Він є візитівкою Луцька і Волині, увійшов до сімки чудес України, його зображення красується на державних грошах і етикетках національних виробників… Луцький замок. Його історія нараховує понад шість століть. Були в його житті славні сторінки, була і руїна. Але найбільшої ганьби він зазнав у наш час.
Мало хто з волинян та гостей міста здогадується, що приваблива картинка, без якої не обходиться жодна презентація Луцька, дуже спотворена за останні роки чиновницькою бездарністю, некваліфікованістю і продажністю.
Свою розповідь про наругу над знаменитою фортецею розпочнемо з центральної - В’їзної - вежі. Саме біля неї в 2007 році завдяки непереборному бажанню швидко відмити бюджетні гроші постала химера, яку чомусь назвали стіною Окольного замку. Якраз бюджетні чотири мільйони, які перед виборами, мов манна небесна, впали на рахунки, спонукали до буйства фантазії наших кабінетних псевдоісториків та чинуш.
Щоб зрозуміти причини нашого сарказму, пропонуємо вам самим побути експертами і порівняти вигляд цього новоявленого цегляно-бетонного монстра біля луцького замку із тим, що є на історичних гравюрах, які, як єдині історичні свідки, візуально засвідчують можливий автентичний вигляд цієї стіни. Ось фрагмент зі знаменитої ікони Святого Ігнатія поч. ХVIII ст., що нині зберігається в Музеї волинської ікони. На ній чітко видно залишки окольної стіни, яка оминає будинок Пузин–Фальчевських, що поруч із замком.
А ось інший малюнок, опублікований у другому томі О. Цинкаловського «Стара Волинь і волинське Полісся», на жаль, без імені автора.
Зверніть увагу на вигляд стіни і те, як вона пролягає… Чи помітили різницю? А наші горе-історики та чинуші її й досі не бачать. Ці відомі найдавніші образи навіть не зазначені в історичній довідці, яка була складовою проекту.
Залишки стіни, що оминають будинок Пузин, добре видно і на відомій акварелі Казимира Войняковського 1797 року.
А її поворот ще простежується на гравюрі Миколи Кулеші 1852 року.
Але ж хто звертає увагу на історичні відповідності, коли є можливість заробити? Тому ці мури біля замку стали гарним гендлем для міських й обласних чиновників і справжньою «стіною плачу» для волинських археологів, які досі посипають голову попелом при згадці про неї. А історія дійсно цікава. Повномасштабних досліджень, як того вимагає закон, тут ніхто не проводив. Та й про які дослідження можна було говорити, коли їх фактично почав звичайний екскаваторник фірми «ЗАТ «Рембудуправління – Вишків АТ»! Увесь 18-метровий котлован на місці майбутньої стіни безпардонно, без жодного нагляду, вирив саме він.
Тодішній директор заповідника Т.Рабан та чиновники Волинської ОДА, в підпорядкуванні яких перебуває заповідник, на це не реагували. Мабуть, не без інтересу… Лише після нашого звернення в прокуратуру в кінці липня 2006 року почався «розбір польотів». На початку серпня підключилась і Волинська філія ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України». Проте все завершилось курйозно – факт визнали, але все списали на нерадивого екскаваторника, який нібито самочинно вирив десятиметрову яму під самою стіною замку між двома пам’ятками національного значення... А як же інакше. Фірма, як подейкують, була пов’язана з ім’ям тодішнього мера А.Кривицького, який вмів знайти ласі «аргументи» для керівників правоохоронних структур, а тому ніхто, як завжди, за безчинство не відповів.
Тим часом вчинене свавілля стало гарним козирем на торгах археологічним ґрунтом. Принципову оцінку фактичних збитків і серйозні повномасштабні дослідження тодішнє археологічне керівництво обміняло на фіксацію залишків культурного шару та банальний кошторис з обслуги робіт «блатної» фірми мера. І нікого не хвилювало, що ця контора - з ліцензією, але взагалі без фахових реставраторів - далі безперешкодно здійснювала т.зв. реконструкцію знаменитого луцького замку. Наслідком «торгів» став і сумнівний археологічний звіт, який хитро констатував лише можливість існування тут стіни і в якому жодним словом не згадувалося ні про її реальні параметри, ні про можливе її історичне розташування… Цей звіт навіть не зафіксували в Інституті Археології НАНУ. В Києві ніхто не захотів брати на себе відповідальність за цю волинську ганьбу.
Дослідник древнього Луцька, львівський археолог С.Терський, який випадково тоді перебував у місті, встиг лише візуально оглянути наслідки діяльності екскаваторника біля замку. Під час нашої розмови, яка відбулася в 2006 році, він висловив переконання, які відрізнялись від тодішніх висновків його волинських колег.
Свою думку про уявний характер нинішньої стіни виказав і один із фундаторів луцького заповідника, кандидат архітектури, вчений секретар Центру пам'яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, дійсний член Українського комітету ICOMOS Богдан Колосок. Науковець був стурбований тим, як використовують методи наукової реконструкції і відновлення без відповідних фахових досліджень і підтверджень в історичних джерелах. Побачене його вразило.
Те, що стіна пролягала не так, як зараз, свідчать історичні світлини на яких чітко видно як проходила стіна та звідки починалась.
Це підтверджують і світлини з огляду котловану археологами 2006 року. На них чітко зафіксовано її поворот, що беззаперечно підтверджує справедливість історичних гравюр щодо її пролягання поза будинком Пузин.
