Бережіть совість...

«Бережи совість. Все інше збереже вона.»

  Леонід Сухоруков

Споконвіку людство живе за правилами, які вважаються загальноприйнятими. Порушення бодай одного із них завжди суворо засуджувалося. Але крім людського осуду, є ще й інший – внутрішній. Голос власної совісті мав би навертати нас із хибного шляху. Але, виявляється, є люди, які з народження її позбавлені. І «є ті, які не переступають межу своєї совісті, бо бути самим собою для них набагато важливіше, ніж мати багато грошей, високі посади, чи влаштувати своїх дітей, - розповів Євген Шимонович, лікар-психіатр, психотерапевт. – А втратити совість – те саме, що й погубити душу…»

- Чи дійсно совість – той внутрішній цензор, який визначає нас як людей?

- На перший погляд, совість – це не категорія медицини, а більше - соціології, філософії моралі, але є в психіатрії поняття «безсовісний». Не в алегоричному чи метафоричному, а в прямому, я б сказав – анатомічному, розумінні. В психіатрії ми часом маємо справу з людьми без совісті.

- Чи це означає, що в таких людей її не сформовано?

- Чи не сформовано, чи не могло бути сформовано. Тому що ми говоримо про тих людей, котрі є психічними деформантами. То не є така психічна хвороба, як, скажімо, шизофренія, маніакально-депресивний психоз чи старечий психоз. То є люди, які порушують норми, що їх прийнято в суспільстві.  От є той, хто не може ходити, бо в нього немає ніг, або не може працювати – бо немає рук. Так і совісті нема...

- Людина може такою народитися?

- Безперечно. Можливо пригадуєте, колись був дуже сильний, на мій погляд, фільм «Плюмбум, або Небезпечна гра» - про такого собі «тимурівця», Павлика Морозова, який на всіх доносив. На нього навіть міліція з жахом дивилася. Ось такий варіант. Я не говорю про людей розумово відсталих – котрі ведуть напіврослинний спосіб життя. До них питання совісті аж так гостро не ставиться. Ті люди величину своєї совісті і не випробовують. А випробовують саме ті, котрі можуть чимось заризикувати. Сумління – внутрішнє відчуття, що дозволяє оцінювати добро і зло, а також оцінювати вчинки свої і чужі. Чи не здається вам, що останнім часом дуже багато є запитань і передчуття: куди йде наше суспільство? Де мораль? Де закони?

- Влада і гроші - велике випробування для совісті…

- Звичайно. Влада, слава.. Бачите, часом навіть немає грошей і влади, але є слава. Я знаю таких людей. Як то їх псує! Яке то випробування! Все залежить від того, що ти маєш всередині. То виховується. Але ж водночас я у психіатрії часто маю справу з дітьми із неблагополучних сімей, де про виховання не випадає говорити, де вони й телевізора не бачать, бо його немає. Вони виховуються на вулиці, а вдома їх вчать, що треба принести горілку, щось випросити чи вкрасти. Але… Одні йдуть тою дорогою, вчаться того і самі стають такими ж, а другі, навпаки, роблять все, щоб такими не бути. І стають надзвичайно порядними людьми. Як вони опираються тому, щоб не піддатися соціальному розбещенню, яким є бомжування! І вони виростають порядними.

- Водночас у порядних, інтелігентних сім’ях бувають діти, які поводяться абсолютно не так, як би хотіли їхні батьки…

- Аякже. Ми знаємо тих звільнених, виправданих діточок, які своїми іномарками наїхали на людей на зупинках. Ми ж не сліпці в цій країні. Чи може нас мають за ідіотів? Але … до пори дзбан воду носить. Носив воду Каддафі, і Садам Хусейн доносився, і Мубарак, і Асад… Всі доношуються, бо все має критичну точку, критичну масу. І коли нарешті той гнів наростає, він вибухає. Якщо колись розрахунок був на те, що щось зробить інтелігенція, просвітництво, нині того не буде. То архаїка. В світі Інтернету дерев’яні деркачі є екзотикою і не більше. То не є те, чим діти бавляться. Те, чим діти зараз бавляться, – зайти в Інтернет, познайомитися і поспілкуватися зі своїми однодумцями, зі своїми ровесниками. Інтернет об’єднує масу людей і сьогодні в гру включаються інші сили, інші механізми. Я посмію сказати, що всім тим, хто порушує натуральний моральний закон, у страшному сні не снилося, які зараз механізми можуть включатися. І вони включаться. І то не будуть ті ходоки, які йшли в народ вчити, не будуть наші колишні «рухівські» листівки, наївні, які ми розклеювали від руки написані чи на машинці набрані. Той процес відбувається сам по собі. Світ розвивається – причому, так що те, що є феодалізмом, поступово мусить померти, і феодалів, які формуються в нас протягом 20 літ, чекає та ж участь. Це просто питання часу.

