В одній сім’ї люди з різними характерами дуже часто зжитися не можуть. А що вже казати про місто, де територія на всіх спільна, але запити у кожного свої! Не зумівши порозумітися, сусіди спочатку припиняють один із одним вітатися, а згодом їхні взаємини переростають у партизанську війну.
Аж до таких крайнощів у мешканців 3-го будинку на вулиці Грибоєдова ще не дійшло, але звичайного взаєморозуміння немає. «Багато років тому у дворі були клумби і росли дерева, - пригадує Іван Срібний, тамтешній мешканець, - А тепер під моїми вікнами припарковуються сусіди – газують так, що й кватирки не відкриєш, або ставлять великогабаритні авто, котрі затуляють сонячні промені». Бідкається чоловік, бо вже літа не ті, щоби воювати, до того ж, підкосив інфаркт – з дому сам у місто не виходить. До нас Іван Федорович звернувся, швидше, за розрадою, ніж для того, щоби вирішити свою проблему. Раніше він ще намагався домогтися реакції місцевої влади і прокуратури, але там чоловіка відсилали заяви писати, що не дало жодних результатів.
Бідкається лучанин, бо двір перетворився на справжню автостоянку. Навпроти будинку – давно прописалися старезні дерев’яні гаражі, а для дітей майданчика так і немає. Єдине, на що спромоглися мешканці, - встановили посеред усього цього баскетбольний кошик. Тепер діти, граючи у м’яч, легко можуть цілитися у сусідські вікна – у будівлях на Грибоєдова вони розташовані дуже низько. Альтернативи наразі немає. А можливо проблема у людському небажанні щось робити? Адже, могли би струхлявілі гаражі поступитися гойдалкам і пісочниці.
Машини і діти на одній площі – не єдина тутешня проблема. При в’їзді у двір з-під землі стирчать гіляччя – на цьому місці мав би бути каналізаціний люк. Іван Срібний каже, що неодноразово викликав фахівців із «Луцькводоканалу» - ті приїжджали, встановлювали кришку, а згодом вона провалювалася всередину. Врешті-решт люди, очевидно, не сподіваючись більше на ефективність водоканалівського латання, повстромлювали в дірку бадилля, часом навіть кидають туди сміття, – дасть Бог, ніхто у цю пастку не потрапить. Але ж гарантії немає.
Право людини на свіже повітря і сонячні промені у вікні не прописані у Конституції України. Та й навряд чи їх коли-небудь туди впишуть. Апелювати слід, швидше, до загальнолюдських засад – совісті і чуйності. Щодо дитячих майданчиків і відсутності каналізаційних люків – це вже чиясь байдужість і халатність. Але ж живемо з вами в одному місті – як у великому домі. Невже так добре, коли хата не метена, а діти бездоглядні?
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь