Снобізм луцького "бомонду"

Жовтневий “Осінній салон” у луцькій «Галереї мистецтв» знову зібрав так звану художню еліту. Майже 100 робіт зійшлися подивитися переважно їхні ж автори. У повітрі відчувався легкий аромат дешевого вина. Мабуть, це й визначало настрій публіки, яка була, швидше, налаштована на відзначення ще одного дня у житті луцького “бомонду”, ніж на знайомство з новими творчими доробками. Тим більше, що тьмяне світло не давало можливості роздивитися всі картини. Та й, як оголосив пан В.Марчук, всіх і не встигли розвісити — чимало полотен стояли на підлозі, без підпису, який би вказував на авторство. Стоячи на одній нозі, із напівзакритими очима й почервонілим носом, вельмишановний скаржився на те, що молоді художники палець-об-палець не вдарили, аби йому допомогти. Де ж було знати творчій молоді, що, крім своїх, їй ще треба розвісити полотна й інших художників! На жаль, ще не навчилися читати його думки.

Втім, і то лише дрібниці. Найцікавішим виявився процес відбору робіт. Звісно, друзів пан В.Марчук допустив до “салону” поза конкурсом. А ті, керуючись, очевидно, своєю великою популярністю, вирішили особливо не напружуватися - поприносили роботи, які вже багато разів виставлялись у цій або інших  галереях.

Не так пощастило іншим - “не друзям”. Пан В.Марчук застосував принцип: якщо я про тебе чув -  ти проходиш, отже, ти - професіонал. А якщо прізвище маловідоме, то й нема чого сюди пертися - йди фарбуй паркан! Ну ще учням чи родичам когось із Спілки художників місце знайшлося. Коли ж усіх “підходящих” відібрали і все здавалося наче й не так погано, вельмишановний М. заявив : «90 % цих робіт - професійні». Ну а 10% тоді які? Чому їх взяли? Невже вони найкращі з найгірших? Чи справа у прізвищах? Авторів мені, авторів!

Захотілося знайти цих 10%. Але знову виникла проблема: як можна зрозуміти, наскільки професійна абстракція? Вона ж пишеться в емоціях і передає певний стан. Як можна сказати, чи вона завершена? Орієнтуючись на теорію про символічність кольорів і розмірів? Та це ж тоді не емоції, а точний розрахунок, система правил. На мою думку, це жахливо - творчу людину обмежувати правилами. Нехай вона сама вирішує: сприймати їх як належне чи спробувати щось нове.

З цього приводу підслухав розмову псевдо-знавців мистецтва, які обговорювали картину під назвою «Минуле». З їхньої точки зору, минуле не може бути чорним, адже чорний колір символізує  щось погане. А звідки вони можуть знати, чи у цього художника минуле не було чорним? Чому творець не може виражати свій внутрішній стан так, як сам цього хоче? Адже мистецтво створене для того, щоб показувати себе та своє бачення, а не думати, що й для кого символізує та чи інша річ.  Адже у всіх різне бачення. Можливо не варто забороняти людям бачити світ так, як вони самі цього хочуть?

Все це з осудом і плітками тривало майже 3 години, до останньої випитої пляшки шампанського.  Люди наговорилися, потішили своє “его” - і всім стало легше. 

Ось для чого, власне, проводять ці щорічні виставки. Стільки роботи - для купки снобів. Хіба воно того варте?

Світлини "шедеврів" зроблені з виставки