Древня індійська приказка вістує - “Кінь здох-сльози!”.
Насправді ми теж не хочемо повірити в його смерть - і забуваємо, що двічі не можна увійти до однієї ріки. Що ж ми робимо зі здохлим конем, замість того, щоб залишити його у спокої?
Ми приходимо на стайню щодня.
Ми умовляємо його встати по-хорошому.
Ми гучно з’ясовуємо з ним стосунки.
Ми намагаємося напоїти його водою.
Ми запрошуємо йому кращого ветеринара.
Ми приносимо йому особливо запашне сіно.
Ми купуємо йому золоті підкови.
Ми намагаємося підняти його за шию.
Ми загрожуємо йому краплею нікотину.
Ми тягаємо його за хвіст.
Ми б’ємо його по крупу голоблею.
Ми записуємося на курси з оживлення здохлих коней.
Все це замість того, щоби піти і знайти собі іншого! Не оживляйте дохлу клячу!! Дайте коневі померти спокійно!!! Звільніть святе місце - і обов’язково на ньому з’явиться інший кінь. Але з’явиться за однієї умови - якщо ви не чіплятиметеся за минуле і дасте новому відчуттю зайняти цю стайню. Якщо ж ви не хочете в це вірити - що ж, мучтеся. Життя ваше - і вибір ваш.
Мораль: позбудьтеся життєвих “трупів”...
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь