Публічний нарцисизм архітектурного знищення

Якщо блукаючи вуличками нашого рідного міста, ваше око раптово наштовхнеться на безлику химеру, нахабно «втулену» в історичну лінію луцького архітектурного обрію, не дивуйтеся. Такий спосіб формування сучасного образу міста є вже давно для нього характерним. Убезпечити громадян від цієї просторової вакханалії мали б наші архітектори і проектанти, проте грошовий марафон давно перетворив їх у місцевий різновид професійних гастарбайтерів. Існуюча відповідна Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, чиновники якої надають дозволи і декларації на будівництво і повинні б були стежити за появою нових об’єктів в міському просторі, сама стала активним учасником цього кеш-забігу, вдало прилаштувавшись біля прибуткової будівельної царини. Тож, користуючись хронічною суспільною байдужістю і прогресуючою чиновницькою продажністю, підприємливі забудовники тулять будь-що і будь-де, не переймаючись жодними формальностями. «Все оплачено!».  Ось вам свіжий приклад. 

Вирішив громадянин Покровський збудувати собі каскад магазинчиків на проспекті Волі, 49, що розкинувся за кілька сотень метрів від нинішньої штаб-квартири Інспекції ДАБК у Волинській області.

Чи то зважаючи на свої «козирні» знайомства, чи добре знаючи луцькі традиції будування, почав і він будувати. Розмах набрав такий, що навіть потрапив у всюдисущу волинську пресу, яка одразу зауважила появу його торгового каскаду за кілька метрів від Волинської ОДА. 5 квітня 2012 р. наші колеги з Volyn Post присвятили цьому факту цілу публікацію. Зауважимо, що на той час більшість будівельних робіт, частина яких проводилась у водоохоронній зоні багатостраждальної річки Сапалаївки, була вже зроблена, про що красномовно свідчать світлини.

Зважаючи на те, що будівництво велось у водоохоронній зоні, Комітет правозахисту і боротьби з корупцією в день публікації вирішив поцікавився дозволами на це будівництво. А ситуація дійсно виявилася цікавою. Коли головний, пробачте, архітектор Луцька пан Ю.Казьмірук 5 квітня 2012 р. на фоні існуючого масштабного будівництва здійснював свій черговий акт публічного нарцисизму перед журналістами, презентуючи наполеонівські плани забудовника, виконком Луцької міської ради лише приймав рішення (№ 226-1 від 05.04.2012), в якому надавав дозвіл Покровському А. В. на отримання містобудівних умов і обмежень будівництва торгового комплексу на пр-ті Волі, 49-а гр. і дозволяв почати розробляти й погоджувати проект.

Не бачили цієї масштабної забудови, що розмістилася на схилах Сапалаївки і керівники Інспекції ДАБК у Волинській області. Вони лише 24 квітня 2012 р., без жодних докорів сумління, поспіхом зареєстрували декларацію на початок будівельних робіт на цьому вже напівзавершеному об’єкті, вчергове підтвердивши факт потенційної продажності. Цікаво, що отримати реквізити цієї декларації було досить непросто. Незважаючи на те, що ЗУ «Про доступ до публічної інформації» вимагає надавати інформацію в 5-ти денний термін, ми її отримали більше, ніж через три місяці (!) - 26.07.2012 р., до того ж - не від місцевої Інспекції ДАБК, а з Києва, за підписом заступника голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Лише столичне втручання виявило цей «заблукалий» запит, що, можливо, і спричинив отримання офіційного дозволу на будівництво. Прикриваючи свій «зад», чиновники Волинської Інспекції все списали на папку «Спам» і потенційну небезпеку при її відкриванні. Але чому цього разу наважилися її відкрити, так і невідомо...

Непрофесійність міського Управління містобудування та архітектури і бездіяльність Волинської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також створене навколо них загрозливе корупційне становище давно викликають серйозне занепокоєння громади і правоохоронців. Нещодавно за порушення вимог ч. 1, 2 ст. 9, п. 1, 2 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» Луцьким міськрайонним судом був визнаний винним у вчиненні корупційних правопорушень колишній її начальник Ю. Ільчук. Багато років безкарно і, мабуть, зовсім небезкорисливо спотворюють архітектурне обличчя міста і його заступники Т. Шнит і Л. Герасимюк (попередник Ю.Казьмірука). Збурюють міщан і непрофесійні рішення та корупційні схеми, що плетуться в «міській архітектурі», спричиняючи беззаконня в історичній частині міста. Завдяки цим «запліснявілим кабінетним кощіям» і виникла левова частка всіх луцьких самобудів. Проте, створені за стільки років «корисні зв’язки» і корупційні зобов’язання вперто тримають їх всіх в дуже теплих кріслах, прирікаючи місто на архітектурне зубожіння і виродження. Фактів щодо цих чиновників – більше, ніж достатньо, а тому, користуючись люб’язно наданою нашими «компетентними колегами» інформацією, ми намагатимемося спростити роботу волинським прокурорам і спеціальним службам - і продовжимо її викладати в наступних публікаціях.