- Євгене Михайловичу, чи можуть навчити мама з татом совісності, якщо вони зорієнтовані на те, щоб «за все платити»?

- То є сумна домінуюча правда сьогодення. І в розмовах, і в поняттях людей…    

- Совість тісно пов’язана з поняттям гідності. Хто має гідність, хто має гонор український, той має і совість…

- З почуттям вини… Вирішальним фактором у дотриманні тих норм совісті є почуття вини, що наступає в момент усвідомлення розбіжності між власними вчинками і прийнятими нормами. Таке почуття вини значною мірою мала би виробляти церква. Мабуть, багато хто бачив на одному з телеканалів батюшку, котрий зробив собі на березі річки лагуну, а нужника поставив у самій річці і пояснив, що він «облагодєтєльствовал» територію, бо ті, які приходять до нього «прінімать купанія», мають де оправитися. А інших він не пускає, щоб не потонули. Він – надзвичайно благородний (сміється – авт.) – не дає народитися, щоб не вмер. Коли такі батюшки і така мораль, то можемо уявляти, які формуватимуться совість і почуття вини. Там вина хіба перед батюшкою…

- А якщо абстрагуватися від церкви... Є релігія, в якій теж закладені поняття добра і зла…

- Абсолютно. Будь-яка релігія – моно чи політеїстична – все зводиться до боротьби добра і зла. І людині пропонується вибирати лінію добра. Але крім погроз, скажімо, пеклом, вона нічим не ризикує. При всьому тому слід пам’ятати, що людині дається вільна воля. Ти вибирай, чи їсти яблучко. Але все-таки всі норовлять вилізти на яблуньку і з’їсти – та ще й так, щоб ніхто не бачив. Але ж від Бога не сховаєшся.

- Дуже важко зробити вибір, коли на важелі – твої і чужі інтереси, коли розумієш, що хотів би, щоб і мені було добре…

- Але приклад справжніх людей наповнює нас вірою в існування вищих інтересів, вищих сил, вищого добра. Адже найважче тоді, коли людина стоїть перед вибором життя і смерті: здати друга чи не здати, спасати в часі війни єврея, чи не спасати. Люди рятували, знаючи, що вони роблять і чим ризикують. Або йшли замість когось на свідому смерть. Коли згадуєш такі випадки, відчуваєш гордість за людську породу і зберігаєш надію. Може таких людей і небагато, але вже те, що вони є, додає оптимізму. Виявляється, що «Людина» часом звучить таки гордо.

- Якщо виникають докори сумління – це означає, що людина усвідомила, що вона зробила щось не так…

- Звичайно. З моральної позиції тільки й тоді з’являється відповідальність. Якщо циганча виховане так, що мусить вкрасти, щоб з’їсти і в такий спосіб вижити, я би йому за те не докоряв – тому що його інакше не навчили. Але коли воно починає мучитися – рука тягнеться, але він знає, що так не треба, бо так не робиться – то вже є совість. Людина совісна завжди буде сповідувати заповідь: не побажай свому ближньому того, чого не бажав би, щоб причинили тобі. Хай інші не знатимуть, але я ж знатиму, що я зробив щось негідне. Навіть злодій не хоче, щоб із ним чинили погано, так, як чинить він. Є закони, написані людьми, а є натуральні - прописані в Євангелії. То є закони Буття. На Марсі, де немає нічого живого, ці закони будуть такі ж актуальні, коли там поселяться люди.