Це підтвердив нам і директор ДП ОАСУ «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, який просто назвав цю стіну муляжем. "Під час проведення археологічних досліджень 2007 р. під будівництво муляжу стіни у квадраті Б1 (за 2 м на захід від вежі замку) на глибині 0,60 м від денної поверхні було виявлено, що оригінальна стіна окольного замку повертає на північ. Проте, археологічні розкопки розпочалися з факту зупинення земляних робіт – копання траншеї під муляж, ніхто висновків археологів слухати не хотів і дослідження проводилися у межах викопаної траншеї. Таким чином збудований муляж стіни не відповідав археологічним та й історичним даним."
Безпідставне об’єднання замку з сусідньою, щойно сплюндрованою стараннями нинішньої дирекції ДІКЗ (П.Рудецький) і чиновників управління культури і туризму ВОДА (В.Лисюк), пам’яткою національного значення - будинком Пузин, призвело до тяжких наслідків для останньої. Під масою нашвидкуруч збудованого «монстра» всередині тріснула навіть кахельна плитка, на стінах теж з’явилися тріщини.
Язик не повертається назвати цю всеукраїнську ганьбу «відтворенням частини втраченої пам’ятки національного значення», як трактує закон такий вид робіт. У т.зв. проектній документації вони були визначені просто – реставраційно-ремонтні роботи…
Як мали намір реставрувати повністю знищену стіну, від якої не лишилося ні креслень, ні описів, ні точних зображень, достеменно не відомо. Про те, що це не була навіть реставрація, красномовно свідчить відсутність реставраційного завдання і пакету відповідної документації. А наявна подоба проекту була розроблена на підставі ДБНів, які використовуються хіба що на будівництві свинарників… Тому й не дивує використання тут бетонних плит, портланд-цементу та низькосортної цегли, що чітко заборонено відповідними державними будівельними нормами реставрації. На це, як часто буває, ніхто не зважав, як і на те, що середньовічний замок - це не хлів і не житловий будинок, де можна просто так змінювати межі, форми і об’єми. Головним завданням, очевидно, було швидко відмити і вкрасти гроші… Тому замість історичного відтворення ми отримали втілення чиєїсь хворої архітектурної фантазії в сучасну химеру з бетонними костурами біля українського чуда – Луцького замку.
Чиновники так поспішали відмити кошти, що забули про ще одне. Земельний Кодекс України чітко зазначає, що використовувати земельну ділянку до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) й одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Є і відповідний пункт 3.2. в Наказі Міністерства культури і туризму України та Міністерства регіонального розвитку та будівництва України N 69/299 від 05.11.2007 «Про затвердження порядку відтворення визначних об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини», в якому зазначено, що «розроблення проектної документації здійснюється … на підставі: рішення відповідного органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки для відтворення об'єкта». П. 4.2. цього ж наказу визначає, що у «разі необхідності проведення земляних робіт у зв'язку з відтворенням об'єктів дозволи на проведення зазначених робіт на охоронюваних археологічних територіях, у зонах охорони пам'яток культурної спадщини, в історичних ареалах населених місць надаються Міністерством культури і туризму України в установленому чинним законодавством порядку». Проте такого рішення і дозволів взагалі не існує. Згідно офіційної відповіді, наданої нам Міністерством культури України, «ЗАТ «Рембудуправління – Вишків АТ» отримало дозвіл лише на виконання «ремонтно-реставраційних робіт по благоустрою території та укріпленню валів» замку. І все!
Земельної ділянки Державному історико-культурному заповіднику в м. Луцьку ніхто теж не надавав. Про що свідчить відповідь Луцькій міської ради.
Все це остаточно підтверджує, що нахабно вліплена в історичне середовище під «пильним наглядом» автора книг про Луцький замок, а за сумісництвом - головного спеціаліста відділу реставрації історичної забудови Головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської ОДА - П.Троневича та начальника всієї волинської, пробачте, культури В.Лисюка бутафорна стіна є звичайним самобудом, який до волинської історії жодного стосунку не має!!!
Збудована вона ще й із фактичним нецільовим використанням 269 тисяч гривень бюджетних коштів (!), із серйозними приписками та самозахопленням особливо цінних державних земель в охоронній зоні Державного історико-культурного заповідника…
Про ці та інші факти ми неодноразово повідомляли прокуратурі волинської області і м. Луцька та МВС протягом п’яти останніх років (!). Проте «право-хоронці» вперто кришують наших місцевих злодіїв із цілком зрозумілих нам причин, ігноруючи беззаперечність масових зловживань бюджетними коштами, значну частину яких банально розікрали.
Ось так на беззаконні стоятиме тепер у віках біля В’їзної вежі Луцького замку цегляний пам’ятник волинській чиновницькій продажності і невігластву. Тож, продовжуючи традицію луцького Братського мосту, може варто було б установити тут бюсти всіх цих «героїв». Нехай знають нащадки своїх «прадідів поганих»…
P.S. Нехай пробачать нас читачі за те, що не подаємо коментарів у згаданих вище чиновників. Ми робимо це свідомо, маючи беззаперечні факти їхньої особистої причетності до масових порушень закону. Це право на «інтерв’ю» ми залишаємо правоохоронним органам. Відповідне повідомлення про вчинений злочин, згідно зі ст. 214 вже нового КПК, буде офіційно подане нами в прокуратуру Волинської області.
А про те, як «прикрашали» за бюджетні кошти Луцький замок, його архітектурні «шедеври», вкрадені гроші і «героїв» цих оборудок, ми розповімо в інших частинах циклу «Бутафорії Луцького замку».
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь