мишей. І ми доходимо...
- Головними складниками еліти, її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. Цього теж не вистачає сучасним так званим інтелігентам...
- У всіх пострадянських країнах була проведена люстрація. І людей, які співпрацювали з КДБ, були задіяні у вищих компартійних структурах, не допустили до влади. Займайся чим хочеш - бізнесом, заводом керуй – але не лізь керувати людьми. А в нас люстрація проведена не була. Єдина країна. В Грузії теж люстрації не було до певної пори – і теж був балаган. Як Саакашвілі провів, Грузія стала на 3-му чи 4-му місці за рівнем некорумпованості. Чи буде люстрація? Вони ж – усі ті бізнесмени – перелицювалися. Приймають для мене, якою мовою я маю балакати! Справа ж не в тому, що захищатимуть татарську, румунську, караїмську мови, якими тут ніхто не говорить... Вони захищатимуть російськомовну меншість, яка так стражденна в Україні – бо книг у нас немає російською мовою, газет немає, передачі на телебаченні – винятково українською мовою, зайдеш у маршрутку – винятково українська звучить по радіо, правда? Біда – треба їм, бачте, допомагати! На тлі того, що зроблено в Україні з українською мовою, такі пріоритети, які передбачаються для мови нацменшин, наша мова не має шансів вижити. І я маю на то спокійно дивитися і плескати в долоні? Якби поруч зі мною жили татари і їхня мова затиралася, моє сумління – громадянина тої крани – було б підтримати його, щоб він не вмер і не вмерла його мова. І так чинить українська справжня російськомовна інтелігенція, нормальні люди. Якщо колись розрахунок був, що щось зробить інтелігенція, щось зробить просвітництво – йти в люди, хати-читальні – нині того не буде. То архаїка. У світі інтернету дерев'яні деркачі є екзотикою і не більше. То не є тим, чим діти бавляться. Але те, чим діти зараз бавляться, – зайти в інтернет і поспілкуватися зі своїми однодумцями. Інтернет об'єднує масу людей. І нині інші включаються в гру сили. Інші механізми. Я наважуся сказати, що всім тим, хто порушує натуральний моральний закон, їм у страшному сні не снилося, які механізми зараз можуть включатися. І вони включаться. І то не будуть ті ходоки, які йшли в народ вчити, не будуть ті наші «рухівські» листівки наївні. Той процес іде сам по собі. Світ розвивається – так, що те, що є феодалізмом, поступово мусить померти. І феодали, які формуються в нас протягом останніх 20 літ – їх чекає та ж участь. Це питання часу. Може нас уже не буде тоді...
Хто така українська інтелігенція і чи належимо до неї ми – ще належить визначитися кожному з нас. Не забуваймо, що історія нашої держави – багатостраждальна. Цінуймо те, що маємо, і давайте будемо розбудовувати нашу країну, підтримувати національний дух і передавати його нашим дітям.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь